Киянка Елеонора Баранова прийшла на третій сезон проєкту «МастерШеф. Професіонали» (СТБ), коли їй було 26 років. На той час вона вже працювала шеф-кухарем в одному з модних столичних закладів. Зараз кілька напружених місяців зйомок Елеонора згадує з вдячністю. Хоча зізнається, що були моменти, коли хотілося покинути реаліті.
На кулінарному проєкті вона зацікавила суддів, приготувавши бичачі яйця з кремом зі цвітної капусти. А в фіналі вразила їх основною стравою — голубом з розмарином і чебрецем, крокетом з печеної селери у глазурі з місо та грибами.
Елеонора зізнається, що проєкт повністю змінив її життя. Призовий мільйон гривень вона планує витратити на навчання в найкращих кулінарних школах. А поки почала працювати в новому ресторані разом з відомим шефом Володимиром Ярославським.
— Елеонора, було відчуття, що станете переможницею третього сезону проєкту?
— Зізнаюся, так. Не знаю звідки, але у мене було якесь внутрішнє відчуття, що можу перемогти. Знаєте, в моєму житті все відбувається не випадково. Пам'ятаю, коли дізналася, хто увійшов до тридцятки учасників, подумала: а що, якщо переможцем опинюся я? Але при цьому ніякої спеціальної стратегії не продумувала. Просто мені дуже хотілося бути кращою і від цього ставало ще страшніше.
— Що ви відчули, ставши переможницею?
— Я не могла повірити в те, що це сталося. Адже коли довго-довго йдеш, то не до кінця усвідомлюєш, що ти вже на місці. У мене був шок, радість і здивування. До самого фіналу я не могла усвідомити, це все реально чи ні. А потім настав момент, коли починаєш вірити в чудеса.
— Ваш шлях на проєкті не весь час був гладким. Пам'ятайте момент, коли втратили віру в себе?
— Це сталося за тиждень перед фіналом. У мене вже було два «чорних фартуха» поспіль (видаються учасникам, які гірше за всіх впоралися із завданням. — Авт.). Причому, останнього я вже точно не очікувала. Загалом, коли зрозуміла, що можу не опинитися в півфіналі, страшенно засмутилася. І коли учасники вже стали готувати фінальне меню, я роздумувала, чи не покинути мені проєкт. Це були важкі дні, переломний момент. Знаєте, я — людина досить стресостійка, але все тоді так склалося, що я просто не бачила світла в кінці тунелю.
— Що вам допомогло впоратися?
— Поки всі відпрацьовували фінальне меню, я на день закрилася в номері готелю та нікуди не виходила. Нічого не читала і не дивилася. Лише бачила, що мій телефон зашкалює від кількості sms від друзів зі словами підтримки. Напевно, це і допомогло мені вистояти. Я подумала, що зупинитися зараз, не дійшовши до фіналу лише крок, було б просто нерозумно.
— За скільки днів ви приготували фінальне меню?
— На його складання пішло два дні. Я розуміла, що буду готувати основне блюдо з голуба. Але в останній момент довелося повністю змінити десерт. Коли стала його відпрацьовувати, катастрофічно не вистачало часу. В результаті вийшли груша з юзу і нуазет, заварний крем з чорним шоколадом і морозивом.
Перед фіналом до другої години ночі я допрацьовувала меню, потім трохи поспала і о восьмій ранку вже поїхала на зйомки. Для мене це було як боротьба на виживання.
— Ваші страви на суперфіналі були досить незвичними. Чому саме голуб?
— Наскільки я пам'ятаю, за всі сезони проєкту ніхто не готував страву з голуба. На кастинг реаліті я йшла зі стандартним продуктом — бичачими яйцями, і мені не хотілося в суперфіналі бути, як усі. Класну вирізку, по суті, приготувати нескладно, тартар теж. А ось подати субпродукт, зробити його цікавим і здивувати…
До речі, я ніколи до цього не готувала голуба, так що для мене це був незвичний досвід. Розуміла, що зможу зв'язати голуба з концепцією «кухня без кордонів», коли будь-який продукт можна інтегрувати у свою кухню, створивши щось абсолютно нове.
— Поділіться секретом успіху на проєкті.
— Потрібно всього лише готувати те, що хочеться, в чому впевнений, і залишатися собою. Так, може, це не завжди вітають, але, мені здається, краще бути чесним щодо себе, чітко розуміти, для чого йдеш на реаліті. Тому що проєкт дає тобі рівно те, чого ти від нього хочеш.
