Його повне ім'я — Крістофер Кейтсбі Герінґтон. По батьківській лінії він є нащадком англійського короля Карла II у десятому поколінні. При цьому називає себе Кітом Герінґтоном, як це робила його мати, коли він був дитиною. Так, ви не помилилися, мова йде про британського актора Кіта Герінґтона, який став кумиром десятків мільйонів глядачів у всьому світі завдяки серіалу «Гра престолів», де він зіграв Джона Сноу.
Уже два роки минуло з моменту виходу останнього сезону цього серіалу, знятого американським платним телеканалом HBO. За цей час в особистому житті Герінґтона відбулося чимало подій — хороших і поганих. Він одружився, встиг побувати в приватній клініці, де лікувався від алкогольної залежності, став батьком.
Про все це Кіт відверто розповів у інтерв'ю британській газеті The Sunday Times, яке було опубліковано 7 серпня. З популярним актором розмовляла в Zoom журналістка Шарлотта Едвардс.
Вона пише, що спочатку розмова не задалася. «Річ у тому, що ми з Кітом були не одні. До відеоконференції приєдналися четверо юристів, які фіксували кожне слово, сказане Герінґтоном. Як на мене, навіть в нашу епоху Брітні Спірс це забагато. Вони заздалегідь повідомили мені, що Кіт готовий відповідати на будь-які запитання, зокрема щодо лікування в клініці, сім'ї і роботи, і що вони не будуть втручатися. І вони дотримали слова. Однак їхня присутність діяла на Харінгтона. Він відповідав коротко. І я чомусь відчувала себе так, немов у мене почалася агонія…» — так описує свої враження Едвардс.
Ця розмова відбулася в п'ятницю. Протягом усього уїк-енду Шарлотта намагалася зробити щось більш-менш читабельне з наявного в неї матеріалу, але нічого не виходило. Вона була вже готова повідомити головному редактору газети, що інтерв'ю не буде, як раптом Герінґтон знову вийшов з нею на зв'язок. Цього разу він був без нагляду юристів. Кіт вибачився перед журналісткою за першу спробу і ввічливо повідомив, що у нього розігрався в той раз ларингіт. «Я втратив голос», — додав він. Едвардс сприйняла ці слова як метафору. Вона була впевнена, що її співрозмовник втратив голос з іншої причини. Наскільки друга спроба була успішною, судіть самі.
— Ви зараз перебуваєте в Нью-Йорку. В чому причина? Чому поїхали з Британії?
— Моя дружина Роуз Леслі отримала роль у новому проєкті HBO. Тому ми разом з нашою дитиною на кілька місяців перебралися сюди.
— Тобто ви займаєтеся малюком, поки ваша дружина працює?
— Так, я міняю підгузки, годую, укладаю спати і роблю все інше, що має робити батько.
— І як це? Вам подобається роль батька?
— Бути батьком — це мука! Чесно, моя спина не витримує. Я раніше регулярно тренувався у спортзалі, але догляд за дитиною перевершує всі фізичні навантаження, які я коли-небудь отримував. Це вимотує. Знімаю капелюха перед усіма батьками-одинаками. Кожен з вас — справжній геній. Я не знаю, як вам це вдається. Це важче, ніж все, що мені доводилося робити під час зйомок «Гри престолів»! І ось ще що. Я отримав купу порад щодо майбутнього батьківства. Мені розписали у всіх деталях, що потрібно буде робити. Навіть те, як забирати дружину і малюка з пологового будинку. Але чому ніхто не сказав про найголовніше?!
Читайте також: «Я повів п'яту дружину на кладовище»: Ніколас Кейдж відверто розповів про особисте життя
— Що саме?
— Що моє життя з появою дитини повністю зміниться!
— А яку пораду ви б тепер дали майбутнім батькам, ґрунтуючись вже на власному досвіді?
