У центрі Хмельницького 8 червня чоловік виліз на верхівку баштового крана висотою понад 40 метрів та погрожував стрибнути додолу. Аби допомогти людині, місцевий рятувальник піднявся до нього на кран та майже дві години заспокоював та вмовляв не робити дурниць.
— Ми бачили чоловіка, який, наче акробат, стояв на верхівці крану ще вище за стрілу — аж на металевих дротах, за допомогою яких рухають лебідку, — розповів «ФАКТАМ» командир відділення державної пожежно-рятувальної частини-1 Головного управління ДСНС України у Хмельницькій області Сергій Семьонов. — Чоловік стояв на тросах, а ще міцно тримався руками за них. До того ж він був лише у спідній білизні… Там висота приблизно 43 метри, а то й вище. Чесно кажучи, навіть ми, професійні рятувальники, такого не очікували. Бо перше повідомлення до нас було, що просто якійсь чоловік на крані. Думали, можливо, робітнику десь стало зле.
Будівельники пояснили нам, що чоловік вже пів години перебуває нагорі та погрожує стрибнути. Тому із начальником нашої частини Михайлом Пастухом ми спершу піднялись на 11-поверхову новобудову. Втім, і на даху будинку ми були значно нижче за місце перебування цього чоловіка. Намагались поспілкуватись, почали розпитувати, як його ім’я, що сталось, звідки він родом…
Спершу чоловік реагував досить агресивно, почав кричати, щоб до нього не підходили та йшли геть. Увесь час погрожував стрибнути. Унизу — будівництво, тож, впавши з такої висоти, він неодмінно б розбився на смерть. Запитував — чого прийшли до мене, хто вас направив… Сильний вітер рвав його слова та заважав поговорити.
— Як саме ви спілкувались із чоловіком? Він розповів щось про причини свого вчинку?
— Ми вдвох продовжували спокійно з ним спілкуватись. Врешті чоловік трошки вгамувався, розповів, що йому 26 років, він місцевий мешканець. Я запропонував йому води та покурити. Кажу: «Ти можеш спуститись трошки нижче зі стріли, тоді далі ще поговоримо?» Чоловік врешті погодився, але висунув обов’язкову умову — щоб жоден з рятувальників чи поліцейських не намагався його чіпати чи розмовляти із ним, бо тоді він таки точно стрибне… До речі, на цей виклик виїхала й наша спеціальна пожежна машина з драбиною висотою у 60 метрів, але враховуючи усю серйозність ситуації та наміри людини, її вирішили не застосовувати.
— Саме тоді ви вже піднялися на кран?
— Я взяв цигарки та пляшку води та сам піднявся на кран. Ліз сходами драбини у вежі крану у своєму бойовому одязі та шоломі, що разом важать десь близько десяти кілограмів. Було жарко, піт заливав очі, одяг наче броня… До того ж легенький вітерець хитав кран, наче гілля на дереві. Десь за десять хвилин із коротенькими перепочинками я таки дістався верхівки. Але чоловік так і не виконав свою обіцянку спуститись нижче і далі нерухомо стояв на тросах та тримався за них. Я побачив, що у нього порізані руки та ноги.
Знову кажу чоловікові: «Друже, ось я тут, спускайся до мене, поговоримо… Я приніс тобі води та цигарки». Він вже відреагував без агресії, але ще з недовірою. Тож після чергових вмовлянь таки погодився спершу взяти у мене води, а потім спуститись ще нижче та поспілкуватись. Він почав злазити з тросів на стрілу. Дійсно, спускався, наче той канатоходець. Але йому було дуже важко через скривавлені ноги. У мене після кожного його кроку — мурашки по шкірі… Втім, чоловік таки спустився вже до вежі. Це десь сорок метрів заввишки! Взяв воду, випив усю пляшку та скинув її на землю.
Тим часом на дах будинку піднялись працівники поліції та психолог. Усі разом знову почали вмовляти його не чинити дурниць. І він, дійсно, вже не кричав, а поліз ще нижче, до мене. Так удвох ми врешті сіли поспілкуватись та покурити на сходовому майданчику до кабіни кранівника.
— Саме там ви врешті вмовили людину не чинити дурниць?
— Чоловік запитав: «Хто ж тебе до мене послав, хто наказав?» Я відповів: «Друже, я простий рятувальник, майже твій ровесник, моє завдання рятувати людське життя та здоров’я! Я хочу лише тобі допомогти, хоча сам зараз неабияк ризикую своїм життям та здоров’ям. Але я на службі та мушу допомагати людям за всяку ціну!» Ми так спілкувались десь зо 10 хвилин. Правоохоронці та психолог теж вели далі розмову із ним. Врешті ми разом таки вмовили чоловіка спуститись на землю. От це була наша головна моральна перемога в екстремальній ситуації.
— Він зміг пояснити вам мотиви свого вчинку? Як дістався на 43-метрову висоту?
— Він обмовився лише, що має тривалі негаразди та непорозуміння із рідними. Більше нічого так і не сказав. До речі, він не був напідпитку чи під дією наркотиків. На вигляд міцний, атлетичної статури. Розповів, що спортсмен, займався боксом, легкою атлетикою. А на моє запитання, як заліз на таку висоту, він відповів, мовляв, просто ліз собі, куди бачив…
Вже під час спуску додолу чоловік теж спершу ліз сходами драбини крану. Я його увесь час страхував. Але згодом вибрався вже на зовнішній бік вежі крану. Сказав, що, мовляв, важко спускатись сходами через порізані ноги та триматись скривавленими руками. Вітер надалі хитав кран, наче тендітну квітку. Тож я далі ще страхував чоловіка. На щастя, ми обидва таки злізли нормально. Уся спецоперація із порятунку тривала більш ніж дві години. Вже на землі із чоловіком спілкувались правоохоронці та медики. Вони подали йому його одяг та взуття, які, як виявилось, він скинув з себе, коли виліз догори. Усі причини та обставини пригоди встановлюватимуть правоохоронці.
Я на землі відчув, що бойовий одяг прилипнув намертво до тіла від поту. Коли зняв шолома, враження були такі, наче не відчуваю голову. Але головне, що вдалось врятувати людину. У мене це перший подібний екстремальний випадок. Хоча я під час навчання у профільному училищі та під час служби вже неодноразово рятував людей на пожежах, під час ДТП тощо.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про подібну подію в Одесі. Чоловік виліз на підйомний кран і заявив, що збирається стрибнути.
Фото надане пресслужбою ГУ ДСНС України у Хмельницькій області