14 лютого нинішнього року в Києві двоє закоханих з Харкова — 33-річний Олександр Кудлай та 28-річна Вікторія Пустовітова в присутності журналістів скували себе одним ланцюгом. У такому положенні закохані вирішили прожити три місяці. Ланцюг опломбував представник Національного реєстру рекордів України Віталій Зорін, який припустив, що більше двох тижнів парі не протриматися. Але він помилився. Незважаючи на подив, висміювання, а часом і відверто хейтерські коментарі інтернет-користувачів, закохані днями подолали тримісячний рубіж, але не збираються зупинятися на досягнутому. «ФАКТИ» вирішили поспілкуватися з харків'янами і дізнатися, навіщо взагалі знадобився цей експеримент і як живеться парі, «скутій одним ланцюгом».
— Друзі, тримісячний термін вашої «скутості» підійшов до кінця. Коли буде урочисте скидання кайданів?
— Ми відсвяткуємо цю чудову з усіх боків подію, але поки вирішили не розковуватися. На невизначений термін.
— Але чому? Невже сподобалося?
— Ми вирішили розмістити наш ланцюг на аукціон у вигляді лота вартістю три мільйони доларів, — каже Олександр. — Два з них підуть на благодійні цілі. А один мільйон ми заберемо собі.
— Ви жартуєте?!
— Ні краплі. За ці три місяці ми з Вікою познайомилися з дуже цікавими людьми, в тому числі з представниками благодійних організацій, мистецтвознавцями. Один з них сказав нам пару тижнів тому: це ж твір мистецтва. Ви просто хотіли поставити рекорд, а чому б не принести користь суспільству? Ми вирішили, що це чудова ідея. Два мільйони доларів — це значний внесок у благодійність, на допомогу, наприклад, хворим дітям. А за той мільйон, що залишився, ми нарешті купимо квартири собі та своїм родичам, яких розкидало по всій Україні. І всі наймають житло.
— Невже вже є реальний покупець на ваш ланцюг за таку суму?
— Поки що ні, але гіпотетично він десь існує.
— А якщо ні? Станете знижувати ціну чи так і будете до скону ходити зі скутими руками?
— Лот не буде знижуватися в ціні. Може тільки підвищуватися — це ж аукціон. Але зі збереженням пропорцій: дві третини — на благодійність, одна третина — нам.
— Спочатку у вас не було планів продавати свою ланцюг. Наскільки я пам'ятаю, ідея полягала саме в тому, щоб перевірити свої почуття і не розбігатися при найменшій сварці.
— Саме так. Тому що через свою гарячковість і емоційності можна назавжди втратити кохану людину. Ми з Вікою були знайомі давно. Шість років тому почали зустрічатися, але невдовзі посварилися через якусь дрібницю та розлучилися на ці роки.
У січні цього року знову зустрілися і вирішили спробувати почати все спочатку. Через якісь пару тижнів знову стали сваритися. І ми знову мало не розбіглися. Тоді я спересердя сказав, що нікуди її не відпущу — візьму і пришию до себе нитками. Потім почав думати, що це непогана ідея — не назавжди, звичайно, а як перевірка стосунків. Мені здавалося, що так можна зробити, якщо використовувати хірургічні нитки, але потім мені пояснили, що це небезпечно для здоров'я. Тоді прийшла ідея скувати руки ланцюгами.
— Після варіанту з нитками, на який я категорично не погоджувалася, ланцюги сприйнялися вже спокійніше, — пояснює Вікторія. — Але все одно переживала, як я буду справлятися зі своєю роботою, та й побутові моменти бентежили. Але подумала пару днів і погодилася.
— Як до цього поставилися ваші близькі?
— В основному спокійно, нейтрально. Мовляв, незрозуміло, навіщо вам це треба, але, якщо треба, робіть.
— А й справді, навіщо? Адже якщо прив'язувати себе один до одного, то побутові складнощі й відсутність свободи призведуть скоріше не до зближення, а до роздратування, відторгнення і взаємної ненависті. Чи я помиляюсь?
— Сваряться всі пари — немає таких, які взагалі не сваряться, — каже Саша. — Важливо вміння ці конфлікти вирішувати, розмовляти, слухати один одного, а не відразу ж, при найменшому невдоволенні, розбігатися, як це робили ми. А коли людина з тобою одне ціле, то хочеш не хочеш, доводиться домовлятися, пояснювати, слухати, знаходити компроміс.
— І як, виходить?
— Перший місяць було дуже складно. І в якихось побутових речах, і в плані фізичного дискомфорту, але головне — психологічно. Був навіть момент, коли здавалося, що ми все зіпсували, тому що взаємини почали погіршуватися. Ми обоє дуже запальні, і справлятися з собою було неймовірно важко. Потім потихеньку все почало вирівнюватися, усталюватися, а тепер можна з упевненістю сказати, що взаємини стали кращими і міцнішими.
— А як же ваше відео, на якому ви лаєтесь один з одним, причому з матами? У вас насправді таке експресивне спілкування? І навіщо ви вирішили викладати його в «Інстаграм»?
— Так, у нас є в побуті такі слова. А в «Інстаграмі» навіть намагаємося стримувати себе, саме заради передплатників. Але іноді знімаємо один одного на камеру мобільного, не попереджаючи про це, в тому числі під час сварок, щоб потім показати, як це виглядає з боку. І тоді чітко бачимо, що проблема взагалі не в тому, через що сварка, а в нашій неконструктивній поведінці, підвищених тонах, невмінні чути один одного. Ми працюємо над цим і справді бачимо позитивні результати.
