— Задум заробляти на проведенні туристичних походів виник у мене та двох моїх побратимів Віктора Баранника та Олександра Чуба ще в 2016 році, коли ми повернулися з війни, — розповідає ветеран АТО, який брав участь в обороні Донецького аеропорту, Дмитро Вербич. — Ми тоді втрьох полетіли до Туреччини, пройшли знаменитою Лікійською стежкою (її загальна довжина — 540 кілометрів), що проходить горами вздовж узбережжя Середземного моря. Зрозуміло, обговорювали, чим зайнятися в мирному житті. Тоді й народилася ця ідея. У Віктора зараз свій альпіністський клуб у Львові, у Олександра — соціальний проєкт (організовує дитячі табори відпочинку та патріотичного виховання). У мене від виникнення тієї нашої ідеї до її втілення минуло декілька років.
Спочатку я зайнявся відеопроєктом: з друзями знімали фільми про піші подорожі Україною, з рюкзаком та ночівлями в наметах. Викладали ці фільми на своєму каналі в YouTube. Час від часу їздили з хлопцями, що повернулися з війни, в Грузію. Ходили гірськими маршрутами — такі вилазки допомагають ветеранам відновити душевну рівновагу, бо (я це знаю по собі) вчорашньому солдату психологічно важко швидко призвичаїтися до мирного життя. До того ж я писав художню книжку про війну «Точка неповернення», матеріалом якої стало те, що сам пережив і побачив на фронті в 2014—2015 роках.
Займався ще багато чим та й жив багато де (на певний час моїм домом став автомобіль). Два роки тому все ж повернувся до ідеї організувати власний турбізнес. Організовую комерційні туристичні походи і беру участь в них в якості провідника. Також створив туристичний клуб «По азимуту». Це для мене рідна стихія: я з дитинства люблю туризм, адже мій батько альпініст, займається організацією гірських сходжень різного рівня складності.
— Яким маршрутом ви провели свою першу комерційну групу?
— Це був зимовий туристичний похід у Карпати на гору Кукул (1 534 метри), який організував разом с моїм побратимом Віктором Баранником. Родзинкою цього сходження стало те, що учасники зустріли Новий рік в поході. Погодьтесь, так значно цікавіше, ніж вдома, в гостях або в ресторані.
— Прикрашали в горах ялинку?
— Ні, речей взяли в дорогу по мінімуму (хіба що були з собою бенгальські вогні, може ще якісь атрибути свята). Тоді в горах нападало багато снігу, нелегко було прокладати стежку. Всі притомилися. Але настрій був піднесений, зустріч Нового року вийшла гарною.
Перед цим я возив трьох друзів-побратимів в Румунію туристичним маршрутом — зрозуміло, що безкоштовно. Але в цій поїздці відпрацьовував практичні моменти організації та проведення в якості лідера групи майбутніх комерційних поїздок та походів.
Читайте також: На гору Казбек на протезах: унікальний проєкт ветерана АТО
— Хто ваші клієнти?
— Переважно це мої однолітки — молоді люди 25—35 років. Причому хлопців і дівчат приблизно порівну. Але чимало й більш старших, є й люди, яким вже 40—45 років. Маршрути у мене різноманітні. Одні з них вимагають хорошої спортивної форми, витривалості. Інші — простіші. Ступінь складності в значній мірі визначає коло людей, які виявляють бажання піти зі мною в похід. На складні маршрути беру не всіх, бо слабосилій нетренованій людині здолати їх проблематично. А на простіші запрошую всіх без обмежень. Ні, стоп — не так. Є ще один важливий момент: зі мною ходять люди, об’єднані патріотичною ідеєю. Я не візьму з собою туриста з проросійськими поглядами або просто байдужого до того, що відбувається в державі. Так, мій бізнес дещо політизований, і я вважаю, що це нормально.
— Скільки маршрутів пропонуєте?