— Виберіть хвилину, щоб попрощатися з вашим колишнім життям. Ось моя порада. Ви будете так зайняті підготовкою до того, щоб стати батьком, що напевно забудете це зробити. А потім — занадто пізно. Момент буде упущено. Я свій точно упустив. А мені б хотілося відзначити якось цей поворотний момент.
— Коли з'явився на світ ваш малюк?
— У січні. Роуз народжувала в університетській лікарні.
Читайте також: Ольга Куриленко: «Дуже хочу знову стати матір'ю. Але для цього потрібен чоловік»
— Ви були присутні при пологах?
— Я б хотів, але це неможливо. Річ у тому, що у мене купа фобій. Одна з них — страх перед голками й шприцами. Побачивши їх, я можу втратити свідомість. І не тільки це. Можу зомліти при вигляді крові. Або від болю. Тому пуповину не перерізав. Я і без того пережив справжній шок. Моя уява малювала мені жахливі картини, а я їх відганяв, повторюючи як заклинання: «Це дитина, це дитина, це дитина…»
— Як назвали сина?
— Ми з Роуз вважаємо за краще тримати ім'я дитини в секреті. Хоча б деякий час. Тому дозвольте не відповідати на це запитання.
— Значить, вашому синові вже сім місяців?
— Так. Найважчими були перші три. Це були тортури. Схоже на пекло. Але ми впоралися. І тепер я з гордістю можу називати себе батьком. Дивлюся на нашого хлопчика і не можу повірити, що мені випало таке щастя. Не втомлююся дякувати Роуз і Богові за те, що вони мені його дали. Я все ще не розумію, чим заслужив радість міняти всі ці підгузки, гуляти з малюком, купати його, укладати спати. Останні два з половиною роки до його появи на світ я поводився жахливо. Я досяг дна, нехай це й звучить банально. А тепер я щасливий. У мене є син, мої стосунки з дружиною чудові. Я дуже щасливий, впевнений, тверезий чоловік. І моє життя чудове.
— Ви сказали, що у вас була підготовка до того, щоб стати батьками? У чому вона полягала?
— Ми вирішили допомогти собі подолати майбутню екзистенційну кризу за допомогою собаки — завели цуценя. Це було в березні минулого року. Так, ми тренувалися на собаці, якщо хочете. І це спрацювало. Поява в будинку маленької живої істоти, яка потребує твоєї турботи і любові, це велика відповідальність. Зізнаюся, у мене ніколи не було домашньої тварини. І завести собаку виявилося хорошою ідеєю. Хоча поява цуценя в тисячу разів слабкіша емоційно в порівнянні з народженням дитини. Зараз, як мені здається, головне не впадати в крайнощі, не вимагати від малюка прояву будь-яких почуттів. Вони є! І не варто мучити себе сумнівами: він мене не любить, він мене любить, він більше любить Роуз, ніж мене. Я намагаюся бути дуже обережним в цьому.
— Як звуть вашу собаку?
— І на це питання не хочу відповідати.
— Мені здається, у вас ці страхи пов'язані з вашим власним дитинством. В цьому якось винні ваші батьки?
— Я не знаю, можливо. Мій батько походить з аристократичної родини, сер Девід Герінґтон, 15-й баронет. Моя мати Дебора — актриса і драматург. Вона залишила кар'єру з появою на світ мене і мого старшого брата Джека. Протягом всього мого дитинства я боявся розчарувати батьків. Я робив все для того, щоб вони були мною задоволені. Це стосувалося не тільки навчання, а й всього іншого. І сьогодні переді мною виникає питання: «На кого я тепер намагаюся справити враження?» Це моє прагнення неодмінно «справити враження», сподіваюся, не передасться від мене синові. Намагаюся бути обережним, щоб таке не сталося.
Читайте також: Кетрін Зета-Джонс: «Більше не хочу працювати з придурками і засранцями»
— Ви навчалися у приватній школі?
