— Коли мене оглянула лікар-нефролог в Луцьку, вона сказала, що мені терміново треба проводити гемодіаліз, тому що мої нирки позсихалися, як горіхи. А я нічого не відчувала, тільки аналізи були дуже погані, — розповідає 36-річна Надія Федорова з Волині (на фото в заголовку з чоловіком Віталієм). — Якби я не звернулася, говорила вона, то могла б за місяць-два просто впасти і померти. Ніхто навіть не зрозумів би, від чого.
До чотирьох років Надя росла в луцькому дитбудинку. Але вона і досі пам'ятає, що сусіди говорили про її прийомну маму: мовляв, тільки божевільна могла взяти дитину, у якої так багато хвороб.
— Щоправда, мама з бабусею це все пропускали повз вуха, — каже Надія. — Мене постійно поїли молоком, різними чаями, давали жири — і вдалося врятувати. Тільки, нирки недогледіли.
Цей орган почав турбувати жінку під час другої вагітності. На дев'ятому місяці довелося їхати до Києва — ставити стент, щоб відновити відходження сечі. Коли син народився, все начебто налагодилося. Минуло шість років.
— Мій хлопчик пішов до першого класу, а я вирішила влаштуватися на роботу в школу, — згадує Надія. — Потрібно було пройти медогляд. Ось тоді я випадково і дізналася, що у мене погані аналізи. Почала здавати повторно, а вони стрімко погіршилися. Єдиним виходом став гемодіаліз, на який я ходила шість з половиною років. Процедуру виконували через день. Це було нестерпно важко. Тиск піднімався до 220, голова розколювалася, постійно нудило. Знадобилося майже два роки, щоб організм хоч якось пристосувався. У Запоріжжі мене поставили в чергу на пересадку нирки від трупного донора. Але такі операції в Україні в той час не робили.
Читайте також: Чотирирічному Ярославу зробили в Києві пересадку кісткового мозку від неродинного донора
Дивлячись на страждання дружини і розуміючи, що донорського органа Надя може не дочекатися, її чоловік Віталій сказав, що хоче пройти в Києві аналізи на сумісність.
— У столиці в Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова підтвердили, що нирка Віталія підходить, — каже Надія. — Але сказали, що треба чекати, тому що були якісь непорозуміння з Міністерством охорони здоров'я.
А поки пара чекала звісток з Києва, Наді подзвонив тоді ще головний лікар Ковельської центральної районної лікарні Олег Самчук і запропонував на перший погляд неймовірне — провести пересадку органа в Ковелі.
— Я відразу погодилася, — каже Надія. — Подумала: якщо повинна жити, то буду жити, де б мені не проводили операцію, а якщо моя доля — померти, то мені ніде допомогти не зможуть. 19 листопада 2019 року в Ковелі мені провели трансплантацію. Так я стала першою людиною в Україні, якій пересадили орган в районній лікарні. Як тільки мене виписали, відразу зателефонувала всім знайомим, з якими проходила гемодіаліз у Нововолинську, розповіла, що не треба їхати за кордон, не треба роками стояти в черзі у Запоріжжі або Києві. Тепер все професійно роблять у Ковелі. Після мене ще трьом моїм знайомим зробили трансплантацію в цій районній лікарні.
— Що змінилося у вашому житті після того, як ви отримали новий орган? — запитую у Надії.
— Я стала вільною людиною. Через гемодіаліз була прив'язана до дому, не могла працювати. Яким же було моє щастя, коли після трансплантації я вперше приїхала до мами в гості і зрозуміла, що можу залишитися на ніч, навіть побути кілька днів у неї, тому що мені більше не треба на процедури. Сьогодні я спокійно приїхала до Львова на відкриття Центру трансплантації, куди мене запросили лікарі, які зробили мені пересадку нирки.
Серед тих, кого врятували в Ковельській лікарні, була і 36-річна Тетяна Рудаєва. Їй провели трансплантацію нирки від померлого донора.
У Тетяни, як і у Надії, двоє дітей. Здоров'я почало стрімко погіршуватися, коли вона вийшла на роботу після другого декрету.
— Я працювала на пошті — звичайний графік, — згадує Тетяна. — але часто відчувала нездужання. Як з'ясувалося, впав гемоглобін і «ниркові» аналізи були погані. У відділенні нефрології в обласній лікарні Луцька пролежала три місяці — безрезультатно. Багато крапельниць, уколів, але аналізи не поліпшувалися, нирки працювали погано. Довелося перейти на гемодіаліз, а паралельно збирати пакет документів, щоб претендувати на пересадку нирки в Білорусі — за державною програмою Міністерства охорони здоров'я України. Для цього довелося пройти справжнє бюрократичне пекло — то довідка не така, то формулювання неповне, і кожен раз, щоб донести документи, треба було їздити до обласного центру.
— Але вам все вдалося?
— Це було складне випробування. Ще важче було від того, що мій біль щодня бачили доньки, вони дуже переживали, але нічим не могли допомогти. Історія Наді Федорової подарувала мені велику надію. Тому я вирішила теж поїхати в Ковель, можливо, і мені допоможуть. Дівчата, з якими ми ходили на гемодіаліз, сміялися, бо я якось заявила: якщо в лікарні скажуть, що мені там зможуть пересадити нирку, то не те що поїду, побіжу туди.
У Ковелі Тетяну зустрів Олег Самчук зі своєю командою. Жінка розповідає, що молоді лікарі справили на неї гарне враження. Говорили спокійно і впевнено. Олег Самчук відразу ж скерував її на аналізи до Києва.
