В першій частині ексклюзивного інтерв'ю з міністром юстиції Денисом Малюською «ФАКТИ» дізнались про зміни, які очікують на медіа-ринок у випадку ухвалення закону про деолігархізацію, хто в Україні працював над текстом цього документу, чи надавала свої висновки щодо нього Венеційська комісія.
У продовженні бесіди Денис Малюська розповідає, чи насправді усунули від процесу деолігархізації народних депутатів, хто і як відслідковуватиме контакти впливових чиновників з багатіями, що їм загрожує за приховування спілкування з ними та чому головним борцем з багатіями визначили РНБО.
— Подання про визнання певної особи олігархом може робити уряд, член РНБО, НБУ, СБУ або ж Антимонопольного комітету. Проте остаточне рішення — за РНБО, яку очолює президент. Чому аж такі повноваження надаються цьому органу?
— Питання відібрати чи ні якийсь актив у олігарха — дійсно нове для РНБО. Безумовно, воно дуже важливе. РНБО інституційно більш відповідає характеристикам, які повинен мати орган, який вноситиме людей в реєстр олігархів. Передовсім це має бути колективний орган, куди входять різні, за своїми характеристиками, держструктури. Щоб зрозуміти, що та чи інша людина є олігархом, потрібно зібрати інформацію з медіаринку про політичну активність, зокрема партії, вартість активів (дані з реєстрів, декларацій, податкової). Це комплексне завдання, відповідно координувати та керувати в цьому випадку повинен орган, який займається комплексними питаннями.
Інший аспект — це має бути настільки впливовий орган, щоб там не боялись приймати рішення. Оскільки знайти одну людину, якогось умовного керівника органу виконавчої влади, який би включав олігархів у відповідний реєстр — не просто. Це не комп'ютерна гра, і життя в людей одне, тому навряд чи хтось би захотів під таке невдячне завдання підписуватись. РНБО за дефініцією найбронебійніший орган, члени якого по ідеї не повинні боятись.
Читайте також: Деолігархізація України: хто автор законопроєкту та чий досвід брали за основу
— Які санкції передбачені для тих, хто потрапить в реєстр олігархів?
— Йдеться не про санкції, а про наслідки. Передовсім вони пов'язані з тим, що людина повинна стати прозорішою для суспільства. Зокрема, подавати електронну декларацію. Так, як це роблять, наприклад, усі чиновники. Щоб усім була зрозуміла структура бізнесу такої особи. Йдеться про розуміння — які компанії, що належать олігархам, заробляють на держбюджеті чи медіа. Відповідно, мають бути й наслідки, зокрема, за брехню в декларації. За це у нас уже буде передбачене позбавлення волі.
Інший наслідок теж важливий і пов'язаний з прозорістю — контакти. Тобто будь-який чиновник, який зустрічається з олігархом або його представником, повинен таку зустріч задекларувати. Інакше кажучи, негайно публічно повідомити про місце, час і зміст цієї зустрічі. Інші два обмеження, які я вже згадував, — заборона на участь у великій приватизації, недопущення прямого чи опосередкованого фінансування політичних партій. Ці наслідки не є нищівними в тому сенсі, що не відбирається майно, олігарх не втратить свої активи, але достатньо болючі, щоб він не хотіли потрапити у цей реєстр. Насамперед через можливі репутаційні втрати. Мало міжнародних компаній, які б захотіли мати справу з людиною, включеною в реєстр олігархів. Найімовірніше, на процедурі перевірки бізнес-партнера, так званий compliance, ці контакти блокуватимуться. Як наслідок, олігархи втратять доступ на світові ринки чи не зможуть мати бізнес-стосунки з провідними західними компаніями. Звісно, кожна компанія вирішує це самостійно, але такі ризики є і вони суттєві.
— Хто відстежуватиме контакти чиновників з олігархами?
