Ніс Марини поки що не прийняв остаточної форми: знадобилася низка реконструктивних операцій, а завершальну фахівці приватної київської клініки пластичної хірургії планують провести за чотири місяці. Але сама жінка, та й хірурги вважають, що приживлення тканин проходить добре, а це говорить про успіх пластичних операцій, на який спочатку важко було розраховувати. Марина навіть розрізняє запахи і може нормально дихати, коли під час перев’язки витягають тампони.
— Після того, як швидка привезла мене в Полтавську обласну лікарню, лікарі зашили мені щоку, лоб, повіку, обробили рани там, де був ніс, я сказала сестрі: «Пошиєш мені паранджу, і в ній буду показуватися на людях», — з гумором згадує 49-річна жителька села Дудкин Гай Новосанжарського району Полтавської області Марина Писанська.
Готуючись до цього інтерв'ю, я припускала, що спілкуватися з людиною з таким серйозним каліцтвом на обличчі буде складно. Але моя співрозмовниця виявилася оптимісткою, і у мене й на секунду не виникло відчуття, що вона глибоко нещасна жінка.
Щоправда, коли мова заходить про той страшний день, 31 жовтня минулого року, відчувається, що спогади даються жінці важко. А ще вона зізнається: як тільки чує собачий гавкіт, у неї починається паніка.
…З нечистокровним стаффордширським тер'єром на кличку Бард у листоноші Марини Писанської ніколи не було проблем: ще будучи маленьким щеням, він дружелюбно зустрічав жінку біля хвіртки, обнюхував і біг до господині повідомляти про гостю, яка регулярно привозила пошту. Так тривало шість-сім років. «Це мій захист», — говорила Світлана, маючи на увазі Барда і ще двох собак, яких вона тримала. Оселя самотньої жінки стоїть на околиці села.
— А потім Бард передушив кошенят у сусідки, — розповідає Марина. — Далі — більше: почав нападати на людей, що проходили повз будинок. Моїй доньці Юлі, наприклад, порвав штани, а медсестрі після його укусів довелося накладати на ногу шви. Люди просили Світлану посадити пса у вольєр, але вона продовжувала випускати його на вулицю без намордника.
Того дня Марина вже практично розвезла пошту, а коли повернула на вулицю, де живе Світлана, щоб віддати їй газети, побачила, як Бард, залишивши господиню, кинувся їй назустріч.
— Я повільно їхала на велосипеді й інстинктивно підняла ноги, щоб пес не цапнув мене, — згадує Марина і закашлюється. Їй доводиться дихати ротом, оскільки в ніздрях стоять турунди, слизова пересихає і в горлі дере. — Пес стрибнув на велосипед і все-таки потягнув мене за ногу. Я впала на бік. Далі все сталося так швидко, що нічого не встигла збагнути. Бард клацнув пащею, і я почула хрускіт кісток. Відчула, як по обличчю потекла кров. Болю не відчувала. Зрозуміла, що постраждав ніс. Була впевнена, що відгризений шматочок висить на клаптику шкіри. А виявилося, Бард чи то з'їв його, то чи кудись відтягнув. У всякому разі, ніхто на тому місці нічого не знайшов…
Господиня собаки підбігла, відтягла від нещасної жертви розлюченого пса, який шарпав її на дорозі, вчепившись в куртку. Прикриваючись від укусів, Марина кричала, щоб викликали швидку. Від райцентру до села 40 кілометрів, і, поки потерпіла чекала приїзду медиків, вона почала слабшати через втрату крові. У карету екстреної допомоги її заносили вже без свідомості.
— Юрі, старшому братові, зателефонував хтось зі свідків події й повідомив, що нашу маму собака вкусила за голову, — схвильовано розповідає 18-річна дочка Марини Юлія. - Юру почало трясти, хвилювання передалося мені та молодшому брату Жені. Я молила Бога, аби сонна артерія залишилася неушкодженою. А мама, прийшовши в швидкій до тями, заспокоювала нас: «Все нормально, не хвилюйтеся». Тільки голос у телефоні був слабкий-слабкий.
У районній лікарні жінку оглянули й терміново відправили до Полтави, в ЛОР-відділення обласної клінічної лікарні. Марина дякує за чуйне ставлення до себе кандидата медичних наук, доцента Олександра Подовжного, який доклав максимум зусиль для її лікування в перші дні. На жаль, навіть медикам з величезним досвідом, які займаються ринопластикою, складна реконструктивна операція виявилася не під силу. Тому співробітники ЛОР-відділення лікарні звернулися до пластичного хірурга однієї з приватних столичних клінік Сергія Кійла, котрий ще не так давно працював у Полтаві.
— У Марини залишилося не більше семи-восьми відсотків носа: були відсутні хрящі, кістки і практично не було слизової, — розповідає пластичний хірург Сергій Кійло, який провів пацієнтці вже три операції. — Особисто я за 21 рік хірургічної практики вперше бачив таке.
— Раніше нам не доводилося виконувати таких складних реконструктивних операцій, але, порадившись з колегою Дмитром Слоссером, вирішили спробувати, — продовжує Сергій Кійло. — Простіше було б, напевно, запропонувати жінці встановити силіконовий протез, як це часто роблять онкологи. Але там виходу немає, а у нас усе ж був шанс виконати реконструкцію.
20-річний Юрій, старший син Марини, не відразу зважився розповісти мамі про свою бесіду з хірургом.