Читайте також: Українку Оксану Славунік, яка два роки чекає в Індії пересадки легенів, відновили в листі очікування операції
— Спочатку я вагалася, — продовжує Тетяна. — Так не хотілося їхати, адже залишалося кілька днів до зимових свят. Але Олег Олегович наполіг, і я зрозуміла, що повинна це зробити вже зараз.
Тетяна взяла квитки, поїхала до столиці. Зробила все, як казав лікар. З Києва результати аналізів відразу передали в Ковель. Повернувшись додому, жінка лягла спати раніше, оскільки дуже втомилася. А близько 23 години задзвонив телефон:
— Дзвонили з Ковельської лікарні і сказали, що є донор, я можу приїхати, щоб підтвердити сумісність. Якщо він підійде, мені пересадять нирку. Я блискавично зібралася, і ми з чоловіком поїхали до Ковеля. Рівно через тиждень після знайомства з Олегом Самчуком мені вже виконали трансплантацію. Таким чином, я стала першою в Україні, кому в районній лікарні пересадили нирку від померлого донора.
— Ви спілкувалися з рідними людини, яка, вмираючи, віддала вам свій орган?
- Ні, ми не знайомі. Але я запитала в Олега Олеговича, як звали чоловіка, і постійно молюся за нього і за його рідних. Розумію, яке складне рішення їм довелося прийняти. Їх рідна людина вмирає, а тут лікарі ще просять віддати орган, щоб дати шанс на порятунок чужій людині.
Багато хто і досі вірить в те, що якщо забирають орган у людини, яка вмирає, то позбавляють її можливого шансу на порятунок. Але це не так. Лікарі просять віддати орган тільки після того, як у пацієнта констатували смерть мозку і йому точно вже не можна допомогти.
Читайте також: Легені після ковіду вражені на 90%: молодій жінці з Миколаєва не можуть провести трансплантацію нирки
— Як відреагували доньки, коли дізналися, що у вас нова нирка?
— Перше, що вони сказали: «Мамо, а правда ти тепер завжди будеш з нами вдома і ніколи більше не поїдеш в ту лікарню, де тобі робили боляче?» Я дуже щаслива, що тепер дійсно не прив'язана до процедур. Можу подорожувати, можу присвячувати достатньо часу сім'ї і дітям.
І Надія з чоловіком Віталієм, і Тетяна приїхали до Львова. Їх як почесних гостей запросили на відкриття Центру трансплантології, який Олег Самчук разом з командою відкрив на базі Львівської лікарні швидкої медичної допомоги. З лютого 2020 року Олег Самчук очолює цю лікарню. За цей час в медустанові провели вже 56 трансплантацій.
Тепер органи будуть пересаджувати в спеціальному відділенні, розрахованому на 17 пацієнтів. Створили його за австрійським проєктом. Тут є одно- і двомісні палати з санвузлами, реанімація на шість ліжок і вся необхідна апаратура. Щоб створити Центр трансплантології у Львові, знадобився рік. Реалізація проєкту обійшлася в 25 мільйонів гривень.
— У листі очікування у нас зараз понад 300 осіб, — говорить керівник Центру трансплантології Львівської лікарні швидкої допомоги Максим Овечко. — Майже 80 відсотків з них — це пацієнти, які потребують трансплантації нирки. Десять відсотків — серця, п'ять — печінки. Ми робимо трансплантації нирок як від родинного донора, так і посмертні. Вони вже добре відпрацьовані, тому трансплантацію нирки записуємо в графік як звичайну операцію. Самі можемо проводити трансплантацію серця, а для пересадки печінки ще залучаємо фахівців з інших медичних закладів. Ми також готові до трансплантації легень — наші фахівці пройшли необхідне навчання, у нас є всі умови і техніка. Але при трансплантації легенів є своя специфіка — орган повинен підійти реципієнту на 100 відсотків. І не тільки за імунологічними показниками, а й за розмірами.
Генеральний директор лікарні Олег Самчук каже, що центр створювали як для проведення трансплантацій, так і для того, щоб можна було ділитися досвідом з фахівцями з інших медичних закладів України.
— Ми хочемо, щоб до нас приїжджали вчитися фахівці з усієї України і відкривали згодом подібні центри трансплантології у себе, — пояснює Олег Самчук. — Працюємо для того, щоб українці не їздили на трансплантацію за кордон. Ми всі заслуговуємо на те, щоб наші родичі лікувалися вдома в хороших умовах. Інші лікарні для нас не конкуренти — вони наші друзі і партнери. Україна впевнено рухається до трансплантаційної незалежності.
У день відкриття в Центрі трансплантології провели пересадку нирок двом людям. Донором став 61-річний чоловік. Родичі померлого дали згоду на трансплантацію. Зараз обидва пацієнти, які отримали нові органи, в задовільному стані. Чоловіка з Тернопільської області, який чекав трансплантації з травня цього року, вже перевели в палату. А пацієнт з Чернівецької області, який чекав на нирку 10 років, поки в реанімації — він, кажуть медики, потребує більш інтенсивного спостереження. Але лікарі сподіваються, що все з ним буде добре.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про те, як столичні лікарі врятували чотири життя, пересадивши від померлої жінки серце, печінку і дві нирки (відео) .
На фото в заголовку: «Після того як чоловік віддав мені свою нирку і вже не треба було проходити гемодіаліз, життя повністю змінилося, — каже Надія. — Я почуваюся добре»
Фото надані Львівської лікарнею швидкої допомоги