Перестало битися серце легендарного хореографа Григорія Чапкіса.
«ФАКТИ» неодноразово брали інтерв'ю у Григорія Миколайовича. І завжди він розповідав дуже цікаві речі.
У свої роки Григорій Чапкіс встигав дуже багато. Як професор викладав хореографію у двох вишах — Київському університеті імені Бориса Грінченка та у Київському національному університеті культури і мистецтв.
— Отримати два запрошення на роботу у 86 років — це щастя! - розповідав «ФАКТАМ» Григорій Миколайович кілька років тому. — До того ж у мене є власна школа танців. Я являюсь головним суддею багатьох фестивалів і конкурсів в Україні та за кордоном. І це не все. Ще готую випускні бали, ставлю весільний танець молодятам. Їх до мене ціла черга! Розумієте, все, що було на весільному столі — п'ятизіркові коньяки, делікатесна риба, червона й чорна ікра — з часом забувається. А вальс молодих залишиться в пам'яті подружжя на все життя. Фільм, де вони кружляють у танці, будуть показувати своїм дітям і онукам…
Він обожнював справу, якій присвятив своє життя. Говорив, що як тільки зазвучить музика, у нього навіть зубний біль проходить!
— Руху, як і коханню, кожен вік підвладний, — вважав Григорій Миколайович. — Рухатися треба до останнього подиху! Застій — початок трагедії. Якщо здорову людину помістити в шикарні умови, але позбавити руху, вона захворіє. І, навпаки, якщо ви, наприклад, довго сиділи і у вас стала боліти спина, встаньте і помаленьку почніть рухатися — біль незабаром пройде!
Григорій Миколайович і в 90 років сам сідав за кермо. На його автомобілі був номерний знак «Чапкіс».
— Так, у мене немає водія — у своєму віці я вожу сам, — говорив він. — Це рідкість, оскільки мої однолітки, як правило, без палички вже не ходять. А я це роблю тільки з однієї причини. Вона не в якомусь особливому режимі, не в підрахунку калорій або якійсь інший дієті. Все це мені дає рух!
Пригадується, як у далекому 2005 році ми з фотокореспондентом приїхали до легендарного хореографа додому. У 30-метровій квартирі світилося 86 (!) ламп, посеред кімнати дзюрчав декоративний фонтанчик, у кутку «палав» камін. І навіть картина, що зображає Ніагарський водоспад, була підсвічена. Стіни у помешканні були пофарбовані в неймовірно яскраві кольори, червоні диван і крісла відразу впадали в око. До речі, і одягатися артист любив досить екстравагантно. Яскраві краватки, піджаки, сорочки були атрибутом його стилю. Все це відповідало суперенергійному характеру Чапкіса.
Найбільше запам'яталася розказана ним історія про зустріч з Сальвадором Далі після виступу в Мадриді.
— До мене підійшов Сальвадор Далі в зеленому піджаку з… омлетом у нагрудній кишені і сказав: «Тільки не намагайтеся мене обдурити — у вас у колінах моторчики!» Після чого нахилився й став обмацувати мої коліна. Папараці негайно зняли ці кадри, а на наступний день всі газети написали: «В Іспанії гастролює український козак з моторчиками в ногах! Їх бачив сам Сальвадор Далі!» Поповзли чутки: в ансамблі Вірського танцює … робот!
Григорію Чапкісу пощастило побачити півсвіту і спілкуватися зі всесвітньо відомими людьми.
— Ось що таке доля? — розмірковував артист. — Я багато разів думав про це. Що кожному з нас намічено? Хто нас створив? Чому часом куєш щастя в одному місці, а воно чекає на тебе в іншому і від тебе нічого не залежить? Зрештою, чому зі 120 осіб ансамблю Вірського, з якими я починав, я один залишився. Дивлюся на фотографії — страшно стає. Ніхто не дожив до вісімдесяти! Всі померли, а я залишився…
При цьому слід зауважити, що Григорій Миколайович не раз опинявся на межі життя і смерті.
— Взяти хоча б той випадок, коли наш ансамбль планував летіти зі США на гастролі до Канади і нам в багаж підклали вибухівку, — згадував хореограф. — Тільки диво врятувало нас! Через страшну завірюху наш авіарейс скасували, і ми поїхали автобусами. Реквізит же був відправлений фурами на кілька годин раніше. В дорозі він вибухнув. Ми залишилися без костюмів і музичних інструментів. Як зараз пам'ятаю: артисти рилися в попелі в надії, що хоч що-небудь вціліло. Але про це не було й мови. Я знайшов лише фрагмент буклету з фотографією Вірського. Обтрусив з портрета попіл, помістив його в рамочку і приніс Вірському: «Павле Павловичу, ви повстали з попелу!» Вірський був людиною мужньою. Але в ту хвилину по його щоці покотилася сльоза. Він на мить відвернувся, взяв з дивана своє сомбреро і простягнув мені: «Це тобі, Гришо! Згадаєш цей день». З цим капелюхом я не розлучаюся й донині.
