Про непростий вибір, перед яким опинився президент Зеленський (долі людей чи національні інтереси), про майбутню зустріч у нормандському форматі та виконання Мінських домовленостей «ФАКТИ» поговорили з відомим публіцистом та політологом Андрієм Піонтковським, який у січні 2016 року змушений був покинути проти нього кримінальну справу.
Ми розмовляли увечері 6 вересня, за кілька годин до того, як відбувся обмін полоненими між Україною та Росією
— Андрію Андрійовичу, рівно п'ять років тому, 5 вересня 2014 року, у Мінську було підписано угоду, яка передбачає: негайне припинення вогню на Донбасі, виведення іноземних (російських, зрозуміло) військ, моніторинг ситуації в зоні бойових дій та на кордоні України та Росії місією ОБСЄ, звільнення заручників, місцеві вибори в окремих районах Луганської та Донецької областей
— Знаєте, я опублікував велику статтю про Мінські угоди наступного дня після їхнього підписання. Досі моя думка зовсім не змінилася. Можу її повторити.
Вважаю, що єдиний реально позитивний момент «Мінська» — перший пункт домовленостей, де йдеться про припинення вогню та розведення сторін. Решта — ненаукова фантастика. Російською стороною взято хоч і туманні, але все-таки зобов'язання про виведення незаконних збройних формувань та озброєння, про передачу під контроль України дільниці російсько-українського кордону. Але від початку було очевидно, що Путін ніколи на таке не піде. Не для цього він розпочинав війну з Україною. Від Києва ж потрібно було внести зміни до Конституції, тобто практично легалізувати присутність на своїх територіях бандитських формувань, які повністю керують російські спецслужби. Ця хитромудра наживка підносилася під приводом «відновлення територіальної цілісності України», а насправді планувалося впровадження ракової пухлини у політичне тіло вашої держави.
Зрозуміло, що на таке політичне самогубство Україна не піде.
Західні держави, перебуваючи у ролі батьків угоди, чинили певний тиск на Україну. Згадайте, як у 2015−2016 роках до Києва приїжджали канцлер Німеччини Меркель, міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр, французькі керівники. Вони вимагали змінити Конституцію України і піти назустріч путінському трактуванню Мінських угод, причому без жодних кроків у відповідь з боку Росії. На щастя, тодішня спроба тиску не вдалася.
Читайте також: Путін поставив Заходу ультиматум: генерал розповів, чому Росія наполягає на «формулі Штайнмайєра»
Наразі Кремль знову відновив тиск — вже на вашу нову владу. Існує серйозна побоювання, що нинішнє керівництво України виявиться готовим піти на якусь форму так званого возз'єднання з Донбасом та повернення втрачених територій. Це є дуже великою загрозою українському суверенітету і повністю відповідає планам Путіна. Російський задум практично позбавить вас державного кордону, оскільки ЗСУ мають залишити лінію розмежування, а легалізація «ЛНР» та «ДНР» відкриє шлях до розповзання цієї ракової пухлини вглиб країни.
— Історія зі звільненням з-під варти ключового свідка у справі про збите 17 липня 2014 року в небі над Донбасом Boeing-777 малайзійських авіаліній — екс-начальника ППО бойовиків «ДНР» Володимира Цемаха розділила наше суспільство. Багато експертів назвали те, що відбувається «прелюдією до капітуляції та здаванням національних інтересів». Чи варто було віддавати такий козир заради того, щоб витягти своїх, адже не факт, що Путін у перспективі відпустить усіх в'язнів Кремля?
— Він може віддати всіх, чиє повернення вимагає Київ, а наступного дня взяти ще п'ятдесят українців. Путін веде із вами цинічну гру. Як терорист із родичами заручників.
Але гадаю, що вимогою віддати Росії Цемаха Путін завдав сам собі збитків. Цемах — один із учасників терористичного акту, внаслідок якого загинули 298 безневинних людей. Путін тим самим зізнався, що Цемах — це його людина, отже він, Путін, один із організаторів цього теракту. Що, втім, і так давно всім ясно.
Читайте також: Росія використовує Цемаха проти нас, — Мирослав Гай
Щодо дій українського керівництва, то дякувати Богу, що не ми з вами повинні приймати таке складне рішення. З одного боку, Україна позбавляється ключового свідка. З іншого боку, ясно, що Сенцов буде приречений на болісну смерть, якщо Київ утримуватиме Цемаха. Не берусь та не маю права обговорювати рішення Києва.
— Як ви ставитеся до версії, що Цемаха нам грубо кажучи підсунули, що це якась багатоходівка ФСБ?