— Зразу не зможу відповісти — не рахував. Декілька маршрутів — у Карпатах, є Київською областю — водні, піші, кінні. Вожу туристів також і за кордоном: Туреччина (п'ять різних подорожей цією країною), Румунія, Грузія, Болгарія, Чорногорія. Я всі їх добре знаю. Але буває й так, що організовую так звані маршрути розвідки. Я чесно про це попереджаю учасників груп. Кажу їм, що маю багатий досвід туристичних походів (зокрема складних), кваліфікацію провідника, тому й беру на себе відповідальність провести людей новим для мене маршрутом безпечно. Зрозуміло, що, як правило, плату за проходження маршрутами розвідки беру меншу, ніж зазвичай.
Іноді освоюю нові маршрути разом з друзями (це не комерційні походи). Наприклад, нещодавно ми з товаришем здолали новий для мене шлях по горах в Туреччині.
— Ви проводите деякі походи верхи на конях. Добре вмієте на них їздити?
— Так, навчився цьому понад 10 років тому. Раніше я був каскадером. Тож в сідлі почуваюся впевнено. В мене є друг, який має ранчо (це його бізнес). Набираю туристичні групи, і на його конях учасники їдуть зі мною в дводенні походи Київською областю та на південь Черкащини вздовж Дніпра — там дуже мальовничі місця.
— Ви заробляєте в туризмі достатньо, щоб задовільнити свої матеріальні потреби?
— Поки що ні, але бачу реальні перспективи розвитку свого туристичного бізнесу. Сподіваюся, що приблизно за рік зможу займатися виключно цією справою. А поки доводиться працювати ще на одній роботі. До того ж отримую деякі гроші від продажу моєї книжки про війну. До речі, написати її мені допомогло те, що певний час працював журналістом.
Читайте також: «Завантажую в пiч до 100 вiдер слив»: ветеран АТО налагодив виробництво чорносливу за стародавньою технологiєю
— Ваш бізнес сезонний?
— Найгарячіші пори року для мене — весна та осінь. В цей період буває, що везу за кордон або Україною одну групу туристів, вертаюсь і одразу ж рушаю в дорогу з наступною. Тож, трапляється, по два тижні на місяць не буваю вдома.
— Ви брали участь в Революції гідності?
— Так, але був на Майдані не весь час, поки тривала революція. Тоді мешкав у Львові, мав роботу, певні зобов’язання перед іншими людьми. Приїздив до Києва, коли обстановка на Майдані загострювалася. Довелося бути в епіцентрі подій і 20 лютого, коли беркутівці стріляли по людях. Я, зокрема, брав участь в евакуації поранених.
Сталося так, що одразу після перемоги Революції гідності мені запропонували роботу каскадера в Італії, яку я давно хотів отримати. Тож погодився. Працював за кордоном п’ять місяців. Повернувся на початку вересня 2014-го, записався в добровольчий український корпус «Правий сектор». Ми пару тижнів тренувалися під Києвом, а наприкінці вересня поїхали на війну. В багатьох гарячих місцях довелося повоювати, в тому числі взяти участь в боях за Донецький аеропорт.
— Війна вам досі сниться?
— Вже набагато менше, ніж раніше.
— Що саме сниться?
— Як не дивно, реальних пережитих подій у снах не бачу. Зазвичай різні вигадані сюжети. Але навколишня обстановка, серед якої відбуваються ці уявні події, напрочуд правдива, аж до запахів.
— Коли ви повернулися з фронту, було важко знайти місце в мирному житті?
— Досить непросто. Я потім ще повертався на фронт, тому що не знав, чим зайнятись.
— Мандри допомогли адаптуватися?
— Так, вони стали важливим фактором. Знадобилося декілька гірських походів, щоб повернулась душевна рівновага. В цьому також чимало допомогла робота над книгою.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про ветерана АТО, який налагодив під Києвом промислове вирощування прісноводних креветок і тепер навчає креветочному бізнесу своїх побратимів.
На фото в заголовку: Дмитро Вербич (третій ліворуч) з друзями в горах
Фото зі сторінки Дмитра ВЕРБИЧА у «Фейсбуці»