Британський політолог Тарас Кузьо розмірковує, чому проросійські сили України про це мовчать.
Російська інформаційна війна та дезінформація призвели до зменшення військової підтримки з боку Росії своїх представників на сході України, оскільки ті події подаються як «громадянська війна» між російськомовним та україномовним населенням. Такої ж думки притримуються проросійський «Опозиційний блок», альянс Вадима Рабиновича — Віктора Медведчука, крайні ліві партії та інші. Лише 16% українців вважають конфлікт на Донбасі «громадянською війною», а 60% бачать його як підтримуваний Росією сепаратизм та як війну між Росією та Україною.
Подача війни на сході України як «культурної війни» між українськомовними та російськомовними спирається на глибокі радянські стереотипи щодо поділу України на «російськомовні східні» та «україномовні західні» області. Насправді, більшість представників російськомовного населення нашої країни з 2014 року демонструє, що вони є українськими патріотами.
Усі — і проросійські сили в Україні, і московські та західні апологети Владіміра Путіна — помиляються, оскільки надають пріоритет ідеології, а не фактам і громадській думці. Лише 5% українців вважають, що Росія захопила Крим та Донбас через порушення прав російськомовного населення, тоді як 42−46% переконані: це сталося, аби не випустити Україну зі сфери впливу Росії, через неспроможність Росії сприйняти Україну як незалежну державу, а також як спротив з боку Росії європейській інтеграції України.
Те, що більшість жертв серед цивільного населення та військових є російськомовними -- повністю знімає заяви про «громадянську війну». Також невірно те, що проросійські сили в Україні мовчать і не засуджують Москву за вбивство російськомовного населення.
За оцінками ООН, станом на серпень 2017 року на сході України нараховувалося 35 тисяч жертв, з яких близько 10 500 були вбиті. Ймовірно, що ООН не точно оцінює кількість жертв, оскільки деякі з загиблих ніколи не були офіційно зареєстровані, їх тіла поховали у стихійних могилах або вони досі знаходяться під руїнами будівель. Перепис населення 2001 року зафіксував відповідно 69% і 75% російськомовного населення в Луганській та Донецькій областях (які разом складають Донбас), але насправді частка російськомовного населення була вищою, оскільки багато хто з тих, хто вказав українську мову як рідну — у повсякденному житті користувалися російською.
Майже немає сумнівів у тому, що переважна більшість жертв серед цивільного населення Донбасу, що постраждало внаслідок путінської агресії, є, таким чином, російськомовними громадянами. Чому проросійські сили в Україні не критикують Росію за вбивство своїх виборців? Захист президентом Порошенком українського суверенітету — кращий гарант захисту російськомовних українців, ніж проросійські політичні сили, чия любов до Путіна більша за любов до співвітчизників.
Як показує нова книга Юрія Луканова («Пресувальна машина: як Росія знищувала свободу слова в Криму», Центр інформації про права людини) та за даними доповідей ООН, у Криму Росія розпочала репресії у радянському стилі проти кримськотатарського та українського населення, придушуючи їх мови та культури. 24 кримськотатарських активістів та журналістів було вбито та викрадено в окупованому Криму. До цього слід додати 1,7 мільйона ВПО (внутрішньо переміщених осіб) з Донбасу, і це за розміром дев’ята із найбільших кількостей переміщених осіб у світі та найбільша криза із переселенцями у Європі.
Більшість військових жертв в Україні також є російськомовними. Президент Петро Порошенко заявив, що 60% українських військовослужбовців є російськомовними.
Із 3531 зафіксованих втрат (станом на грудень 2017 року) українських військових (армія, Національна гвардія, Служба безпеки, Міністерство внутрішніх справ, прикордонники) 1218 є вихідцями із російськомовних східно-південних регіонів України. Ще 1522 загиблих — із центральної частини України, де російська та українська мови використовуються взаємозамінно. І найменша частина загиблих — 791 особа -- з україномовної Західної України).
Дніпро і Дніпропетровська область, яка межує з Донбасом, понесли найбільші втрати серед військових — 432 смерті. В інших областях у два-чотири рази менше. Це відображено на карті поховань українських військових жертв, підготовленій Українським інститутом національної пам'яті.
Церемонії поховання загиблих солдат, промови над їхніми могилами мають символічно важливе значення для національної ідентичності кожної країни, оскільки військові кладовища стають місцями паломництва та увіковічення пам'яті героїв. Більшість релігійних панахид (меморіальних служб) за загиблими воїнами проводять православні священики, і у разі відмови з боку служителів Української православної церкви Московського патріархату, панахиди проводять священики УПЦ Київського патріархату. Кожна церемонія стає виявом українського патріотизму, заявою проти путінської агресії, впливає на національну ідентичність та збільшує розрив населення з росіянами.
До числа жертв цієї війни можна додати місцевих прихильників Путіна, російських найманців та солдатів, яких Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) нарахувала 5326 осіб — і всі вони теж є російськомовними. Озвучена цифра також є занизькою (в умовах війни сили прихильників, які борються з центральним урядом, зазвичай мають більш високі показники втрат), тому що багато жертв серед місцевого населення і найманців залишилися непохованими і, відповідно, не зареєстрованими.
Оцінки кількості російських солдатів, загиблих на Донбасі, за даними російських неурядових організацій, таких як Комітет солдатських матерів та «Груз 200», коливаються в межах від 3 300 до 5000. Така висока кількість російських жертв призвела до рішення Путіна у травні 2015 року зробити дані про військові втрати державною таємницею.
Путінська військова агресія проти України в основному вбиває російськомовних мирних жителів та комбатантів, і це демонструє, що політика Кремля ніколи не мала нічого спільного із захистом російськомовного населення. Проросійські політичні сили в Україні також винні у підігруванні агресії Путіна, оскільки не засуджують вбивства російськомовного населення Москвою.
Проросійські сили в Україні не хвилюються, що Путін вбиває російськомовних. Президент Порошенко є більш надійним захисником українських російськомовних осіб, ніж промосковські сили.
Російськомовні цивільні особи були вбиті або змушені були тікати, і в той же час російськомовні становлять більшість жертв серед українських військових сил. Російськомовні та україномовні патріоти України воюють на Донбасі пліч о пліч.