День Петра й Павла — велике християнське свято, яке завжди припадає на 12 липня. Святі апостоли Павло та Петро — головні учні Ісуса, які поширювали в народі віру в Христа і до кінця свого життя зберегли вірність Богу. Петра (при народженні Симон), який походив із родини рибалки, привів до Ісуса брат — Андрій Первозванний. Коли Христа арештували, Петро спочатку відрікся від нього, а потім розкаявся у своїй слабкості. Павло (до прийняття ним християнства мав ім'я Савл) був римським громадянином і, коли одного разу мандрував у справах, сам Бог скерував його до апостольської християнської справи.
За церковними переказами, апостолів стратили або в один день, або з різницею в один рік. Після смерті святих їх стали вшановувати, а свято пов'язують якраз із днем перенесення мощів Петра й Павла у Римі, яке відбулося саме 12 липня (29 червня за старим стилем) 258 року.
У народі свято ознаменовується теплою дниною, теплою водою, щедрими дарами природи. Петра вважали покровителем збіжжя. Дослідники та етнографи зберегли багато пісень, приказок, прикмет, прислів’їв, пов’язаних з традиціями дня Петра й Павла. Про деякі ми тут згадаємо.
— В народі казали, що «раз на рік Петра», «на Петра душа тепла, а від Петра — красне літо», «йшло до Петра, а тепер до Різдва», — розповідає Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів). — Наш народ дуже гарно підмітив, що соловей з Петрового дня вже не співає. Не кукує й зозуля. Вважалося, якщо хтось її почує у цей день, то трапиться нещастя. За легендою, зозуля вкрала смаколики в апостолів під час їх мандрів, та вони її викрили. Птаха з переляку вдавилася й не змогла кувати — казали, що «так її Бог покарав».
На Івана Купала починався купальний сезон, а вже на Петра й сонце припікає, й вода дуже тепла. Бувало, що цей день видавався дощовим. Люди здавна примітили: якщо один дощ у цей день — до непоганого врожаю, два — до доброго, а три — до багатого. До речі, з дня Петра і Павла (з закінченням купальських свят) починалися жнива — «святий Петро жито зажинає». І традиційно до свята символічно треба було зв’язати хоч одного снопа. На городі часник вибирали до Петрова дня чи одразу ж після нього (аби у землі не розпався на зубки). Апостолів бачили плугатарями, тому про них згадують у колядках, які співали іще на Різдво (7 січня): «Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, Господь Бог пшениченьку сіє, а Святий Ілля заволочує».
Читайте також: День апостолів Петра й Павла: чого не можна робити у свято, як молитися святим
Свято це значне, тому 12 липня люди не працювали, а ходили до церкви. Господині заздалегідь білили хату, прибиралися, розвішували рушники, як і на Трійцю, прикрашали оселю зеленню (кленові, вербові, березові гілки, а також трави), зілля продовжували збирати й на Петра та Павла ті, хто не встиг на Івана Купала. Дівчата плели гарні вінки з трави та польових квітів (чабрець, материнка, звіробій, деревій та інші) та могли в них заходити у храми в той час, як жінки мали бути в хустках. Усі вбиралися в святковий одяг.
— 11 липня закінчувався літній піст, Петрівка, а 12 липня, коли люди поверталися з церкви, обідали та розговлялися, — продовжує Олена Громова. — На галявині, де збиралися селом, піском висипали букву «П», яка слугувала розміткою столу на землі, — це місце застеляли рушниками, скатерками. Люди зносили продукти і частувалися всі разом.
Жінки готували багато сирних пончиків — «мандриків» (одного з головних блюд свята), також пекли коржики з маком, зі шкварками, бублики-свистуни. Наприклад, судячи зі старовинного рецепта, для порції бубликів брали 4 склянки борошна, 12 яєць, 2,7 склянки води, 1,5 склянки розтопленого вершкового масла. Замішували тісто, робили бублики діаметром 4−5 см. У печі випікали (в духовці 180 градусів) 30−40 хвилин. Зверху посипали цукровою пудрою. Бублики були твердуваті, але смачні. А «мандрики» робились, як сирники (борошно, яйця, сир). Не обходилось і без вареників з вишнею, сиром. А ще робили на свято «кукурузку» на палиці з вишень-черешень, а з суниці — «косиці» (як цибулю виплітали). Це були чудові смачні святкові сувеніри, які дарували дорослим і дітям. За столом виспівували: «А на Петра вода тепла, лиш би купатися, ой, на Петра личко біле, лиш би цілуватися»…
На Прикарпатті власники свійської худоби на свято пригощали також скотину, додаючи їй до основної їжі ще й «мандрики» зі столу. Наші предки традиційно святкували не тільки 12 липня, а й наступний день — 13 липня, який називали «полупетра», або «Петрового батька».
На Петра й Павла на заході України молодь веселилась, у дітей були «пастуші забави», вони гралися, показували маленькі вистави.
На Поділлі важливим на Петра й Павла було спекти з ячного борошна (нового врожаю) хліб (книш), який освячували в церкві, де вже священник причащав ним усіх присутніх.
На свято Петра й Павла не можна було лаятись, думати про погане, обмовляти когось, треба було позбавлятися негативних емоцій. В цей день не виконували й домашню роботу.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про традиції одного з найбільших християнських свят — Трійці.
Читайте також: Різдво Іоана Хрестителя: чого не можна та що потрібно робити у цей день, молитва святому