— Це робитиме будь-хто. Передусім тому, що ми не хочемо створювати якийсь правоохоронний орган, працівники якого бігатимуть і слідкуватимуть хто, де, коли і з ким зустрічається. Діяльність топчиновників й без того значною мірою прозора. За нами вже слідкують правоохоронні органи, журналісти, активісти. І роблять вони це доволі часто. Зустрітись з кимось так, щоб про це ніхто не дізнався, — вкрай складно. З іншого боку, зараз ще немає прямої заборони на подібні зустрічі, але після набрання чинності закону — це стане поведінкою, яка не повинна залишатись без наслідків.
Щодо відповідальності, вона буде або дисциплінарною або політичною. Дисциплінарна — звільнення. Для топчиновників, яких просто так позбавити посади неможливо, ми доповнюємо винятковий перелік обставин для звільнення. Йдеться про неподання декларації та неповідомлення про зустріч з олігархом.
Якщо йдеться про політичні посади, завдяки цим змінам також з'являється підстава для звільнення. Приміром, для того щоб мене звільнити з посади міністра, достатньо просто рішення ВРУ. Тому моя відповідальність політична. А от для звільнення голови НАЗК, потрібно щоб були якісь підстави. Однією з яких може бути неподання декларації.
— Опоненти цього законопроєкту закидають, що в ньому може бути й егоїстичний інтерес президента позбавити нині впливових олігархів медійних інструментів, а самому долучитися до них.
— Не долучатиметься. Якщо керуватись такою логікою, тоді взагалі не треба нікого чіпати. Виходить, що посадив бандита у в'язницю і сам почнеш замість нього грабувати? Забираєш актив у олігарха — сам їх почнеш контролювати? Завдання громадянського суспільства слідкувати, хто купує ті чи інші активи, та чи не є це вирощуванням нових олігархів. Влада такого наміру точно не має. Контроль покладається на громадянське суспільство.
Читайте також: Деякі ЗМІ можуть закритись: кому це загрожує і чому
— Про переділ медіаринку в цьому законопроєкті не говориться.
— Безумовно, не йдеться! Знову ж питання про наявність репутації у власників активів не є новелою, вигаданою цим законопроєктом. Це давно імплементовано в банківській справі. Вже діє вимога, що власник комерційного банку повинен мати бездоганну репутацію. Відповідно, була ціла серія реформи банків, коли їх переоформляли з «офшорок» на реальних власників. У зв'язку з цим перерозподілу ринку не відбулось.
— Наскільки стає зрозумілим з аналізу законопроєкту, депутатів усунули від процесу так званої деолігархізації. Адже вони не зможуть бути ініціаторами подання до РНБО щодо того чи іншого підозрюваного в олігархії. Чому?
— Не усунули. Голова ВРУ як член РНБО може подавати кандидатів на внесення у реєстр. Кожен член РНБО наділений таким правом. Ну і те, про що я вже казав: для подання якогось кандидата у реєстр потрібно мати величезний масив інформації, який є в розпорядженні, як правило, або у виконавчої, або у правоохоронної влади. У депутатів немає необхідних доказів того, що особа підпадає під критерії, визначені законом. Тому включати їх у цей процес було недоцільно. Якщо депутати дуже сильно забажають це робити, можна внести відповідну правку в законопроєкт.
Читайте також: Хто найбільший власник землі в Україні: розповів міністр агрополітики Лещенко
— Ви справді вважаєте, що за цей законопроєкт проголосують депутати, чимало з яких, як кажуть в кулуарах ВРУ, перебувають на утриманні все тих же олігархів?
— Прекрасний привід оцінити діяльність депутатів та зрозуміти, хто з них на кого працює. Про це у своєму ролику гарно зазначив президент. Очікуємо критику процесу деолігархізації. Вочевидь, олігархи збиватимуть законопроєкт, не говорячи напряму про це, а вигадуючи всілякі відмовки і вкладаючи їх у вуста народних депутатів чи інших експертів. Проте, думаю, законопроєкт буде ухвалено ВРУ.
— Чи не очікуєте, що ті, кого внесуть до списку олігархів, згодом підуть до ЄСПЛ за отриманням компенсацій?
— Можуть звертатись. Хай їм щастить! Ми їх там зустрінемо і будемо захищати інтереси України.
Читайте також: Сергій Фурса: «У законопроєкті „про олігархів“ я побачив тільки одне — дешевий популізм»