Журналіст Аркадій Бабченко пояснив, чому масштабна війна Росії з Україною неминуча і що робити, щоб її уникнути
«Знаєте, як зіграла збірна Ізраїлю з футболу? — пише Аркадій Бабченко в соцмережах. — Збірна ось цієї ось маленької країни посеред пустелі з населенням всього дев'ять мільйонів осіб? Яке вона місце зайняла? І який у неї рейтинг?
Я от поняття не маю. Я взагалі не знаю, на якому вони місці в турнірних таблицях на чемпіонатах, хто у них там форвард і зірка, і чи є в Ізраїлю взагалі в принципі збірна по футболу або хоч одна команда.
Але я знаю про Ізраїль, що у нього є неймовірна, фантастична медицина. Безплатна для громадян, між іншим. Що ця країна зробила з пустелі цукерку. Побудувала ЦАХАЛ, саму передову армію на планеті. Створила Моссад — просто неймовірну спецслужбу. І такий же неймовірний Шабак. Побудувала «Меркаву», кращий танк землі, виробляє найкращі безпілотники. Виробляє реактивні двигуни, літаки, авіоніку, ракетні (!) двигуни, супутники і самі ракети. Так, так, Ізраїль — космічна держава, ви знали це? Одна з десяти, якщо не помиляюся. Зі своїм космодромом і власними носіями, які виводять власні супутники.
І, мабуть, це і ядерна держава теж.
І ще єдина країна у світі, що володіє Залізним куполом. На який зовсім недавно весь світ дивився, роззявивши рота.
І мені як потенційному єврею — ну якщо раптом все ж пощастить — на цьому тлі зовсім до балди, з якого місця у представників цієї країни ростуть ноги, щоб бити ними по м'ячу.
Мені набагато важливіше, звідки у них ростуть руки.
І голова.
Ви знаєте, яке місце на Євробаченні зайняла Швейцарія? Так, так, ось ця країна розміром з цукерку, три чверті якої займають гори?
Я не маю абсолютно ніякого поняття. Як вони там грають на своїх гірських швейцарських трембітах в національних капелюхах з пером. Або що у них там.
Але я знаю, що у Швейцарії — найпотужніша армія Європи. Так, так. За дві години ця країна здатна розгорнути армію в 650 тисяч, а за добу — в мільйон сімсот тисяч. І ця армія має мало не тисячу одиниць бронетехніки, чотирнадцять ескадрилей з трьомастами п'ятдесятьма винищувачами і військовим бюджетом у п'ять мільярдів. В якій служать усі, від 18 до 60. І де ти зобов'язаний зберігати свою гвинтівку вдома.
Протяжність Швейцарії — триста на двісті кілометрів. Три чверті, повторюся, гори.
І яка ще сто років тому була смітником Європи, самим злиденним селом зі злісними гоблінами, що варили сир та їли траву в льодовиках.
Тепер рівень життя в цій країні такий, що у мене в туалеті не так стерильно, як на вулицях Базеля.
Я не знаю, як виступили Естонія і Фінляндія на чемпіонаті Європи, але я знаю, що ці дві країни постійно борються за перше місце за освітою серед шкіл. В цьому році, якщо не помиляюся, кращими школами Європи визнані естонські. А ще в Естонії є Кайтселійт. Добровільний союз оборони. Який проводить постійні навчання. У якого на озброєнні є «Джавеліни». Це не армія, знову повторюся. Це добровільний союз громадян. У яких є право на зброю.
Я не знаю, що там з футболом у Литві, але в Литві є союз стрільців чисельністю до двадцяти тисяч.
Поняття не маю, як грає в футбол Ісландія, але знаю, що відсоток релігійного мракобісся в Ісландії — нуль. Рівно нуль. Сто відсотків населення цієї країни назвали себе атеїстами.
Я навіть не знаю, як виступили на Євробаченні Німеччина, Франція і Британія.
І чи вийшли з групи Норвегія зі Швецією.
Ну, тут можна нічого не говорити.
