Когда страна выходила на митинги с транспарантами Free Savchenko, пытаясь вызволить из вражеского плена украинскую гражданку Савченко, раздавались голоса, по прошествии времени оказавшиеся здравыми. Один из тех, кто выступал против того, чтобы на щит поднимать исключительно имя голодающей летчицы, был посол Украины в Австрии Александр Щерба. Сегодня его аргументы, о которых он вспоминает в «Фейсбуке», кажутся очень убедительными:
«2015 року я написав одній людині, що на щит треба піднімати Сенцова, а не Савченко. Просто тому, що Сенцов сказав у своєму останньому слові головні слова, а Надія показала «фак». Так, Савченко була для мене героєм. Дикуватим, маловихованим, але героєм. Виявилося, що цим героєм легко маніпулювати. Чим її взяли? Мабуть, тим же, чим і багатьох інших українців, — лоскотанням амбіцій. Ми надто легко ставимо себе на п'єдестал і ще легше кидаємося фразами про те, що ТАМ «суцільні злодії» і що нам потрібен свій ПІНОЧЕТ, і що ЇХ вішати всіх треба. Надія як людина незамислувата вирішила, що це і є її місія: стати Піночетом або просто вішати. Вона — це матеріалізація всіх тих розмов, які ми так любимо вести під пиво, і всіх тих лютих суперечок, які з найменших причин спалахують на «Фейсбуку». Що «поки нова кров не поллється, нічого не буде».
Ми надто легкі на ненависть, на немислимі узагальнення і надто важкі на прощення. По-людськи, в умовах війни та неефективної держави наші люди можуть собі цю емоційність дозволити. Але історично — здається, уже ні. Ворог хоче, щоб Україна закипіла, щоб всі ми перетворилися на таких, як Савченко, — ходили з чортиками в очах і гранатами в кишенях. Але Україна матиме шанс, тільки якщо ми будемо такі, як Сенцов: з твердою волею, клепкою в голові та посмішкою, в якій добро".
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.