У Кременчуці Полтавської області люди, які вирішили звести рахунки з життям, зазвичай йдуть на Крюківський міст і стрибають в Дніпро. Течія в тому місці сильна, шансів випливти, якщо раптом в останній момент передумаєш вмирати, мало. Кількість суїцидів на злощасному мості збільшилася після того, як з цього стратегічного об'єкта була знята воєнізована охорона, виставлена після початку бойових дій на Донбасі. Освітлення там слабке: в темну пору доби лампочки можуть горіти з однієї сторони через три стовпа, дозволяючи людині з суїцидальними намірами залишатися непоміченим. А проїжджаючі мимо водії в більшості своїй не реагують на тих, хто забирається на перила. Відеокамер на всій протяжності моста немає.
Але в той пізній вечір 6 березня жителю Кременчука Олександру не судилося померти.
Тридцятирічна Анна Довгопол часто добирається додому на правий берег пішки — по велосипедній доріжці через довгий міст. Це займає у неї 20−25 хвилин, що буває швидше, ніж чекати ввечері громадський транспорт. Йдучи з роботи з дитячої міської лікарні, вона подивилася на годинник. Було 19:05.
— Приблизно через півгодини після цього на мосту я побачила людину, яка перелізла через поручні і стояла на невеликому виступі, — згадує Аня. — Я йшла по правій стороні, а він був на лівій. Побачивши здалека силует, подумала спочатку, що мені привиділося. Але все ж прискорила крок. Перейшла дорогу, лавіруючи між автомобілями, і далі просто побігла. У двох метрах від того місця, яке чоловік вибрав для самогубства, я зупинилася, боячись його злякати. «Що трапилося? Чому ви тут сидите?» — звернулася до нього. Він курив. Зліва, по цей бік поручнів, стояла недопита пляшка кока-коли. Не знаю, що в ній було, але чоловік здався мені злегка напідпитку. Акуратно підстрижений, пристойно одягнений: темно-сіра куртка з капюшоном, джинси. Він обернувся, але нічого не відповів.
«Крім води, під мостом нічого більше немає. Та й та холодна. Не літо ж», — сказала я. Мені було важливо, щоб він відірвався від тієї точки далеко, в яку дивився. Діставати з сумки мобільний і когось просити про допомогу, я не стала, щоб не спровокувати його на неадекватні дії. Машини проїжджали повз. «Мене кинула дівчина», — почула я його відповідь і, нарешті, зустрілася з ним очима.
Познайомилися. Він сказав, що його звуть Олександр. «Кричати і кликати на допомогу не треба, це не допоможе. Я все одно стрибну. Мене ніхто не зупинить, навіть ви», — попередив він. Не знаю, скільки ми з ним розмовляли, може, хвилини чотири. Весь цей час Саша курив, і я з жахом думала, що буде, якщо сигарета догорить. Розуміла, що утримати його, у разі чого, не зможу — в мені всього 42 кілограми, а він чоловік міцної статури років сорока з гаком.
Мені потрібно було виграти час. Був страх, що нічим не зможу допомогти людині. Сподівалася на те, що нас все-таки побачать проїжджаючі мимо водії. Як можна було не помітити нас і не зрозуміти, що це не вечірня прогулянка? Тим більше що на мені були білі кросівки — їх здалеку видно …
В цей час по мосту в сторону центру за кермом червоної «Тойоти» проїжджала блондинка.
— Нас з чоловіком запросили на день народження, — розповідає 33-річна Карина Соловйова. У неї все ще сиплий голос — зірвала його, кличучи на допомогу водіїв, що проїжджали повз. — Мали виїхати раніше, але затрималися, та ще квіти вибирали. Десь на середині мосту, ближче до лівого берега, боковим зором я помітила чоловіка за перилами. По протилежному боці пройшла людина, не звернувши на нього уваги …
Рішення прийшло миттєво: потрібно рятувати. Але зупинитися в потоці машин вже не могла. Попереду транспорт тягнувся повільно, і я нервувала, бо за всіма правилами мала спочатку з'їхати з мосту, зробити розворот на світлофорі і повернутися назад. Натиснула на газ, пішла на обгін. «Що ти надумала? Нам не в той бік», — здивувався чоловік. «Я зараз розвернуся, і ти сядеш за кермо. Зупиниш там, де скажу. Я вийду, а ти, щоб не затримувати рух, поїдеш далі і викличеш поліцію», — пояснила Жені своє рішення.