Я дуже радий, що у Спотіфай український колектив посів перше місце. Але ні моя безпека, ні моє життя, ні моє здоров'я, ні освіта моїх дітей, ні безпека на дорогах не залежать від того, скільки мільйонів людей завантажить трек «Шум». А ось від відсутності — сьомий, блін, рік !!! — структури територіальної оборони у країни, що воює, — залежить. І від доріг залежить. І від медицини.
Точно так же нічого з вище перерахованого не залежить від того, як одинадцять осіб в Україні вміють бити ногами по м'ячу.
А від відмови зустрічі Президента США з Президентом України, відмови у транш МВФ і розгону наглядової ради Нафтогазу — залежить безпосередньо.
Я все розумію. І про становлення нації, і про її єднання, і про пошук і набуття нею своїх об'єднавчих тригерів, які змушують пишатися приналежністю до неї, і про те, що скільки можна вже негативу і розчарувань, хоч в чомусь досягти перемоги, хоч десь бути кращими, ми не якісь там задвірки, і про значення перемоги Джамали на тому ж самому Євробаченні, коли це було настільки необхідно, і про роль футболу — як і у світі, так і для нації.
Я все це чудово розумію.
Але від програшу своєї збірної України не стане гіршою. Ось зовсім. Їй є чим пишатися. Україна — країна з неймовірним набором неймовірних досягнень. Один Майдан чого вартий. І томос, і армія, і свобода, і гідність.
Але і від виграшу своєї збірної із забивання м'ячів країна не стане кращою теж. Проблем в Україні — вагон і маленький візок. І проспівати на трибунах «Путін ху… ло» для їх вирішення — недостатньо.
А ті проблеми, що почали вирішуватися, зараз в кращому випадку або стоять на місці, або відкочуються назад.
Забивання м'яча — це забивання м'яча. Всього лише. Воно не дасть ні свободи, ні повернення територій, ні деокупацію, ні поліпшення рівня життя, ні медицини, ні освіти. Ні запобігання нової хвилі смертей від штаму «Дельта», який вже почав занурювати в колапс Мордор, а, значить, через пару-трійку тижнів прийде і в Україну. А виявлений вже новий штам «Дельта плюс».
Я це не до того, що нах нам цей футбол і Євробачення. А до того, що всьому своє місце. Кожній проблемі треба надати її пріоритет. Уміння правильно розставляти проблеми в міру їх важливості — а потім їх і вирішувати! — запорука існування держави.
А ні футбол, ні конкурс пісні й танцю не є ні першою, ні другою, ні навіть десятою по значущості проблемою сучасної України.
Після Шушинського меморандуму, підписаного тиждень тому між Туреччиною і Азербайджаном, війна Росії і Туреччини, цієї нової зірки на небосхилі імперій і величі, стає практично неминучою. Це означає, що один там півострів набуває стратегічного значення. А це означає, що у Росії немає іншого виходу, крім як почати пробивати туди сухопутний коридор.
Що, своєю чергою, означає нову, добрячу таку, війну з Україною.
Скільки залишилося часу? Не знаю. Але новий переділ кордонів і сфер впливу як мінімум в регіоні у двадцять першому столітті стає дуже і дуже ймовірним. Світ почав рухатися, старий світопорядок, як було сказано вже сто разів, зруйнований. Встановлюватиметься новий. З новими кордонами. І новою війною.
Я взагалі боюся, що Дебальцеве, Іловайськ і ДАП у майбутніх підручниках історії будуть згадані одним рядком як «незначні локальні прикордонні сутички в період збільшення відцентрових сил».
Ймовірно, воювати в новій війні доведеться вже нашим дітям. Ми залишаємо її на їхні плечі.
Але подумати про це я б запропонував вже зараз.
І вже зараз запропонував би почати робити все для того, щоб мінімізувати їх смерті. Працювати, працювати і працювати. На розрив кишок. Будувати, будувати і будувати.
Країну. Армію. Економіку. Оборону. Науку. Медицину. Суди. Дороги. Усе. Взагалі все.
А ось потім вже — подивився б футбол і Євробачення.
Сильно потім. Дуже сильно.
Коли переможемо".
Фото з соціальних мереж
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.