— Ні, у звичайній державній середній школі. Батьки вірили саме в таку освіту. Я обожнював їх обох, підніс їх на недосяжний п'єдестал. Але все ж трохи більше мене хвилювала думка мами. Вона була моєю головною героїнею. І я хотів займатися тим, чим займалася вона, від чого вона відмовилася заради мене і мого брата. І я вирішив стати актором, щоб заслужити схвалення мами. На подив це спрацювало. Мені сподобалося грати, подобається бути професійним актором, подобається те, що я досяг певного успіху…
— Так, при цьому я не міг спокійно пройти вулицею, зайти в магазин за покупками. У театрі, де я грав тоді в одній п'єсі, був аншлаг. Один фанат викупив усі місця в першому ряду на 40 вистав вперед.
— Згодна, в популярності є свої певні незручності. З іншого боку, ви стали секс-символом. Вас назвали одним з найсексуальніших чоловіків у світі.
— Знаєте, я відчуваю дискомфорт, коли про мене так говорять. Вважаю подібну характеристику принизливою як для чоловіків, так і для жінок. Коли тебе оцінюють не за твою гру, роботу, а тільки за зовнішній вигляд, це принижує. І нехай багато хто говорить, що такі «титули» допомагають в кар'єрі, я з цим не згоден.
— А що тоді, на вашу думку, допомагає вам отримувати нові ролі?
— Моя гра. Сподіваюся, саме вона, а не те, як я виглядаю.
Читайте також: Зірка «Титаніка» Кейт Уінслет: «Зображуючи секс, порвала зв'язки на нозі»
— Ви познайомилися з Роуз Леслі на зйомках?
— А де ж ще? Вона теж грала в «Грі престолів». Здичавілу Ігрітт. А ще у неї була роль у «Абатстві Даунтон»…
— Так-так, саме вона вимовила в «Грі престолів» знамениту фразу: «Ти нічого не знаєш, Джон Сноу».
— Так. У нас з Роуз багато спільного, крім акторської професії. Вона теж з аристократичної сім'ї, з відомого шотландського клану.
— Пам'ятаєте момент, коли вперше побачили її?
— Ні. На знімальному майданчику, але точно не пам'ятаю. Але пам'ятаю, що мене відразу вразило в ній. Її голос. Він схожий на звук, який видають ножиці, коли ріжуть шовк. Мої перші спогади про знайомство з Роуз уривчасті. Вони як спалахи, як фотокадри. Я тільки розумів, яка вона красива. Мене в ній приваблювало абсолютно все. У нас скоро десята річниця наших стосунків. Не можу сказати, що вони були рівними. Ми то сходилися, то розходилися. Думаю, в цьому винна наша молодість і наша робота. Так тривало до того часу, поки ми не зрозуміли, що жити нарізно для нас набагато нудніше, ніж жити разом.
— А як ви зробили пропозицію Роуз? Це пам'ятаєте?
— О, це неможливо забути. У кращих кіношних традиціях. При світлі місяця на природі. Горіло багаття, нас оточували дерева.
Читайте також: Після секс-скандалу в Голлівуді жінкам стали більше платити: відверте інтерв'ю Емілі Блант
— А весілля, як воно пройшло?
— У Шотландії. Відповідно до місцевих традицій. Були всі, хто знімався з нами в «Грі престолів». Це було влітку 2018 року. Ми готувалися знімати завершальний сезон. Складний був період в емоційному плані. Особисто я відчував величезну напругу і фізичне виснаження. Зізнаюся, це був час, коли часто плакав.
— Чому?
— За 10 років зйомок «Гри престолів» я звик до хутряного плаща Джона Сноу. Зняти його — все одно, що відчути, ніби з тебе здирають шкіру. Це було боляче, жахливо, травматично. І я намагався розв'язати проблему за допомогою алкоголю. Зараз мені соромно за мою поведінку. Діставалося всім. Моєму прессекретарю довелося не раз гасити пожежі в ЗМІ.
— Наприклад, той випадок, коли російська модель Ольга Власова розмістила в соцмережах ваші знімки ?
