Україна

"ФАКТЫ" продолжают публикацию детских работ, присланных на конкурс "Война и мир глазами детей"

20:31 — 5 квітня 2017 eye 135

Напомним, в марте закончился второй этап конкурса «ФАКТОВ» «Война и мир глазами детей». Вместе с Управлением военно-гражданского сотрудничества ВСУ CIMIC, при поддержке которого этот конкурс проходил, мы подвели итоги, определили победителей и лауреатов, которых наградили ценными призами. Но работы ребят все еще продолжают поступать. И среди них есть очень сильные. Поэтому редакция решила продолжать публикацию этих работ.

Кроме того, когда конкурс только задумывался, мы разослали письма с просьбой о его поддержке в различные организации, в том числе и посольства иностранных государств в Украине. И на днях получили ответ от Чрезвычайного и Полномочного Посла Франции в Украине Изабель Дюмон, который с благодарностью публикуем сегодня.

«Швидше б настали мирні часи, коли б я міг вийти на вулицю та не боятися, що зараз буде вибух»

Було це тоді, коли в Україні відбулася Революція гідності, а після неї — війна на сході країни, яка невідомо коли й закінчиться…

Чотирнадцятирічний Марко жив саме там, в зоні АТО, у селищі Білогорівка Луганської області. Це мальовниче місце з розкішною зеленню розкинулось поблизу ріки Сіверський Донець, на білому пагорбі. Чому на білому? Тому що саме тут знаходився кар’єр, де видобували крейду. А поблизу кар’єра вишикувались різновисотні білі гори, ніби припорошені снігом. А ще далі — розкинулось ціле поле рожево-червоного барбарису. У всі пори року Білогорівка виглядає казково прекрасно.

Влітку 2014 року в селище прийшли сепаратисти і почали будувати на пагорбі блокпост. Обурені селяни були проти того, щоб його будували, але їх ніхто не слухав.

У липні по Білогорівці почали стріляти, всі мешканці були дуже налякані і не знали, куди ховатися. Марко теж чув, як над селищем літали снаряди.

Через декілька днів хлопчик із дідусем випасали корів, бо худоба потребувала їжі, — і потрапили під обстріл. Страхіття продовжувалося недовго, хоча здавалося вічністю. Пастухам вдалося вберегтися. Марко побачив дуже страшні наслідки цього дійства: дерева, які росли поруч із зоною вибуху, були всі прошиті осколками, а деякі навіть переломилися від вибухової хвилі. Наступного дня почали кружляти літаки над селищем та обстрілювати територію неподалік від нього.

Минуло три дні… По селищу почали бити з мінометів. Декілька прямих пострілів поцілили по галявині, нижче пам’ятника бійцям, які загинули в Другій світовій.

Через деякий час Маркові дядько та дідусь знову пішли випасати корів, але сталося лихо. З радарів їх сприйняли як диверсійну групу і почали по них бити, але все, на щастя, знову минулося. Зі слів дядька: «Ми йшли і розмовляли. Аж раптом почули свист. Налякані, стрімголов побігли в найближчий яр та розпласталися, припавши до землі. Біля нас почали розриватись снаряди. Думали, що живими нам звідси не вийти. Та стрілянина вщухла, і коли вилізли з яру, то побачили, що всі корови були живі та неушкоджені, а галявина була геть вся у вирвах.

Найстрашніший момент був тоді, коли Марко залишився сам у літній кухні, бо рідні розійшлися виконувати домашні справи: сестра винесла собаці поїсти, брат вирішив навідатися до будівлі свого власного дому (проживав окремо). В цей час почався сильний обстріл. Хлопчик саме готував собі чай. Він почув, що летять снаряди, та, не чуючи землі під ногами, побіг до хати, де його на порозі вже чекав тато. Цей обстріл був дуже сильним, адже у сусідньому дворі розірвався снаряд, з іншої сторони влучив у дім, де, на щастя, нікого не було. Коли рідні повернулися, то зраділи, що всі були неушкоджені, а ввечері велика родина зібралася біля вогнища, розмовляли та готували їжу на наступний день".

Війна — це дуже страшне видовище, особливо коли в тебе за спиною чутно свист та вибухи. І більше хвилюєшся не за себе, а за своїх рідних… Дуже страшно отримати трагічну звістку.

Війна — це завжди жахіття, стреси, хвилювання… Я хочу лише одного — МИРУ. Щоб ніколи не чути вибухів снарядів, не бачити, як гинуть молоді хлопці, які тільки закінчили школу. Швидше б настали мирні часи, коли б я міг вийти на вулицю та не боятися, що зараз буде вибух.

Війна — це завжди дуже боляче для всіх нас.

Кирило Романюк,
учень 9 класу Білогорівської ЗОШ I—III ст.
Попаснянського району Луганської області

Из почты главного редактора

Пане Головний редакторе!

Я одержала Вашого листа з проханням на адресу Посольства Франції в Україні допомогти в організації Вашого конкурсу для дітей Донбасу. Як ви знаєте, Франція бере активну участь у врегулюванні ситуації на Сході як політично, так і на гуманітарному рівні. Наша країна дійсно втілює і фінансує багато акцій, спрямованих на допомогу місцевому населенню. Саме тому ми з задоволенням будемо сприяти вашому конкурсу.

На підтримку цього листа ви знайдете 20 нових футбольних м’ячів в кольорах Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, який пройшов в Україні і в Польщі. Я сподіваюсь, що цей невеликий внесок допоможе принести щастя декільком дітям, що живуть на Донбасі.

Крім того, я особисто вітаю вашу ініціативу публікувати і безкоштовно розповсюджувати вашу газету «ФАКТИ-Донбас» на КППВВ. Важливо, щоб громадськість зберігала доступ до різних друкованих видань, незважаючи на поточну ситуацію. Ми адресуємо Вам всі наші найкращі побажання успіху у продовженні вашої роботи.

Прошу Вас прийняти, пане Головний редакторе, запевнення у моїй високій повазі.

Ізабель ДЮМОН