У понеділок, 20 травня, у Києві відбулася інавгурація Володимира Зеленського. Президент дав присягу на вірність народу України та вперше виступив із трибуни Верховної Ради.
«Дорогі українці, після перемоги на виборах мій 6-річний син сказав: «Тату, я по телебаченню бачив, кажуть, що Зеленський — президент. Виходить, що я також президент». І тоді це прозвучало як шутка дитяча, але згодом я зрозумів, що це істина, — сказав глава держави.
Тому що кожен із нас — президент, не 73%, які за мене голосували, а всі 100% українців.
Це не моя, це наша спільна перемога. І це наш спільний шанс, за який ми несемо спільну відповідальність.
І щойно не тільки я склав присягу. Кожен із нас, кожен із нас поклав руку на Конституцію, і кожен із нас присягнув на вірність Україні.
Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платити податки», «Президент напідпитку промчавши на червоне світло», «Президент поволі краде, бо все ж так роблять». Ви згодні, що це позор? Ось чому.
Ось, що я маю на увазі, коли говорю, що кожен з нас президент. Відсьогодні кожен з нас несе відповідальність за Україну, яку ми залишаємо своїм дітям. Кожен із нас на своєму місці зможе зробити все для розвитку України.
Європейська країна починається з шкірного. Так, ми вибрали шлях до Європи. Але Європа — не кудись там, Європа вона ось тут (в голові). І коли Європа буде ось тут, то вона буде тут, в Україні.
І це наша спільна мрія. Але у нас є спільний біль. Кожен із нас загинув на Донбасі. Щодня ми втрачаємо шкірного з нас. І кожен із нас переселенець. Ті, хто втратив свій дім, і ті, хто відчинив двері свого будинку, розділивши цей біль.
І кожен із нас — заробітчанин. Так, ті, хто не знайшов собі вдома, а знайшов заробіток на чужині. Ті, хто у боротьбі з бідністю змушень втрачати власну гідність.
Але ми все це подолаємо. Бо кожен із нас — українець.
Ми всі українці. Немає більших чи менших, правильних чи неправильних. Усі українці. Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі та в Одесі.
Ми всі українці.
Ми маємо бути єдиними, бо тільки тоді ми сильні. І сьогодні я звертаюся до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів. Так, не дивуйтеся. Нас 65 млн! Тих, кого народила українська земля. Українці в Європі та Азії. У Північній та Південній Америці, Австралії та Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті. Ви нам дуже потрібні. Всім, хто готовий будувати нову, сильну, успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство.
Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому. Ми чекаємо на вас. Сувенірів із-за кордону не потрібно. Привезіть нам, будь ласка, свої знання, свій досвід та ментальні цінності. Все це допоможе нам розпочати нову епоху. Скептики скажуть: це фантастика, неможливо. А може, це і є наша національна ідея. Об'єднавшись, зробити неможливе, всупереч усьому.
Згадайте, будь ласка, збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи. Коли дантист, режиссер, пілот, студент та прибиральник билися та захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив. І це наш шлях! Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами в обороні рідної землі, японцями у технологіях, швейцарцями у вмінні щасливо жити один з одним.
Незважаючи на будь-які розбіжності. І наше найперше завдання — припинення вогню на Донбасі.
(Оплески)
Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивний питання. А на що готові ви, українці, заради життя близьких вам людей? На що? Можу запевнити: щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все.
Я точно не боюся приймати складні рішення. Я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і, якщо буде треба, я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав світ .
(Оплески)
Чи не втрачаючи наші території! Ніколи!
(Оплески)
Історія несправедлива, це правда. Не ми почали цю війну!
(Оплески)
Але нам цю війну закінчувати!
І ми готові до діалогу, але ( переходити російською. — Ред. ) я впевнений, що першим кроком для початку цього діалогу стане повернення всіх українських полонених.
Наш наступний визов — це повернення втрачених територій. Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне. Бо неможливо втратити ті, що й так наше по праву!
(Оплески)
І Крим, і Донбас — це українська земля. Де ми втратили не лише території, ми втратили найголовніше людей.