— Так. Вона стверджувала, що це я валяюсь п'яний у відключці на ліжку в готелі. Запевняю вас, я ніколи не зустрічався з цією жінкою. Але це не означає, що все інше, про що писали, теж неправда. Я відчував себе безсовісним негідником, дуже поганою людиною. Думаю, такі почуття знайомі багатьом, хто пройшов через таке. На власному прикладі хочу запевнити, що головне — не змиритися. Не можна думати, що така ситуація безвихідна. Повернення до тверезості вимагає часу і великих зусиль. Але це можливо. Говоріть собі: «Я можу змінитися і зроблю це». Є таке прислів'я: горбатого могила виправить. Я переконався, що вона неправильна. Виправить, запевняю вас. Я змінився. Сьогодні я інший.
— Дозвольте мені задати у зв'язку з тим, що ви розповіли, ще одне запитання. У періоди депресії, яку ви намагалися перемогти за допомогою алкоголю, у вас виникали суїцидальні думки?
— Я відповім на ваше запитання. Моя відповідь — так. У мене були періоди реально важкої депресії, коли в голову лізли всілякі думки. Я міг би й не говорити зараз про це. Ні в якому разі не хочу створити собі образ мученика. Справа не в цьому. Я пройшов через все це і розповідаю в надії, що мій досвід допоможе комусь ще.
— Де ви лікувалися?
— У приватній клініці в Коннектикуті. Місячний курс лікування близько 140 тисяч доларів.
— Лікування від чого?
— Алкоголізм переважно. Але ще й порушення поведінкових патернів. Я пішов на це сам, тому що зрозумів — мій шлюб тріщить по швах. Уявіть тільки, який стрес пережили тоді ті, кого я люблю. Для багатьох це стало повною несподіванкою. Я намагався не розповідати про мої проблеми. Намагався тримати себе в руках. Але потім зірвався і шокував багатьох.
Читайте також: Дженніфер Гарнер: «За нами мчали 15−20 машин! Я боялася, що ми станемо причиною страшної автокатастрофи
— Локдаун, викликаний пандемією, не завадив вашому лікуванню?
— Ні, навіть навпаки. Він почався незабаром після завершення курсу в клініці. І це був період релаксації, переосмислення життя і, гадаю, романтики. Ми з Роуз усамітнилися в нашому заміському будинку. Читали книги, разом доглядали за садом і розігрували один для одного скетчі.
— Чого ви навчилися від дружини?
— Доброти.
— Чим маєте намір зайнятися, крім виховання сина?
— Мені довелося перервати зйомки у незалежному фільмі, коли Роуз отримала нову роль. Повернемося до Англії, і я повернуся до роботи. Крім того, я отримав роль в театрі, про яку мріяв усе життя. Буду грати Генріха V в Лондоні. Я марив цим, ще коли навчався у драматичній школі. На Amazon скоро вийде цікавий мінісеріал «Сучасна любов». У мене там головна роль в одному з епізодів. Це камерна історія — випадкова зустріч у потязі, який їде з Голуея в Дублін. Головна героїня, її грає Люсі Бойнтон, повертається додому після першого локдауну. Вона студентка. З тих, кого називають синьою панчохою. І ось у поїзді вона бачить красивого незнайомця. Це я. Обмежувальні заходи не дозволяють пасажирам у вагоні сидіти поруч. І наші персонажі починають діалог на безпечній відстані у напівпорожньому вагоні. Це дуже красива і артистична історія. І мені сподобалося грати новий для мене типаж. Мій герой — зовсім не сильний мовчазний мачо, який приховує свої емоції.
— Тобто це не тип Джона Сноу?