— Як ви готувалися до цього експерименту в побутовому плані? Прораховували, як будете готувати їжу, водити машину, зрештою, ходити в душ і туалет?
— Звісно. Почну з того, що всі наші светри, сорочки, Вікині сукні ми віддали кравчині, щоб перешила. Я сам придумав, як вирішити питання з одягом. Потрібно просто вставити довгу блискавку по низу рукава і збоку. Тоді ти просто одягаєш річ через голову, а потім застібаєш по низу тієї руки, яка скута. У машину ми звикли залазити один за одним через праві та ліві передні двері — дивлячись, як припаркована. До речі, водіння було основною причиною, чому я, правша, скутий правою рукою і змушений все робити лівою. Якби ланцюг була на моїй лівій руці і Вікиній правій, я взагалі не зміг би сісти за кермо.
Що стосується душу, взагалі немає питань. Приймаємо або разом, або окремо — один миється, другий сидить поруч з витягнутою за шторку рукою. В туалет ходимо, залишаючись по різні боки дверей, і просто у щілину просовуємо руки.
— А якщо ви в кафе або іншому громадському місці, йдете парочкою в чоловічий чи жіночий?
— Туди, де менша черга. Якщо це чоловічий, спочатку я заглядаю, дивлюся, щоб біля пісуарів не було людей, потім заходимо разом з Вікою.
— З готуванням їжі, миттям посуду теж все нормально, — пояснює Вікторія. — Пристосувалися робити все в чотири руки. А ось прибирати, пилососити, мити підлогу і правда дуже незручно. Але нічого, справляємося потихеньку.
— А як з роботою? Я знаю, що Саша продає автомобілі онлайн, а ви займаєтеся нарощуванням вій. Як ваші клієнтки ставляться до того, що до руки їх майстрині хтось прикутий?
— З клієнтками поки вирішила почекати, нарощування вій вимагає акуратності й точності, однією рукою незручно.
— Чим займаєтесь зараз?
— Саші мізки виношу, — сміється.
— Я чула, що через сковані руки у вас почалися сильні проблеми зі здоров'ям. Виразки на зап'ястках, болі в суглобах, спині. Як справи зараз?
— З виразками було все трохи перебільшено журналістами, — каже Олександр. — Просто коли ланцюга нам надягали, то, хоч наші руки під час зварювання накрили мокрим брезентом, все одно метал сильно розжарився. Я отримав невеликі опіки. Все вже минуло.
Гірше те, що через наш ланцюг у мене стали часто німіти руки. Всі знайомі в один голос твердили, що потрібні фізичні вправи. Ми зайнялися пошуком тренера. Відгукнулося багато шарлатанів, які відразу ж, не розібравшись у ситуації, зі старту обіцяли золоті гори. Але врешті-решт ми знайшли прекрасного фахівця, Наталю. Вона ще телефоном багато про що розпитувала. Обережно, нічого не обіцяючи, сказала, що постарається нам допомогти. А коли ми зустрілися, запропонувала: «Як би дивно це не звучало, але мені потрібно хоча б добу побути у вашій шкурі, щоб розібратися, що до чого, і з'ясувати точні причини вашого нездужання».
Так, наш тренер вирішила на добу прикуватися до нас. Завдяки цьому вона встановила, що проблема криється в неправильному положенні хребта, я ж вищий ростом і весь час трохи нахилений до Віки. Плюс постійно напівзігнуті руки в неприродному положенні — адже щоб один щось зробив двома руками, другому доводиться свою руку тримати в украй неприродному положенні. Наталія розробила для нас індивідуальний курс вправ. Займаємося кілька разів у день. Стає легше.
— І як пройшла для вас ця доба втрьох?
— Найскладніше було Віці, — сміється Саша. — Вона була у центрі, з обома скутими руками. Але все одно — і їли, і каву пили, і вбиральню відвідували, куди ж без цього… Але скажу вам, це було дуже важко. Бути скутим і вдвох непросто, а втрьох майже нестерпно.
— Нічого, впоралися, навіть разом з нею сходили на манікюр і педикюр, — ділиться Віка. — Але у кінці Наталія підсумувала, що вона б так ні місяць, ні тим більше три місяці витримати не змогла б.
— Зате тепер, коли ми побули зчепленні втрьох, а потім знову залишилися удвох, таке полегшення! — сміється Саша. — Все пізнається у порівнянні, так що це був позитивний досвід. А ще з великих плюсів нашого скутого життя — це те, що ми освоїли нові професії. Оскільки нам хоч-не-хоч доводиться бути присутнім при тому, що робить друга половинка, ми в це вникаємо. Я вже можу зробити Віці зачіску, накрутити або вирівняти праскою волосся. А вона стала відмінно розбиратися в машинах.
— Я тепер вмію міняти масло в автомобілі, — каже Віка, — а ще на око можу розрізнити заводське фарбування машини від кустарного. Коли стоїмо в пробці, я висловлюю свої здогадки. Саша підтверджує.
— Загалом, плюсів від життя зі скутими разом руками виявилося більше, ніж мінусів, — підсумовує Саша. — У всякому разі, ми про це рішення не шкодуємо. На коментарі хейтерів в «Інстаграмі» уваги не звертаємо, хоча деякі з них дуже дивують. Ось що я, наприклад, такого зробив людині, що вона мені пише «Щоб ти здох!»? Не зрозуміло. Дивуємося тому, що у людей відбувається в голові, але свого рішення не змінюємо і розчіплюватися не збираємося.
Хоча, якщо чесно, дуже хочеться хоч трошки побути порізно, зустрітися тільки зі своїми друзями, обговорити суто чоловічі теми, розім'ятися один вечір. А потім можна і далі жити в одній зчіпці…