Ця тендітна артистка з неймовірно потужним голосом відразу підкорила серця тренерів дев’ятого сезону вокального шоу «Голос країни» («1+1»). Львів’янка Оксана Муха вибрала собі у тренери відомого співака Дана Балана і каже, що ні разу про це не пожалкувала. Оксана добре відома на західній Україні як співачка, що продовжує життя українським народним пісням. А ще її називають реінкарнацією знаменитої Квітки Цісик. Саме завдяки її композиції «Де ти тепер» Оксана Муха і потрапила на шоу «Голос країни».
Учасниця зізнається, що п’ять років мріяла про цей проект, але не наважувалася прийти. Але тепер її привела до Києва сама доля. Як би то не було, а Оксана стала однією з чотирьох фіналістів проекту, що вже скоро будуть змагатися за звання «Голосу країни». Саме Оксану Муху називають однією з найімовірніших переможців цього сезону.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про найяскравіші моменти півфіналу «Голосу країни».
— Що ви відчуваєте напередодні фіналу?
— Це радість, змішана з величезним відчуттям відповідальності. Я зрозуміла, скільки людей за мене вболівають і скільки українців хочуть об`єднатися навколо української пісні. А вона у нас неповторна! З такими відчуттями я їхала додому у Львів, розуміючи, що мені треба працювати ще більше. Попереду серйозна боротьба.
— Що було найскладнішим для вас у «Голосі країни»?
— Найважчими були перші три етапи. Особливо «сліпі прослуховування». Ти не маєш права на хвилювання і для того, щоб тебе почули, зрозуміли, оцінили, є всього 1 хвилина 30 секунд. Мені здається, що пісня повинна лунати стільки, скільки їй потрібно. Але я також розумію, що це ефіри, формати, правила, чітко відведений час на кожен виступ. Однак мене дуже лякала думка, що не встигну сказати глядачеві за такий короткий проміжок часу все, що хотіла б до нього донести.
Також нелегко було, коли йшли з нокаутів учасники, з якими вже встигла подружитися. Це було так боляче — бачити, як вони залишають проект. Мені це заважало радіти своїй перемозі.
— І ніякого страху за себе?!
— Скоріше, це було хвилювання. Або постійна боротьба двох хвилювань: за те, чи пройдуть далі мої друзі (я справді вірю, що ці учасники є дуже сильними) і страх, що і я можу не пройти.
Але справжній виклик для мене був на нокаутах. Я вперше за довгий час взяла скрипку в руки та поєднала надзвичайно глибоку, змістовну, відповідальну пісню «Шуміла ліщина» з грою на інструменті. Сама по собі пісня не є складною, але вона дуже глибока. А гра на скрипці вимагає від тебе зовсім інших відчуттів, ніж спів. Мені було нелегко поєднати все це в одній композиції: зануритися в гру на скрипці і водночас у спів. Не було коли навіть дихнути. Тільки закінчувала грати на скрипці, як вже потрібно було співати.
Зіграти на скрипці порадила моя найближча подруга. Ми почали шукати пісні, які підходили б для такого задуму. З цією ідеєю та списком композицій я прийшла на репетицію до Руслана Квінти та Дана Балана, аби ми разом обрали варіант. Думки у всіх розійшлися… Коли ми вже були загнані в глухий кут, мені чомусь згадалася «Шуміла ліщина». Пісня дуже коротка, тому ми її продовжили за допомогою гри на скрипці.
Після цього ми ще довго шукали з Даном і Русланом інші пісні, але все-таки вирішили, що «Шуміла ліщина» підходить більше. Вона включає правильну емоцію, у неї чудовий «хук», як сказав Дан. Тому він вирішив, що це чудовий варіант. Єдине, що він запитав мене, чи відчуваю я те, що буду співати. Дан впевнений, що виконавець повинен проживати свою пісню і любити її.
— Дан Балан називає вас душею України…
— Пам'ятаю, вперше, коли ми зустрілися на репетиції з Даном перед вокальними боями, я наспівувала «В темну нічку». Він сів у крісло, закинув голову і заплющив очі, аби прожити зі мною цю пісню. Дан одразу сказав, що це справжня магія. Він довго дивився мені в очі, тримав мене за руки і говорив, що відчуває силу, яка лине з моїм голосом. І кожного разу, коли ми з ним спілкуємося, говоримо про тонкощі відчуттів, про душу та енергію. Я безмежно рада, що пішла до команди Дана! Він допоміг мені стати впевненішою.
— Що він каже вам перед виступом, як надихає?
— Обіймає всіх учасників команди й каже, що ми — зірки. Я потребую обіймів. Відчуваю підтримку людини через її енергію, а не тільки через слова. Мені потрібно дотулитися до людини, потримати її. І коли я віддаю всю свою любов, отримую у відповідь таку ж енергетику, яка мене наповнює. Дан завжди мене обіймає і каже, що я молодець.
— Хто надихнув вас взяти участь у «Голосі»?
— Я мріяла потрапити на проект ще років п`ять тому. Але тоді мною керувала тільки одна думка: дуже хочу, щоб мене почули… Тобто я хотіла йти за своїм особистим висловом. Навіть подала інтернет-заявку. Але не приходила на «сліпі» прослуховування. Ніби щось не пускало. Мені було нецікаво боротися за себе.