— Не можна цього виключати. Проте позиція групи Bellingcat (їх відомості, як правило, завжди підтверджувалися) така: так, Цемах важлива постать, його перебування на суді в Гаазі дуже бажане, але й без нього достатньо свідків, щоб довести провину російської влади.
— Протягом останніх п'яти років зусиллями керівництва нашої держави було створено якусь неформальну західну коаліцію з підтримки України. Зараз вона розповзається на очах.
— Ви просто зняли цю фразу з мови. Справді, нині відбувається обвал зовнішньополітичних позицій української держави. Ось кілька аргументів.
Росія повернута до ПАРЄ, звідки була вигнана за анексію Криму. Жодних зрушень з деокупації півострова не спостерігається. Більше того, Росія заявляє, що цього ніколи не станеться.
Макрон демонстративно урочисто зустрічає Путіна напередодні зустрічі G7 і шанобливо залицяється до нього, розповідаючи «про велику Європу від Владивостока до Лісабона».
Трамп заморожує військову допомогу Україні і починає наполегливо добиватися від своїх партнерів по «великій сімці» повернення Путіна.
І, нарешті, Макрон і Путін готують за спиною України угоду, яку намагатимуться нав'язати Києву на найближчій зустрічі нормандської четвірки, увінчавши її зняттям санкцій із Російської Федерації.
Яка іронія історії! 1938 року в Мюнхені західні союзники Чехословаччини змусили її віддати Судети, щоб утихомирити агресора. А за півроку Гітлер захопив усю країну…
Через 81 рік у Парижі західні союзники України збираються здати Україну ще більш цинічним і збоченим способом — змусити її «прийняти назад» уже окуповану Лугандонію, щоб та стала плацдармом агресора для підпорядкування йому всієї країни.
Ми бачимо, що на всіх фронтах йде очевидний відступ Заходу від захисту позицій України, причому без жодної зміни політики Росії щодо вашої країни.
Читайте також: Ми показали усьому світу, що Україну ніхто не може злити, окрім нас самих, — відомий політолог
Що ж сталося? У всіх цих вкрай негативних для України, що нагрянули як раптом явищ, має бути якась одна причина. А сталося точно те, про що я попереджав у статті «Війна і мир», опублікованій 14 червня на сайті svoboda.org: «Постійне повторення „колективним Зеленським“ кремлівської шпаргалки про українську „партію війни“, яка керувала країною останні п'ять років, є зрадою боротьбі з агресором України, зрадою, націленою на підрив системи її міжнародних союзів, у найважчих умовах створеною українською дипломатією. Я перебуваю у Вашингтоні, беру участь у роботі низки мозкових центрів і не з чуток знаю, яких зусиль друзям України на Заході стоїть кожен крок, спрямований на її підтримку, які впливові сили тільки й чекають будь-якої причини, щоб „здати“ Україну агресору заради яких фінансових чи геополітичних угод із кремлівським диктатором. І вже принаймні Захід ніколи не буде більш проукраїнським, ніж українське керівництво. Захід із полегшенням відмовиться від антикремлівських санкцій за перших ознак капітуляції української влади».
— Як найближчим часом розвиватимуться відносини Європа — Україна та США — Україна?
— Будуть цілком конкретні події. Насамперед — наступна зустріч нормандської четвірки на найвищому рівні, яка є дуже важливою. Вона планується орієнтовно десь у середині жовтня. Макрон збирається урочисто проводити її у Парижі. Усі французькі президенти марнославні. Вони завжди хочуть підкреслити роль і велич Франції як учасника великих політичних подій.
Мета Макрона — домогтися від України прийняття путінської інтерпретації Мінських угод. Тобто керуючись нібито прагненням відновити територіальну цілісність України, насправді легалізувати в українському правовому та політичному полі весь цей бандитський анклав на Донбасі, залишивши його під повним контролем російських збройних формувань та спецслужб.
І ось уявіть сцену, що відбувається у Версальському палаці. Головує Макрон, який останнім часом просто танцює довкола Путіна. Сидить втомлена Меркель, яка йде у відставку. Так, вона свого часу таки підтримувала Україну. А зараз… Втім, вона завжди зазнавала величезного тиску німецького бізнесу та соціал-демократичних партнерів коаліції, які налаштовані пропутинський. Сидить тріумфуючий Путін. А над Зеленським, як завжди, нависає Богдан, який активно шепоче йому у вухо чергову кремлівську шпаргалку. Ось таким може бути наступний зліт нормандської четвірки.
Читайте також: «Ніхто з нас не народився обраним», — Роман Скрипін про Зеленське, нову владу та майбутнє України (відео)
— Ви вважаєте, що глава Офісу президента нашіптує главі держави кремлівські шпаргалки?
