44-річного українського актора В'ячеслава Довженко часто можна побачити в українських серіалах. Роль Серпня в фільмі «Киборги» принесла йому популярність. В'ячеслава визнали найкращим актором року, але він вважає за краще триматися осторонь від гучних історій, до того ж ретельно приховує подробиці свого особистого життя. У 2019 році Довженко розлучився з дружиною — актрисою Ксенією Баша — після 17 років шлюбу і з того часу не давав приводів для чуток своїм прихильницям.
Роль дільничного Бондаря в серіалі телеканалу ICTV «Дільничний з ДВРЗ» ще більше зміцнила холостяцький образ актора. Герой Довженко — поліцейський Сергій Бондар — після скандалу на службі присланий патрулювати віддалений столичний район ДВРЗ. Там Бондар щосили бореться зі злочинцями і крутить романи з дівчатами, які не можуть встояти перед його шармом.
Зараз В'ячеслав знімається в другому сезоні народного детектива — майже без перерв, по 12 годин щодня. Робота над серіалом проходить в реальному районі Києва — ДВРЗ. В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» актор розповів, чому тримається осторонь від шоу-бізнесу і що для нього означає кохання.
— Перший сезон закінчився вельми однозначно, здається, що дільничному вже нема чого робити. Невже Бондар знову буде патрулювати район?
— Бондар — вічний заручник свого правдолюбства, тому знову залишиться на ДВРЗ. Забавна історія стане причиною його відсилання на район знову. Звичайно, я не стану вам розкривати сюжет, скажу лише, що з'явиться реальний антагоніст, якого мій герой буде ловити. Зміниться й любовна лінія Бондаря — він буде міняти дівчат, як листки в календарі (сміється).
— Серіал про поліцейських не обходиться без бійок. У кулачних боях берете участь?
— Іноді, але частіше такі речі доручають каскадерам. І не тому, що я такий примхливий. Кіно — це виробництво. Тому, щоб не травмуватися й не випасти потім з графіку, кожен повинен виконувати свою роботу. Як то кажуть, хто на що вчився. Скажімо, в сцені, де, наприклад, на Бондарі розбивають табуретку, бере участь дублер. Я хочу грати в кіно, а не отримувати по ребрах (сміється). А каскадери знають, як зробити подібний трюк не травматичним.
— Зйомки вимагають багато часу. Сини не ображаються, що рідко бачать батька?
— Діти живуть з мамою, але часто приходять до мене в гості, буває, залишаються пожити на цілий тиждень. Молодший — Василь — дуже любить кіно, зйомки, особливо на кейтерінгу печиво тягати до чаю. Він, вважайте, виріс на майданчику. Йому все тут знайоме, сам до всіх чіпляється, може й рацію у когось забрати, щоб покричати: «Камера! Мотор!» Він у мене спритний хлопець.
— А старший?
— Іван не приходить на зйомки, але він і так добре знає, що таке кіно. Син знімався у багатьох кліпах, є роль в короткометражці. Ще був у нього соціальний ролик про війну. Тому, можна сказати, він трошки цього хліба вже поїв. Ми з ним якось в короткому метрі разом знімалися. Він ще був маленьким тоді, років десять, напевно. Йому дуже сподобалося працювати в кіно. Поки не передумав міняти професію.
— Значить, буде актором?
— Знаєте, це дуже індивідуальна історія. Не буду його кудись прилаштовувати, допомагати просунутися. Не хочеться цим зіпсувати його репутацію. Нехай з самого початку вчиться самостійно досягати успіху. У минулому році Іван закінчив 11 класів і вступив до університету імені Карпенка-Карого. Я йому ні в чому не допомагав — через зйомки не було часу. Взагалі, вважаю, що дітей треба відпускати. Особливо хлопчиків. Це дівчинки більше до батьків тягнуться, а мужиків тільки в гості чекай. Звичайно, за дітей завжди переживаєш, але настає час, коли вони зобов'язані самі пробивати собі дорогу.
— Відомо, що ви були у шлюбі з Ксенією 17 років…
— І, слава Богу, розійшлися полюбовно, скажімо так. Розійтися з образами та скандалами — це, швидше, питання егоїзму. Якщо тебе особисто образили, зачепили за живе, тоді можна зопалу роздути скандал. Але у нас інша історія — ростуть діти, і тут не до егоїзму. Треба включати розум.
