Після останнього засідання Тристоронньої контактної групи з питань Донбасу глави так званих «ДНР» та «ЛНР» Пушилін та Пасічник зажадали прямого діалогу з Києвом без посередництва Росії. При цьому вони пригрозили застосуванням сили у разі відмови .
Чи справді бойовики можуть піти у наступ? Із цим питанням «ФАКТИ» звернулися до колишнього заступника начальника Генштабу ЗСУ, генерал-лейтенанта Ігоря Романенка. І тут з'ясувалась одна дуже резонансна деталь. За інформацією генерала, на весну 2020 року Путін готував повномасштабний наступ на Україну. Для цього вже майже все було готове. Між тим планувалася анексія ще частини кількох держав. Але планам Путіна завадила одна дуже важлива обставина.
Путін дуже розраховував на Владислава Суркова — свого теперішнього помічника, який відповідав за Україну і завжди намагався переконати господаря, що, мовляв, «хохли підпишуть, все що ми їм скажемо». Але Сурков усе завалив. Підписання не відбулося. Можливо, «хохли» й підписали б такі угоди. А українці — ні. У Парижі (на саміті «нормандської четвірки» у грудні 2019 року. — Авт.) склалося як склалося. Кремлю не вдалося продавити свій сценарій. Сам Сурков був розлючений із цього приводу, кидався паперами.
З того, про що домовилися учасники зустрічі в Парижі, виконано лише обмін полоненими. Від повного розведення військ по всій лінії зіткнення, як хотів Путін, Україна відмовилася. Формулу Штайнмайєра ми не впроваджуємо. Іти на прямі переговори із бойовиками теж не будемо.
Економічно тиснути на Україну Кремлю також не вдається. У питанні постачання газу і нафти в нашу країну ми вже практично не залежимо від Росії. Залишається лише військова сила. Таке вже траплялося, коли після збройної агресії з боку РФ Україна змушена була підписувати договори, які вигідні Путіну. Так, наприклад, було після Іловайська у серпні 2014 року, коли у котлі загинула велика кількість українських військових. Після Дебальцевого у лютому 2015 року ситуація була ще гірша. І на переговорах, що відбулися в цей час у Мінську за участю лідерів України, Росії, Франції та Німеччини, ми змушені були погодитися на розведення військ.
— Саме тому Путін і планував на весну чергове військове загострення в Україні, аби знову змусити нас піти на поступки, — веде далі генерал Романенко. — Наприклад, поставити ультиматум: ви за тиждень маємо прийняти всі закони, які нас влаштовують, інакше продовжуватимемо військову агресію. Для цього росіяни цілком могли зайти на територію України.
— Путін готувався захопити Україну повністю?
— Швидше за все могли розділити нашу країну по Дніпру для того, щоб спробувати ще раз створити так звану «Новоросію». А потім, мовляв, ви перекидайтеся, як хочете. Виходячи з сили збройних сил РФ, вони цілком це можуть зробити.
— І чи не побоялися б реакції міжнародної громадськості? Тих же американців?
— А яка американці мали реакцію на Крим? На Донбас? Тільки почуття «глибокої стурбованості»? Така сама реакція світу була по Молдові та Грузії. До речі, навесні цього року під ударом могли виявитись і країни Балтії.
— Путін планував захопити Прибалтику? Але ж вони члени НАТО!
— Росія проводила у квітні цього року масштабні військові навчання. А напередодні главі Радбезу РФ Патрушеву було поставлено завдання отримати законодавчий дозвіл на превентивне використання тактичної ядерної зброї. У зв'язку з цим ситуація в Європі могла загостритися ще більше. Потрібно було щось робити на противагу. Саме час, начебто, втрутитися нашим союзникам.
У США розуміли, що збройні сили Росії в перші дні відкритого військового зіткнення на території Європи будуть потужнішими за їхню армію, якщо конфлікт спалахне раптово. Чисельний склад військ США в Європі на кордонах — кілька батальйонів по тисячі солдатів. Поки отямиться Німеччина та Франція, мине час. А у росіян у Європі чисельна перевага. Як і за часів СРСР, за потужністю своєї армії вони могли б забезпечити прохід до Ла-Маншу (пам'ятаєте таке гасло?). Американці на той момент обмежилися навчаннями, на яких відпрацьовувалося перекидання військ до Європи. Вони вже готові встановлювати тактичне ядерне озброєння на підводні човни.