Григорій Миколайович був філософом і ліриком. Про всіх своїх дружин, а їх було у нього чотири, говорив тільки хороше. Останнім коханням і музою стала його Людмила. Він не приховував, що щасливий.
— З моєю Людмилою я познайомився зовсім випадково! Якби мені сказали, що вона може бути зі мною, я б не повірив. Їй 38 років, вона красива, молода. Ми зустрілися в магазині. Я закашлявся. А вона простягнула мені цукерку від кашлю: «Візьміть — вам відразу стане легше». Дала кілька порад. Я подякував їй, простягнув свою візитку і пожартував: «А раптом ви захочете танцювати?» Ми попрощалися. Я навіть не знав, як її звати. А на наступний ранок дзвінок: «Григорію Миколайовичу, доброго ранку!» Я навіть не зрозумів, хто це. Вона нагадала про вчорашню зустріч і питає: «А ви не забули випити таблетку від кашлю?» Зізнатися, мені вже давно ніхто нічого подібного не говорив — не дбав, не питав, як себе почуваю. І раптом чужа людина цікавиться! Я кажу їй: «Спасибі, ви мене зворушили своєю увагою».
Ми розговорилися. Я запропонував зустрітися, запросив її на чашечку кави. Це був початок нашої історії. Ми почали обідати разом, не будуючи при цьому ніяких планів. А потім мені її стало не вистачати. Я потягнувся до неї, вона — до мене. І ось я знову думаю про те, хто це щастя надіслав мені? Звідки? Що, я шукав її чи вона мене? У мене таких почуттів ніколи в житті не було. Думаю про Людочку вдень і вночі! У нас відносини, як в романі. Спочатку я боявся щось зайве сказати їй. Чи сподобається їй це? А раптом ні? Постійно думаю, як зробити її щасливою — і сам отримую від цього задоволення. Те ж, думаю, відчуває вона. У день десять разів дзвонимо один одному. Я вже доповів їй, що зараз даю інтерв'ю і через півтори години вже буду вдома. Знаєте, коли ми зустрічаємося, не можемо наговоритися. Ні хвилини не мовчимо! Вона розповідає, де вона була, я — про себе, будуємо плани…
Діти Григорія Чапкіса Грег і Лілія пішли по його стопах — стали хореографами. Грег живе в США, а Лілія — в Італії. Григорій Миколайович з гордістю про них розповідав. Вони не раз запрошували батька жити до себе. Але він навідріз відмовлявся — не уявляв собі спокійного розміреного життя пенсіонера. Говорив, що бездіяльність для нього — найстрашніша каторга.
Григорій Миколайович був прикладом того, як зберегти активність до останніх днів. «Їжте, що хочете і скільки хочете. Але все, що ви з'їли, має згоріти в русі… Краще не встигнути поснідати, ніж не зробити зарядки! Вона тому й називається зарядкою, що заряджає на цілий день. Ви не забуваєте зарядити свій мобільний телефон? Людина точно так потребує щоденної підзарядки», — стверджував він.
А ще артист був переконаний:
— Настрій визначає все. Психологічний стан людини впливає на сон, апетит, взаємини в родині та на роботі. Потрібно управляти своїм настроєм, аналізуючи причини невдач і проблем. І, звичайно, бути оптимістами. Найголовніше — щоб у людини було бажання бажати. Воно двигун усього. Коли ви чогось хочете, до чогось прагнете, коли у вас горять очі, ви завжди будете затребувані. Любіть життя й вона відповість вам тим же. Найстрашніше — це апатія і депресія.
Звичайно, цікаво, що Григорій Чапкіс думав про власний вік, чи почувався на свої роки.
— 90 років і багато, і мало, — говорив він. — Якщо говорити про роки, то це забагато. А якщо про плани — мало. Хочеться багато чого зробити. І я можу це здійснити! Часу у мене обмаль, і тому я поспішаю жити. У мене немає ні вихідних, ні відпустки. Якщо я кудись їду відпочивати, вже на третій день навколо мене танцюють люди.
Поради, які Григорій Чапкіс дав під час інтерв'ю, — джерело мудрості.
— У хвилини відчаю складно вистояти, не опуститися, не спитися… Мене завжди рятували робота та філософське ставлення до життя. Я оптиміст, завжди вірю в найкраще… Всі люди діляться на тих, хто дають і беруть. Помітив: добрі живуть довше, тому що відчувають більше позитивних емоцій. А песимізм, заздрість, злість, жадібність не сприяють здоров'ю… Підходьте творчо до своєї роботи. Є тест: творча людина ви чи ні. Якщо ви о десятій ранку починаєте роботу, а рівно о шостій її поспішайте закінчити — ви звичайний ремісник. А якщо думаєте про те, чим займаєтеся, і після роботи, і у вихідний день — ви людина творча. Упевнений: улюблена робота продовжує життя!
Світла пам'ять Григорію Миколайовичу! І щирі співчуття його рідним і близьким.
Читайте також: «Так навчити могли тільки ви»: зірки шоу-бізнесу сумують за Григорієм Чапкісом
Фото Сергія ТУШИНСЬКОГО, «ФАКТИ»