— Богдан нашіптує йому шпаргалки Коломойського, який, пригадайте, у 2014 році пропонував по десять тисяч доларів за кожного спійманого «зеленого чоловічка» (у Москві це запам'ятали, і йому це ще гукнеться), а зараз, як і багато українських олігархів, він вирішив знову працювати на Білокам'яну. Оскільки на Заході як бізнесмени вони зовсім нічого не уявляють (сколотили свої капітали на пострадянських блатних схемах і розпилах — так само, як і російські олігархи), вони справді готові повернутися до рідної кремлівської гавані. Але за це Кремль вимагає плати — встановлення повного контролю над Україною. Перший крок до цього контролю — легітимізація Лугандонії.
— Шантаж Кремля буде постійним, Захід штовхає Україну в пастку, яка вже заготовлена… Як нам тоді вистояти?
— В українського керівництва залишився лише один місяць — до наступної зустрічі нормандської четвірки, де зусиллями Путіна, Макрона та Коломойського — Богдана із Зеленського вичавлюватимуть капітуляцію. Що робити? Мені здається, що в Україні збереглося ще громадянське суспільство. Воно має говорити про цю загрозу. І сформулювати альтернативу.
У чому спекулює кремлівська пропаганда, створивши теорію про «партію війни»? На тому, що всі хочуть миру, що всі втомилися від загибелі та поранення людей на лінії розмежування. Однак, що там відбувається насправді? Чому перший пункт Мінських угод не виконано? Чому шостий рік триває обстріл? Чому порушено два десятки укладених угод про перемир'я? Тому що всі ці обстріли провокує та організовує Москва, яка веде себе як терорист. А ваші військовослужбовці та мирні жителі — це ті ж заручники.
Читайте також: Коломойський став ситуативним союзником Путіна, — Дмитро Чекалкін
Москва каже: «Укладіть політичну угоду, визнайте та прийміть у свої обійми Лугандонію, тоді буде відновлено мир». Її підступної стратегії слід протистояти. Миру немає і не буде, бо Росія завжди його порушуватиме. Перемир'я можна встановити лише відгородившись від окупованої території, створивши на сході України демілітаризовану зону, де будуть перебувати міжнародні миротворці. Думаю, що тільки в такому разі можна переламати ситуацію, зупинити відкат Заходу, який зараз спостерігається, і використати політичну підтримку України, яка поки що зберігається, щоб змусити Москву прийняти цю концепцію.
Вас залякують замороженим конфліктом та втратою Донбасу. Однак те, що вам зараз пропонують, набагато гірше за заморожений конфлікт. Це буде повзучий конфлікт, який поширюватиметься на всю Україну. Нехай відгородиться від цього путінського чумного барака демілітаризованою зоною з міжнародними миротворцями. І тоді ви зможете займатися реформами та розвитком економіки. А окуповані території повернуться. Донбас — після падіння путінського режиму, Крим — після розпаду Російської імперії. Ці події історично відбудуться неодмінно.
— Путін зараз у куражі. Чи знайдеться хоч якась управа на нього? Чи залишається чекати на його фізичну смерть?
- Ви правильно помітили. Путін зараз у ейфоричному зовнішньополітичному чаді. Його зовнішньополітичні позиції посилюються на очах. І цей його сьогоднішній кураж, спричинений відступом Заходу, створено руками українців. Путін програвав війну в Україні, і західні санкції завдавали йому серйозної шкоди. Але спільна істерична кампанія кремлівських та українських (власниками яких є Коломойський та Медведчук) ЗМІ проти вигаданої капітулянтами «партії війни» подарувала йому справді царський подарунок. Викриваючи попередню владу як «партію війни», українці самі представили світовій спільноті українську державу як цю «партію» і зняли з Путіна відповідальність за агресію.
Читайте також: Путін вважає себе генієм, але Зеленський має шанс його переграти, — Іван Яковіна
Цю неймовірну провокацію підсунув українському суспільству «колективний Зеленський». Але я не втрачаю надії на фізичного Зеленського. З кожним днем свого перебування на крижаній вершині влади він неминуче знаходить суб'єктність, що відокремлює його від сил, що породили його. Цього побоюється «колективний Зеленський» і тому не випускає його з-під впливу Богдана.
Настав той момент істини, який «не читання вимагає з актора, а повної загибелі всерйоз», як писав Пастернак. Сподіватимемося, що Зеленський зможе в останню мить зупинити сповзання до прийняття Мінських угод «по Путіну».
Раніше про подальшу долю Мінських угод, про те, як можна змусити Росію зрушити цей процес із мертвої точки, і чому війна на Донбасі триватиме довго в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ», розповів Роман Безсмертний.