І сьогодні ми просто повинні, я впевнений, вони нас чують, повертати їхню свідомість. Ми знепритомніли. За ці роки влада не зробила нічого, щоб вони почувалися українцями.
Вони не чужі, вони наші!
(Із зали вимагають виступати українською)
— Вибачте?
— Вони розуміють українську мову!
— Так, дуже дякую! Дякую, що ви продовжуєте ділити людей, пане Ляшко!
(Оплески)
Бо українець, я хочу сказати, ми всі українці… Де б ми не жили. Українець — це не в паспорті — це тут, у серці.
Я точно це знаю, знаю від бійців, які захищають Україну, наших героїв, як україномовних, так і російськомовних.
Не буває сильної армії, я хочу зараз звернутися до них, де влада не поважає людей, які віддають життя за країну кожного дня.
Я зроблю все, аби ви відчували увагу. Це гідне, а головне — стабільне фінансове забезпечення. Це ваші житлові умови, законні відпустки після бойових завдань. Відпочинок для вас та ваших батьківщин. Треба не розповідати про стандарти НАТО, а творити це, ці стандарти.
Безумовно, окрім війни є ще дуже багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принижуючі зарплати та пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця. Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав із дитиною у звичайній лікарні. Це міфічні українські дороги, які будуються і ремонтуються тільки в чії бурхливій уяві.
Дозвольте мені зараз…
(Шум у залі)
Якщо ви дозволите. Дякую.
Дозвольте мені зараз процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом.
«Уряд не вирішує наших проблем, Уряд і є нашою проблемою».
(Аплодування, здивування в залі)
Це просто цитата.
Я не розумію нашого уряду, яке тільки розводити руками і каже: ми нічого не зможемо зробити. Це неправда. Можете. Ви можете лист взяти, ручку та звільнити свої місця для тих, хто думатиме про наступні покоління.
(Оплески)
А не про наступні вибори. Я думаю, що люди це оцінюватимуть.
Якісь вибіркові аплодисменти. Я говорю від народу, будь ласка…
І моє обрання доводити: громадяни втомилися від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей. Можливості відкатів, потоків, дерибанів.
Ми побудуємо країну інших можливостей. Де всі рівні перед законом. Де є чесні та прозрачні правила гри. Одні для всіх. А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народові.
І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень. Не було, будь ласка, моїх портретів. Бо президент не ікона. Чи не ідол. Президент це не портрет.
(Оплески)
Повісьте туди фото своїх дітей. І перед кожним рішенням дивіться їм у вічі.
(Оплески)
Ви знаєте, я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Теж. Шановні депутати…
(Сміх у залі, аплодування)
Ви назначили самі інавгурацію у понеділок. У робочий день. Я бачу у цьому плюс. Це означає, що сьогодні вечірок не буде, з вами будемо працювати. А тому я дуже вас прошу ухвалити закон про скасування депутатської недоторканності.
(Оплески)
Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
(Оплески)
Багатостраждальний Виборчий кодекс.
(Оплески)
І зробіть, будь ласка, відкриті списки.
А також я прошу вас звільнити з посад: голову СБУ, Генерального прокурора України, міністра оборони України. І це далеко не все, що ви можете зробити. Але для початку достатньо. У вас на це буде два місяці.
У вас на це буде два місяці. Зробіть це і повісьте медалі собі! Непогані бали на дострокові парламентські вибори
Я розпускаю Верховну Раду 8 скликання.
Слава Україні!
Давайте поаплодуємо!
Дякую вам… Консультації вже пройшли, я так розумію.
І насамкінець. Дуже коротко.
Дорогий народ, протягом своєї життя я намагався робити все, щоб українці посміхалися. Це я відчував так серцем, це була не тільки моя робота, це була моя місія. Наступні п'ять років я зроблю все, українці, щоб ви не плакали.
Дякую" .
«ФАКТИ» також повідомляли, що під час інавгурації Володимира Зеленського у Верховній Раді не обійшлося без конфузу: упало його президентське посвідчення.
Фото Борислав БЕРЕЗА