— Скільки років ви займаєтеся кулінарією?
— Одинадцять. Закінчивши школу, я цілком свідомо вибрала кулінарне училище. А любов до кухні мені прищепила, напевно, бабуся. Мені не було ще й десяти років, а я вже допомагала робити їй кров'янку, готувати окрошку, ліпити пиріжки. Дуже подобався сам процес готування, і у мене все виходило! А працювати почала під час навчальної практики — у невеликому кафе чистила та нарізала овочі. Але для шеф-кухаря це шлях, який необхідно пройти кожному, тому що не можна ось так в один момент стати шефом.
Читайте також: «Французька класика»: переможець «МастерШеф-2» Ліза Глинська представила рецепт смачного клафуті з черешнею
— Вам це вдалося в досить молодому віці.
— Я стала шеф-кухарем у 22 роки і ніколи не приховувала, що це було моєю мрією. До речі, для дівчини така посада особливо непроста. Можна сказати, доводиться ламати стереотипи, які склалися у багатьох, що шеф-кухарем повинен бути чоловік, причому досить значних розмірів. Якщо судити з цієї точки зору, то я менше за все схожа на шефа. Тому завжди треба було доводити, на що здатна.
Зізнаюсь, стала шеф-кухарем досить несподівано. Ми з чоловіком — він теж кухар — перейшли в новий ресторан, де мене поставили «на гаряче», а чоловіка зробили старшим кухарем. Ресторан тільки запускався, ми попрацювали близько двох місяців, і у власників виникли якісь непорозуміння з шеф-кухарем. Після чергового конфлікту господар ресторану несподівано запропонував мені стати шефом. Це було приємно і дуже страшно! Тоді мене сильно підтримав чоловік, який сказав, що другого такого шансу може не бути. Я вирішила ризикнути і прийняти пропозицію.
— Не пошкодували?
— Ні, хоча спершу було дуже складно. Доводилося керувати хлопцями, з якими ще вчора ми були на рівних. Необхідно було наполягати на своїй думці, траплялося, лаялися. Я кричала, відстоюючи свої принципи. По суті, в цей час формувалася як шеф і особистість. Зараз розумію, що багатьох конфліктів можна було уникнути, але тоді… Я дуже запальна і постійно контролювати себе було великим випробуванням. Загалом, це був для мене важкий період.
— Що привело вас на «МастерШеф. Професіонали»?
— Я давно хотіла потрапити в кулінарне шоу. Коли мені було 18 років, подавала анкету на «Пекельна кухня» з Арамом Мнацакановим. Потім пробувала потрапити на «МастерШеф» — все безрезультатно. Тому в якийсь момент вирішила залишити цю ідею. З цікавістю дивилася два сезони «МастерШеф. Професіонали», а на третій взяла та заповнила анкету на сайті. Через якийсь час зі мною зв'язалися і запропонували спробувати свої сили. У той момент я була готова до всього, хотілося чогось нового. Втрачати, по суті, було нічого. Я пройшла відео- і телекастинг і кінець кінцем виявилася серед тридцяти учасників реаліті.
Читайте також: «Я три рази намагався покінчити з життям»: Ектор Хіменес-Браво шокував відвертим зізнанням
— Уже вирішили, на що витратите призовий мільйон гривень?
— Зізнаюся, ні. Адже йшла на проєкт не за грошима — це не було моїм основним завданням. Я хотіла розвиватися як професіонал, готувати нові страви. До моменту участі в проєкті працювала на одному місці три роки, розуміючи, що нічого нового зробити там вже не зможу. Відчувала себе настільки добре на своїй роботі, що почала деградувати. Пора було рухатися далі. А гроші — це ресурс, який лише дозволяє більше їздити, пробувати, вчитися. Поки ці кошти, напевно, почекають кращих часів. У будь-якому випадку гроші підуть на саморозвиток.
— Зйомки «МастерШеф. Професіонали» проходили в самий розпал пандемії.
— Так, але ми працювали з дотриманням усіх карантинних норм. Ні я, ні чоловік не хворіли на коронавірус. До речі, на початку пандемії ми з чоловіком подорожували по Китаю, а через тиждень після того, як повернулися, закрили кордон. Так що хвороба обійшла нас стороною. Тепер ось думаємо вакцинуватися.
Нагадаємо, переможцем торішнього сезону «МастерШеф. Професіонали» став столичний кухар Євген Грибеник. В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» він розповів про складнощі на проєкті, свої страхи та найулюбленіші страви.
Фото каналу СТБ