— Лікар попередив, що на успішний результат операції може дати не більше десяти відсотків, — каже хлопець. — А ми вже зібрали гроші (це величезна для нашої сім'ї сума — 150 тисяч гривень, при тому, що хірурги не включили в неї вартості своєї роботи. Подібні операції в приватній клініці можуть коштувати від 14 до 20 тисяч доларів). Коли мама все ж дізналася про те, що сказав Сергій Олексійович, вона розплакалася. Але, порадившись в сім'ї, ми вирішили ризикнути.
А молодший син Марини, десятирічний Женя, підбадьорював: «Мамо, не переживай, з тебе красуню зроблять».
…Від носа у жінки залишилася лише одна ніздря, та й та розірвана. Але хірурги почали роботу. Через місяць після травми Марині Писанській зробили першу реконструктивну операцію. Вона тривала шість годин.
— Каркас і перегородки ми виконали з хрящової тканини ребра пацієнтки, — розповідає про хід операції Сергій Кійло. — На жаль, з віком хрящі втрачають еластичність, стають крихкими, тому можуть виникати деякі проблеми при пересадці. Але ми їх успішно подолали. Клаптики шкіри для покриття взяли з чола. Найскладніше було зі слизовою — довелося частково розтягувати залишки, а в деяких місцях перекривати поверхню сполучною тканиною, багатою колагеном, — фасцією.
Післяопераційний період у Марини проходив не зовсім гладко. При рубцюванні проявився недолік тканини на одній ділянці біля носа. Довелося відновлювати його за рахунок шкіри, взятої зі щоки. Крім того, затягнулися вхідні отвори — їх необхідно було розширити, щоб забезпечити нормальне дихання. Заодно хірурги підправили і крила носа. Сергій Кійло каже, що повне відновлення при подібних операціях відбувається тільки через рік. На даному етапі головне, щоб новий ніс виконував свої функції. Відсутність носа у людини кваліфікується як інвалідність.
Звичайно ж, багатодітній сільській родині без підтримки небайдужих людей довелося б дуже складно. У це важко повірити, але «чиста» місячна зарплата Марини становить всього… 500 гривень.
— Позаторік більшість листонош у нашому районі перевели на один день роботи в тиждень, — сумно посміхається моя співрозмовниця. — Коли отримуєш ті нещасні копійки, сльози душать. Та треба ж якось допрацьовувати до пенсії. На жаль, з доходами у нашій родині проблеми. Чоловік Андрій був водієм у фермерському господарстві, але залишився без роботи. Юра — колишній соціальний працівник — змушений був звільнитися, щоб перебувати зі мною в лікарнях. Дочка — студентка Полтавського аграрного університету, молодший син — школяр. Субсидії ми ніколи не отримували: маємо чотири паї й самі їх обробляємо. Біда, яка сталася зі мною, змусила два з них віддати в оренду. Таким чином, за користування нашою землею від фермера Василя Тихоненка отримали гроші за кілька років уперед.
«Укрпошта» виплатила вісім тисяч гривень, оскільки мене визнали потерпілою під час виконання професійних обов'язків. На операцію збирали гроші односельці. Депутат Драбинівської сільради Ліна Остапченко розповсюдила у соцмережах інформацію про збір коштів на моє лікування і поставила по селах трилітрові банки, куди місцеві жителі кидали купюри. Люди, нехай потроху, і додому приносили гроші, і на картку переказували.
Я вдячна кожному, хто допоміг нам фінансово, адже, крім оплати медичних послуг, потрібні чималі гроші на проживання в столиці, на поїздки в Полтаву на перев'язки. Щодня або через день чоловік возить мене в клініку, а це 70 кілометрів у один бік! А попереду ще одна операція.
— А що ж господиня собаки? Відповіла за те, що трапилося? — цікавлюся у Юрія.
— Своєї провини вона не заперечує. У відповідь на запитання журналістів каналу СТБ сказала, що наша сім'я з нею не спілкується. Але ми ж не можемо зателефонувати їй і назвати певну суму, інакше заявить, що займаємося вимаганням. А її ставлення до нас характеризує недавній випадок. Нещодавно я зустрів Світлану в магазині, привітався із ввічливості, а вона мені навіть не відповіла.
У рамках розслідування адміністративного провадження суд визнав Світлану винною в тому, що її собака бійцівської породи не була навчена простим командам, але злого умислу в діях господині не знайшов, а тільки недбалість. Тому покарав її штрафом у розмірі… 85 гривень. Суд, що відбувся 13 січня, ухвалив також вилучити у Світлани собаку. Хоча ще не так давно селяни бачили пса на її подвір'ї.
Розмір моральної компенсації постраждалій може визначити тільки суд за її заявою. Але Марина про це поки не думає. Весна на вулиці. І її голова зараз зайнята думками про те, як навести порядок у дворі після зими і вчасно посадити город. Лікарі забороняють їй фізичну роботу, рідня оберігає від навантажень. А дочка на кухні взагалі відганяє маму від плити, оскільки біля тепла їй не можна знаходитися.
PS. Для тих, хто захоче підтримати Марину Писанську матеріально, повідомляємо номер її картки у «ПриватБанку»: 5168 7574 0655 3174.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, як спеціалісти Інституту педіатрії, акушерства і гінекології провели унікальну операцію і врятували дитину, що народилася з несумісними для життя вадами.