У мене немає бажання висловлювати дітям якісь претензії через стосунки з їхньою мамою, так само, як і у неї. Ми намагаємося підтримувати один одного, тому що продовжуємо виховувати синів, давати їм поради. А якщо постійно нівелювати авторитет одного з батьків, як він зможе виховувати дитину? Ніяк.
— Дуже мудрий підхід.
— Ми з Ксенією бачимося рідко, але телефонуємо один одному часто. Якщо виникають якісь проблеми, намагаємося відразу їх вирішувати. Діти вчаться, з цим завжди багато питань виникає, тому я не можу все на Ксенію навісити. Та й з дозвіллям дітей теж багато нюансів, все треба обговорювати. Зрозуміло, що ми з Ксенією не відпочиваємо разом, але домовляємося, хто і коли з дітьми буде їхати. Або вирішуємо, хто проведе з ними свята.
— Значить, ви дотепер залишаєтеся у статусі завидного нареченого?
— На сьогодні ніякого особистого життя у мене немає. Воно усе на майданчику проходить — я багато працюю. Тому, навіть якщо виникне бажання сходити на побачення з кимось, це неможливо. То локдауни, то зйомки.
— І все ж зізнайтеся, яка дівчина може підкорити ваше серце?
— Я не став би визначати власні вподобання як свого роду кастинг. Це просто повинна бути людина, яка підійде мені хоча б відсотків на 80. Важливо розуміти, що мені з цією людиною цікаво, що дівчина мені подобається, з нею комфортно — так само, як і їй зі мною. Почуття повинні бути взаємними, інакше це неправильна історія. Природа все вирішує за нас. Думаю, коли я зустріну ту саму, то і я, і вона відразу зрозуміємо, що це і є справжні почуття.
— Цікаво, коли ви в останнє були на побаченні?
— Дуже давно (посміхається).
— Навіть не цього року?!
— Цього року я ходив на побачення, дівчина була не медійною особою. Зустріч пройшла добре, але у щось більше це не переросла. Мабуть, зірки не зійшлися. Знаєте, мене ж теж треба витерпіти. Я далеко не подарунок: характер, весь час в роботі, плюс діти. Романтика перших побачень і обіцянок типу «буду кохати тебе завжди» сприймається вже інакше. Думаю, такі палкі зізнання і клятви на все життя — це лише розмови. Жити разом — значить мати ношу за плечима, яку треба тягти не одному, а удвох. При цьому часто на шляху з'являється чимало труднощів. Треба, щоб обидва були готові цю лямку тягнути. Звичайно, почуття повинні бути в першу чергу, але ще необхідно, щоб були схожі погляди на життя. Так що для мене кохання — це більш практична історія.
— Ви — відомий актор, але вас не побачиш у ток-шоу або проєктах.
— Просто я не людина шоу-бізнесу, не тягне мене туди. Це не мій світ. В цьому плані я абсолютно іногородній. Театр, кіно — ось моє. Знаєте, я часто згадую одну історію, пов'язану з Богданом Ступкою, що стала знаковою для мене. Свого часу, коли я шукав себе, власний шлях у житті, у мене відбулася розмова з Богданом Сильвестровичем. Якось ми сиділи у кабінеті, і я йому скаржився, мовляв, не знімають зараз, треба кудись рухатися, але немає пропозицій. І він мені сказав: «Ти визначся, хочеш бути популярним актором або хорошим».
Це для мене стало стимулом. Все-таки другий варіант для мене краще. Популярність — це така річ, яка настає і минає. Завтра може що завгодно статися, і популярність залишиться тільки у тебе на плакатах в туалеті або журналах, які ти збирав. А професія — зовсім інше. Бути хорошим актором — значить бути професіоналом. Як прийнято говорити серед акторів, професію не проп'єш. Краще бути майстром своєї справи, тоді і перед своїми дітьми не буде соромно за прожиті роки.
Читайте також: Юрій Ткач: «У 12-річному віці в дитячому таборі зобразив Вєрку Сердючку. Це була моя перша в житті пародія»
На фото в заголовку: У «Дільничному з ДВРЗ» В'ячеслав Довженко грає Сергія Бондаря
Фото ICTV