Читайте також: Догляд Путіна не допоможе: як Україні будувати відносини з агресивним сусідом
У свою чергу, Росія останні два-три роки готувалася до активних військових дій. На навчаннях вони вже відпрацьовували можливе захоплення сусідніх країн, Балтії, зокрема. Тобто планувалася операція з розгортання масштабних військових навчань на кордоні будь-якої держави, нарощування там сил та захоплення чужих територій. Поки США чи війська НАТО розгортали б власні збройні сили, Росія вже зайшла б на територію умовної Латвії, там закріпилася і почала висувати вимоги. Після цього ситуація могла б зависнути на десятиліття. Наскільки мені відомо, Путіну хотілося цього року завершити свою переможну ходу Україною та Прибалтикою до параду Перемоги. Щоб потім із позиції сили диктувати світові свої умови.
Але ескалацію конфлікту в Європі вдалося уникнути. Перешкодив коронавірус.
— Але навіщо Путіну загострювати й так непрості стосунки із сусідами? — питаю генерала Романенка.
— Росія дуже хоче реабілітуватися за поразку у Третьій світовій війні…
— Третя світова? Про що мова?
— Я маю на увазі холодну війну, яку виграли натовці та американці. Згадайте, Організація Варшавського договору (військовий союз соцкраїн, що існували до 1991 року під егідою СРСР, створений на противагу НАТО. — Авт .) та Рада економічної взаємодопомоги (економічний союз соцкраїн. — Авт.) розвалилися. Колишні країни соціалістичного табору обрали західний вектор.
Кремль же прагне реваншу, Путіну терміново потрібна якась перемога. У нього катастрофічно знижується рейтинг. Адже він хоче правити вічно, як цар. Але таких повноважень йому не дали, тому російському президентові була потрібна нова військова операція.
Читайте також: Війна проти України в Росії не популярна, Путіну загрожує палацовий переворот, — генерал
— У США також вибори на носі. Якщо раніше керівництво США виявляло нерішучість, коли Росія влаштовувала локальні військові конфлікти у колишніх союзних республіках, то невже й Трамп ніяк не відреагував би на такі дії Кремля?
— У США в жодному разі не змогли б швидко ухвалити рішення про застосування військової сили в Європі. Там демократія. Поки прокинуться, поки погодять. На Росії авторитарне правління. Там нічого узгоджувати не треба.
Я погоджуюся, що Трампу перед виборами потрібна маленька переможна війна. Але ж саме маленька. Трамп не ризикуватиме своїми військовими заради когось чи чогось, що не вигідно США.
— Повернімося до України. Днями ватажки так званих «ДНР» та «ЛНР» несподівано заявили, що готові застосувати військову силу, якщо Україна відмовиться від прямої розмови з ними. Це блеф чи насправді можуть піти у наступ?
— Найімовірніше, у псевдореспубліках готуються провести, скажімо так, розвідку боєм. Мета: виявити слабкі місця в українській армії. Йдуть в атаку і виявляють ці слабкі місця, які часто знаходяться на поверхні. А вже потім росіяни при спробі запровадити регулярні війська на територію України, ту саму 8-у армію, зможуть цими знаннями скористатися.
З військової точки зору, у нас дуже важка ситуація. Ми оточені із трьох сторін. З боку Росії, з боку Криму, де дуже сильне угруповання російських військ. Та й у Білорусі є російські війська. Поки що Білорусь суверенна держава. Але Путіну не важко захопити цю країну, не зупиняючись, просто відсунувши Лукашенка вбік. Так от якщо ще з боку Білорусі буде удар, то сил на все це у нас не вистачить. Принаймні довго вести бойові дії на трьох напрямках не вдасться.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що на думку російського опозиційного письменника, після Путіна в РФ настануть ще складніші часи.