— Я не думаю, що Сноу такий. Ні. Я намагався зробити його живим, емоційним. Але у мене була задача, поставлена режисерами. Сподіваюся, що мені все ж вдалося показати, що відчуває Сноу під маскою незворушності. Зараз, коли я став батьком, я все більше обурююся тим, як нам протягом багатьох десятиліть нав'язували образ справжнього чоловіка. Подивіться на вітальні листівки до Дня матері та до Дня батька. На них чоловіки завжди зображуються такими собі здобувачами. Мовляв, у них завдання забезпечити сім'ю. При цьому вони на листівках ніколи нічого не роблять по господарству. Це так несправедливо стосовно жінок. Це жахливо, насправді. Це створило стійкі стереотипи в суспільстві. Я називаю це токсичною мужністю. Коли я вчився в драматичній школі, нашим кумиром був Рассел Кроу у фільмі «Гладіатор». У той час зразком для наслідування був тип альфа-самця. Протягом усього навчального року ми кожен день з'ясовували, хто з нас справжній «альфа». Хто крутіший. І не дай боже було опинитися в групі «бета». Зізнаюся, підлітком я постійно мав проблеми, тому що не міг ніяк увійти у жодну з груп. У мене не було справжніх друзів. Я намагався стати готом, але готи мене не взяли. Тоді я переметнувся до скейтерів. Вони теж мене не взяли до себе. У підсумку я став кимось на кшталт хамелеона. Навчився змінюватися в залежності від оточення. Зараз я думаю, що це допомогло мені в результаті стати актором.
— Кажуть, багато акторів забобонні. Це правда?
— О, особисто у мене забобонів задосить. Багато з них з'явилися ще в дитинстві. Наприклад, я обов'язково тричі цілую сцену, перш ніж вийти до глядачів. Стукаю по дереву. Ще цілую розп'яття або фотографію моєї мами і брата. Ще у мене є така заморочка — я намагаюся ходити, наступаючи на тріщини в асфальті. Причому права нога обов'язково повинна ступити на середню з трьох тріщин перед перехрестям. Якщо це чомусь не вийшло, я повертаюся на кілька кроків назад і роблю другу спробу. Дуже хочу цього позбутися, але поки не виходить.
— Слава не зіпсувала вас, як вважаєте?
— Звичайно, вона вплинула на мене негативно. Часом я стаю тим ще засранцем. На щастя, у мене є друзі, які швидко допомагають мені повернутися на землю. Один з них нещодавно сказав мені дуже мудру річ: «Коли ти веселишся за столом у колі приятелів, але при цьому платиш за рахунком сам, знай, у тебе серйозні проблеми».
— Вам вдалося позбутися усіх шкідливих звичок?
— Думаю, єдиним моїм гріхом сьогодні залишається тютюн. Я зумів відмовитися від сигарет, але перейшов на вейп. І з цим поки впоратися не вдається.
— А з Джоном Сноу вже попрощалися остаточно?
— Я переміг демонів, які вселилися в мене, коли я грав Сноу. Для цього мені не знадобився його меч. До речі, мені не дозволили взяти його на пам'ять. Я зрозумів, що не потрібно повністю рвати з таким персонажем. Подібні ролі випадають акторам нечасто. І вони залишаються з нами на все життя. Я розумію, що про мене будуть тепер завжди говорити і писати так — Кіт Герінґтон, який зіграв Джона Сноу. Навіть, якщо мені пощастить зіграти не менш значиму роль у майбутньому. Ну і що в цьому поганого? Я пишаюся цією роботою. До того ж «Гра престолів» дозволила мені отримати фінансову свободу і впевненість. Спочатку мені платили по 500 тисяч доларів за епізод. Потім більше мільйона доларів. Я не соромлюся цих грошей. Повторюю, я пишаюся тим, що зіграв Джона Сноу. Пишаюся настільки, що вже майже готовий сам подивитися весь серіал від початку до кінця.
Тим часом, як повідомляли «ФАКТИ», у Великобританії розпочалися зйомки серіалу «Будинок Дракона», який є приквелом до «Гри престолів». В основу сценарію покладена книга американського письменника Джорджа Мартіна «Полум'я і кров». Зйомки веде телеканал HBO, який подарував глядачам вісім сезонів «Гри престолів».
Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ»
(оригінал Charlotte Edwardes / The Sunday Times)