Коли Карина під'їхала до місця НП, поруч з чоловіком вже перебувала Анна. Опинившись біля незнайомих їй людей, Карина зрозуміла, що доведеться вести важку розмову. Каже, була впевнена, що їй вдасться переконати людину не робити необачного кроку. Закурила, даючи зрозуміти йому, що має намір спокійно у всьому розібратися. Почала з'ясовувати, які у нього проблеми, просила перелізти назад.
«Будь-яка проблема не проблема, виходу немає тільки з гробу, — звернулася вона до чоловіка, що стояв над прірвою. — Ви ж помрете… „“ Я знаю, — байдуже відповів він. — Ви не вірите, що я стрибну?» «Ви ж чийсь син, чоловік, батько … Уявіть себе на місці людей, яким ви зробите боляче», — продовжувала переконувати незнайомця Карина.
Олександр слухав її хвилини дві, але не факт, що чув. А потім… зірвався вниз. Але, мабуть, в останні секунди страх не дозволив йому розтиснути пальці, і він повис на іржавій трубі, за яку тримався до цього.
До води було метрів сім. А Карина і Анна були від Олександра на відстані витягнутої руки. І вони використали останній шанс утримати чоловіка на цьому світі. Просунувши руки у вузьку щілину між поручнями і асфальтової доріжкою, вони схопили його спочатку за капюшон куртки, а потім — за рукава нижче ліктя. Щоб дотягнутися до Олександра, жінкам довелося стати на коліна і буквально впертися лобами в кволі прути перил аварійного моста.
— Не дай бог ненадійні прути перил не витримали б, точно було б три трупи, — здригається від свого припущення Ганна Довгопол.
В той момент жінкам було вже не до умовлянь. Вони плакали і кричали щосили, благаючи про допомогу. Але машини проїжджали повз. Можливо, їх просто не бачили за відбійником. А можливо, людська байдужість брало верх над співчуттям.
Пізніше в коментарях в соцмережах рятівниці прочитали чимало, що називається, убивчих відгуків про цю подію. Мовляв, навіщо заважати людині померти? Це його особиста проблема, його вибір… А Аня, продовжуючи шлях додому після того, що сталося, почула, як водій, що стояв у пробці на перекритому мосту, обурювався: «Комусь нудно стало…»
— Утримуючи Олександра, ми говорили йому: піднімайтеся, — згадує Карина. — «Висітиму, поки не оніміють руки», — відповів він. У нас було відчуття, що все ось-ось станеться прямо у нас на очах і це буде найбільша втрата в нашому житті.
— Напередодні, 5 березня, на цьому мосту сталася чергова трагедія: чоловік кинувся в Дніпро, — розповідає Анна. — Його не було кому зупинити. А у нас з Кариною був шанс врятувати людину. Тому ми вчепилися в нього з останніх сил. Олександр, як нам здалося, теж був в шоці, але ніяких спроб допомогти нам не робив.
— Так ми утримували Олександра хвилин п'ять-шість, — продовжує Карина. — Мені вони здалися вічністю. Тоді не відчувала болю в тілі. Але синці на колінах і плечах до сих пір не зійшли.
Як відомо, в момент сильного душевного потрясіння людина здатна витримати те, що в звичайних умовах ні за що не змогла би. Це був якраз той випадок. Дві тендітні жінки, ризикуючи власними життями, зробили незбагненне — якимись неймовірними зусиллями не дозволили чоловікові померти.
Долю невдалого самогубця вирішив ще один збіг. За викликом чоловіка Карини Євгенія на Крюківський міст оперативно виїхав наряд патрульної поліції. А слідом за ним, почувши повідомлення про спробу суїциду, відправився тимчасово виконуючий обов'язки командира роти № 3 Владислав Метельський. На щастя, в багажнику його машини була довга мотузка, яку він поклав туди буквально напередодні.