А от коли я почала працювати над тим, щоб пісні Квітки Цісик оживали, щоб люди про неї дізнавалися, то зрозуміла: ось те, за що я буду боротися. Я хочу відкрити людям Квітку. Тим, хто ще не знає її, або знав, але забув. Нагадати про неї і знову наповнити душі слухачів її піснею. І коли я готувала концерти, дуже багато визріло нового матеріалу: інтерв’ю, фото, спілкування з Майєю (двоюрідною сестрою Квітки Цісик). І це все відкрило мені з іншого боку Квітку. Її вислів в інтерв’ю: «Ми тут дуже переживаємо, коли зможемо потрапити на вільну, незалежну Україну. І не знаємо, чим можемо допомогти. Але я знаю, що зроблю це якнайкраще, щоб українською піснею пишались. Я пошлю її в світ. Хочу зробити цей подарунок для українців. Це єдине, що я можу зробити».
Усвідомлення, що єдине, що ти можеш зробити, — боротися на своєму місці. Це називається свідомість. І тоді я зрозуміла, що моя місія не тільки згадувати про Квітку, відкривати її, а й продовжувати її справу. Відновлювати забуті пісні, які ніким не записані в Інтернеті. І я така горда, що «Голос країни» мене почув, прийняв і допомагає це зробити — дати можливість людям відчути, в чому наша сила. Українська пісня, наша мелодика, мова — це сила.
— Коли ви вперше почули Квітку?
— Коли була ще дитиною. Малою мені було складно зрозуміти, про що вона співає. Нам не пояснювали всі історичні моменти. Взагалі наказували більше мовчати, а не говорити. Я навіть Квітку дуже тихо слухала — вдома просили голосно не включати музику. І я так плакала, що пізнала, як то правильно співати — коли ти відчуваєш пісню, коли вона має безліч емоцій, а її зміст попадає до серця. Квітка мене просто затягнула в свій пісенний світ. Виспівавши всі її пісні, я зрозуміла, що не можу не співати, тому Цісик усе життя була мені підтримкою. І є нею досі!
— Хто з близьких підтримує вас на «Голосі»?
— Як виявилося, зараз мене підтримують дуже багато людей. Коли я сказала, що я їду на «Голос країни» батькам і синові, Данилко дуже втішився, тому що він як дитина сприйняв, що це буде пригода, дуже цікаво. Він теж хотів їхати, але потім зрозумів, що зйомки — процес складний, тому залишився з бабусею та дідусем вболівати за мене вдома.
Підтримують мене друзі, музиканти, з якими працюю, діти, з якими ми проводимо час (це і дітки-інваліди з дитячих будинків, тяжко хворі, до яких ми їздимо з благодійним фондом). Власне, зараз, у чвертьфіналі, я зрозуміла, як їх багато — тих, хто підтримує мене, вболіває. Це і військові, яким ми збирали кошти на протезування, відновлення зору, реабілітацію. Я така щаслива людина. Тільки зараз побачила, як багато людей в мене вірять. Це надихає йти далі і додає мені сил.
— На першому ефірі ви співали «Ворожку», зізнаючись, що й самі пережили подібні почуття.
— Насправді, я обрала пісню «Ворожка» не тому, що хотіла згадати про особисте та те, що болить. Просто вона серед багатьох українських народних пісень, які я пропонувала, видалася найбільш зрозумілою, з нею можна було гарно попрацювати. Звісно, я вклала в неї всі свої емоції, більше того — намагалася відпустити своє минуле. Не так давно, перед тим як поїхала на перші прослуховування «Голосу країни», мене зрадила найближча людина. Тому я відпустила все, аби більше не згадувати. Причому, навіть не ображаюся, просто хочу все залишити там, звідки воно не повернеться.
— Що каже про виступи мами ваш син Данилко?
— Данилко дуже вірить у мене. Я хотіла, щоб він приїхав до мене зараз, але у свої десять років він по-дорослому розсудив, що не потрібно мене відволікати, бо я повинна більше часу приділяти проекту. А він потерпить. Каже: «Давай я краще побуду вже вдома, а ти звільнишся, і ми разом поїдемо у Київ, ти мені його покажеш».
— Кажуть, ви дуже схудли.
— Так, але не тому, що недоїдаю. Просто під час підготовки дуже велике емоційне і фізичне навантаження. Дуже мало часу на сон і багато репетицій.
— Кого ви вважаєте головним своїм конкурентом?
— Усі фіналісти дуже сильні. Але мені імпонує Хайат. Це через те, що він також співає українську пісню і намагається донести її до молодшої аудиторії. Він щирий, емоційний. Це найважливіше в пісні — давати емоцію. Не просто співати красиво слова та мелодію і милуватися своїм голосом. Пісня — це душа. Пісня ніколи не повинна звучати просто так.
— Який номер вам найбільш до душі?
— Поки що, мабуть, «Шуміла ліщина» — моя улюблена пісня. Я взяла скрипку в руки. Дуже за нею скучила. Років із пять досить мало приділяла їй уваги, хоча саме цей інструмент зайняв увесь мій час навчання у музичній школі, училищі, а потім і в консерваторії. І цей номер, ця пісня показала мені, що скрипка не повинна лежати. Вона має бути зі мною постійно в моїх музичних програмах. І я буду над цим працювати.
— У вас є передчуття перемоги?
— Зараз під час голосування я зрозуміла, що людям дуже потрібна українська пісня. І я сподіваюся, що зможу дати їм те, чого вони потребують.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про церемонію нагородження щорічною музичною премією «Золота Жар-Птиця» телеканалу М2, яка відбулася у столичному Палаці «Україна».
Фото «1+1»