25 квітня православні та греко-католики відзначають одне з 12 найбільших християнських свят — Вхід Господній в Єрусалим, який ще називають Вербною (Пальмовою, або Квітною) неділею, а також ваїй (від грецького «вайя» — гілка).
Напередодні подій, яким це свято присвячене, Ісус Христос звершив велике чудо — воскресив Лазаря.
Друг Ісуса на ім'я Лазар з двома своїми сестрами Марфою та Марією жив у Віфанії — невеликому селищі, розташованому недалеко від Єрусалима. Ісус дуже любив цю сім'ю і, користуючись будь-якою можливістю, не раз відвідував їхній будинок. В один недобрий день Лазар тяжко захворів, про що сестри сповістили Ісуса. Вони передали Спасителю послання: «Господи, той, кого Ти любиш, нездужає». На це Ісус відповів, що ця хвороба не до смерті, а на славу Божу, через яку прославиться Син Божий. А через два дні Христос сказав своїм учням: «Лазар, друг наш, заснув, і я піду розбудити його». До приходу Ісуса у Віфанію тіло померлого Лазаря вже чотири дні знаходилося в похоронній печері. І хоча сестри цілком вірили в силу Христа, але турбувалися, що після смерті Лазаря пройшло вже так багато днів. Марта сказала Ісусові: «Господи! Вже смердить, бо вже чотири дні, як він у гробі». Але Христос звелів забрати камінь від входу в похоронну печеру і закликав: «Лазар! Іди геть!». І сталося неймовірне — з печери вийшов воскреслий Лазар, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами і з обличчям, пов'язаним хусткою. А Ісус сказав: «Розв'яжіть його, нехай іде». Після цього святий Лазар прожив ще 30 років, 18 з яких прослужив єпископом на Кіпрі. (До речі, в західній традиції вважається, що після свого воскресіння Лазар із сестрами та іншими однодумцями проповідував християнство серед язичників у Марселі. Тут йому судилося стати першим єпископом.)
З нагоди Лазаревої суботи для тих, хто дотримується посту, робиться послаблення — дозволено вживати рибну ікру.
Звістка про диво в Віфанії, свідками якого було багато людей, та про інші чудеса Ісуса Христа, блискавично рознеслася по Іудеї. І коли наступного дня Христос на молодому ослику в'їхав до Єрусалима (як і було передбачено в старозавітному пророцтві: «В Єрусалим увійде смиренний Цар»), місцеві жителі зустрічали його як царя, який прийшов звільнити народ Ізраїлю. Йому кричали: «Осанна! Благословен, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!» («Осанна» означає «рятуй нас»). Дорогу, що нею Спаситель їхав, люди встеляли пальмовим гіллям, яке за єврейським звичаєм вважається символом чистоти, а також своїм одягом, гілочками оливи та квітами.
На згадку про цю подію вже в суботу ввечері на святковому богослужінні в храмах освячують гілочки верби, якими в нас замінюють пальмові гілки. Вербу, яка першою сповіщає про прихід весни, завжди дуже любили в Україні. Часто використовували її і в народній медицині. Наприклад, при легеневих або шкірних захворюваннях поїли відваром лікарських трав із додаванням верби. В такому відварі також купали. Використовували вербу при лікуванні ревматизму та шлункових хвороб.
За старих часів Лазаревій суботі найбільше раділи дітлахи. Перед вечірньою службою в церкві хлопчики й дівчатка ламали гілочки верби, щоб освятити їх у храмі, а по дорозі додому з'ясовували, у кого гілка найдовша. Вважалося, що саме її власникові у цьому році пощастить.
Працювати в цей день небажано. Хоча перед Великоднем у господарів було чимало справ — і прибирання, і готування, — їх відкладали на наступний тиждень.
Чим же слід займатися в Лазареву суботу та Вербну неділю? Наші предки намагалися в суботу побувати на двох богослужіннях — і вранці, і ввечері. У Вербну неділю пропустити святкову літургію вважалося великим гріхом. До церкви йшли цілими родинами. Вдома залишалися тільки люди немічні. Після закінчення служби парафіяни освяченою вербою легенько били своїх рідних, у першу чергу дітей, бажаючи їм рости здоровими та щасливими:
«Не я б'ю — верба б'є,
Якая?
Святая!
За тиждень — Великдень,
Слухай батька, слухай матір, слухай всіх святих!
Будь здоровий, як вода,
Багатий, як земля.
Рости вгору, як верба!
Вже недалечко червоне яєчко!
А дівчата та хлопці влаштовували біля церкви справжні жартівливі бої вербовими гілками.
Повернувшись із храму, перш ніж переступити поріг будинку, люди обходили з освяченою вербою все своє господарство. Насамперед ішли на город, щоб посадити там кілька гілочок верби або розкласти їх на землі. Вважалося, що це збільшить врожайність. Кілька гілочок садили також «на щастя молоді». Люди вірили: коли верба прийметься, хлопець одружиться, а дівчина вийде заміж.
Крім того, з віттям обходили вулики, щоб бджоли роїлися. А для захисту від хвороб домашніх тварин освяченою вербою плескали їх по боках і кілька гілок вставляли у дах хліва. Віттям, що залишилося, прикрашали в будинку ікони або просто ставили букет на стіл.
На обід у Вербну неділю подають рибні страви. Церковний устав дозволяє віруючим також випити трохи вина.
Читайте також: Смачна паска від кулінара Тетяни Литвинової