— Чергові екіпажі в нічні зміни у нас складаються з одного поліцейського і трьох нацгвардейців, — розповідає «ФАКТАМ» патрульний Іван Кушнір. — Ми щойно заступили на чергування, коли отримали повідомлення про надзвичайну подію на Крюківському мосту. Увімкнувши сирену і проблискові маячки, помчали до місця події. Змінили знесилених жінок, проте витягнути нагору потенційного самогубцю не могли. Добре, що незабаром під'їхав Владислав Метельський. Зробивши на одному кінці мотузки петлю, накинули її на ногу чоловікові і таким чином, підтримуючи його за руки і за ремінь, вшістьох (нас було шестеро фізично міцних осіб) витягли нагору, немов ріпку. Він нікому не дякував. «Навіщо? Не треба було… «- тільки й сказав, опинившись в безпеці.
Вся ця історія з порятунку (починаючи з того моменту, коли до Олександра підійшла Ганна) зайняла не більше 12 хвилин. До речі, ледь чоловіка підняли нагору, під мостом пройшов поїзд, привівши його конструкції в сильну вібрацію …
Швидка забрала врятованого самогубця в психдиспансер. Аня продовжила свій шлях додому. Коли ж Карина зустрілася з чоловіком, він був в шоці: «Я думав, ти вийшла з машини, щоб просто подивитися …» І вони вирушили на день народження. Синці та садна на тілі жінка помітила пізніше.
— Той вечір багато чого змінив у моєму житті, — зітхає Карина. — Рятуючи Олександра, я втратила золоту обручку, недавно куплену чоловіком. Це, звичайно, його засмутило. Ми з ним кілька разів поверталися на міст, але обручку так і не знайшли. З Женею ми живемо недавно, я переїхала до нього з Полтави. Така екстремальна ситуація в нашому житті сталася вперше. Я намагаюся довести йому, що не може золота річ коштувати дорожче за людське життя …
На наступний день Карина поговорила з Олександром і його мамою. Виявилося, у чоловіка дійсно були проблеми в особистому житті. Улюблена жінка влаштовувала йому скандали через те, що він не завжди міг заробити гроші. Як складуться їхні стосунки далі, чи усвідомлюють вони, що ходили по краю прірви, важко сказати …
Саша і його рідня, дізнавшись, що Карина загубила каблучку, пообіцяли відшкодувати збиток. «У мене є маленька дочка, краще купіть їй кіндер-сюрприз», — сказала у відповідь Карина.
— Потрібно бути добрішими і уважнішими один до одного, щоб не відбувалося таких трагедій, — робить висновок Карина Соловйова. — Я, наприклад, не можу пройти повз нужденної людини. Можу оплатити товари бабусі, якій не вистачає грошей розрахуватися на касі. І не можу залишитися байдужою до людини, яка вирішила кинутися вниз з мосту …
Анна Довгопол обурена тим, що чоловіка, що мав намір скоїти суїцид, медики відпустили додому вже через три години. Приїхала жінка, з якою він живе і через яку хотів померти, і його відпустили «під її нагляд». Хоча таким людям необхідна професійна психологічна допомога в умовах стаціонару. А поліція повинна провести розслідування щодо доведення до самогубства.
— Я раніше працювала в паліативному відділенні, де знаходяться люди, у яких немає надії на одужання, — каже Анна. — І прекрасно знаю, що багато хто з них готовий віддати все за можливість жити. Знаю, як вони цінують кожен день, кожен прояв турботи до себе. От би тих, хто вважає, що зіткнувся з нерозв'язними проблемами, направляти в такі відділення.
Раніше в Кременчуці врятували від суїциду бійця АТО, який намагався стрибнути в Дніпро з моста. А недавно чоловік намагався вистрибнути з балкона 7 поверху, але патрульним вдалося зловити його за ноги .
Фото в заголовку: pixabay