7 вересня парламент повернувся з канікул і приступив до роботи. Шоста сесія Верховної Ради дев’ятого скликання триватиме до 21 січня наступного року. Планів та ініціатив у депутатів багато. В інтерв’ю вони постійно підкреслюють, що готові працювати цілодобово заради однієї благородної цілі — аби тільки улюблений народ жив гідно та країна процвітала.
Про новий політичний сезон, важливі законопроєкти, ймовірні кадрові зміни тощо «ФАКТИ» поговорили з директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.
— Пане Євгене, стартував новий політичний сезон. Голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко заявив, що він «буде насиченим, адже країна потребує змін, і ми продовжуємо їх втілювати». А ви вважаєте, що «політична осінь обіцяє бути особливою та тривожною».
— Звичайно, новий політичний сезон буде насиченим, адже Володимир Зеленський перебуває на екваторі президентської каденції, а до нових парламентських виборів залишилося якихось два роки. Відповідно, всі будуть діяти активніше. Оскільки правляча партія не лише демонструє консолідацію влади у своїх руках, але й неспроможність вчитися, помилок може бути більше й вони сильніше впливатимуть на всі сфери життя.
Думаю, на нас чекає багато різних викликів. Зокрема, скажу про те, що очевидно.
Перше. Ціни на житлово-комунальні послуги й газ. Ціна на газ на європейських хабах вже кілька разів перевищила історичний максимум. Заповненість наших підземних сховищ газу набагато нижча, ніж минулого року. Звичайно, ми можемо колективно молитися на теплу зиму, але ж це не вихід.
Читайте також: Тарифи на комуналку: наскільки подорожчає газ, тепло, вода, порахував ексміністр ЖКГ Кучеренко
Друге. Прагнення ухвалити так званий закон про олігархів. Досить цікавий момент: він має відношення до олігархів приблизно таке саме, як морські свинки до моря. Тобто це прагнення запровадити через РНБО, яка формується виключно указами президента, механізм впливу на зручних і незручних. Такий собі, знаєте, великий політичний сепаратор — хто буде інформаційно обслуговувати президента та хто не буде.
Цей законопроєкт не дає змоги говорити про право. Чесно кажучи, не пригадаю в жодному європейському законодавстві такого, щоб група осіб отримала право вирішувати, хто гідний володіти чимось, а хто — ні. Я навіть радився про цю колізію з фаховими юристами. Вони кажуть, що, може, десь у Латинській Америці є подібне, а в Європі нема. Якщо ми стаємо на шлях латиноамериканізації нашої політики, це, безумовно, погано.
Добре, що голова Верховної Ради Дмитро Разумков відправив цей законопроєкт на експертизу Венеційської комісії. Це не лише його політична позиція, але й демонстрація готовності до власної політичної гри.
Читайте також: Сергій Фурса: «У законопроєкті „про олігархів“ я побачив тільки одне — дешевий популізм»
Третє. Бюджет-2022, за який будуть боротися достатньо активно. Мені здається, що ці додаткові 2,7 мільярда доларів (23 серпня Україна отримала від МВФ таку суму в рамках розподілу 650 мільярдів доларів між країнами-членами. — Авт.) уряд прагне проїсти. І це системна помилка.
Четверте. Це законопроєкт № 5600 «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». Фіскалізація всього навколо навряд чи створить позитивний ефект.
— Навколо цього законопроєкту багато галасу. Його автори кажуть, що розробили нібито чесну систему для всіх учасників ринку. Але деякі відомі економісти не згодні з їхніми аргументами. Вони впевнені, що ця ініціатива спрямована на атаку середнього класу, що під прикриттям наповнення бюджету влада нищить децентралізацію та бізнес, забираючи гроші у громад і посилюючи репресивні функції податкової.
— Світовий досвід показує, що економічні проблеми не можна вирішувати шляхом закручування гайок. Треба створювати можливості, а не знищувати їх. Дуже прикро, що влада цього не розуміє. Надзвичайно прикро.
Боюся, що на тлі утворення ручного Бюро економічної безпеки (пам'ятаєте скандал, коли автора ідеї створення бюро пана Данилюка просто викинули з конкурсу?) ми отримаємо ситуацію, коли гроші перестануть надходити до бюджету. Ми якось забули, що у нас і так немає довіри ані до банківської системи, ані до держави. Люди тримають десятки мільярдів доларів під матрацами. І замість того, щоб створювати для них якісь стимули, щоб вони інвестували в економіку країни (минулого року мільярд доларів прямих іноземних інвестицій пішов з України, це рекорд за останні двадцять років), держава, навпаки, ініціює дедалі більше затискання гайок.
— Перший заступник спікера Верховної Ради Руслан Стефанчук, розповідаючи про основні законопроєкти, які має розглянути парламент, сказав, що «новий політичний сезон пройде під знаком трьох „Д“ — децентралізації, деолігархізації та дерадянізації українського законодавства».
— Я читав інтерв’ю Стефанчука агенції «РБК Україна», де він в одній частині говорив, що в Раді немає голосів для того, щоб змінити Конституцію задля скорочення чисельності депутатів, а потім почав так жваво розмірковувати над тим, що Конституція потребує суттєвих змін. Схоже, команда Зеленського серйозно збирається демонтувати основи держави, ігноруючи сигнали про небезпеку подібних рухів.
— Нещодавно президент Зеленський повернувся зі Штатів, де багато чого пообіцяв. У Спільній заяві про стратегічне партнерство між Києвом і Вашингтоном є конкретні вимоги до України. Які обіцянки мають виконати політики й перед ким?
— Насправді все дуже просто. Тому що є конкретний перелік вимог, які озвучив ще в липні держсекретар США Ентоні Блінкен. Це стосується і боротьби з корупцією, і антикорупційної інфраструктури, і судової реформи, і реформи корпоративного управління. Всього цього на сьогоднішній момент ми не бачимо. Зеленський отримав можливість побувати у Сполучених Штатах завдяки російській грі м’язами на наших кордонах навесні цього року. Але далеко не факт, що його там будуть приймати вчергове й вчергове. Цей візит може стати першим і останнім. І коли Зеленський озвучував за океаном якийсь План трансформації України, який взагалі невідомо звідки взявся (всередині України про нього ніхто не говорив), це свідчить про те, що він загубився в системі координат, як на мене. Це була пропозиція інвестицій у форматі стендап-шоу. Насправді це ганебна ситуація. По-іншому її не можу оцінити.
Читайте також: Валерій Чалий: «Американці дуже очікують, що сигнали, які вони неодноразово передавали Банковій, будуть почуті»
— Це вже третій політичний сезон для Зеленського. З чим він вступає в нього? Як пише історик Михайло Дубинянський, з моменту обрання ми змогли побачити трьох різних президентів. Восени 2019-го він був тріумфатором — дві сенсаційні перемоги на виборах і деморалізовані конкуренти. Восени 2020-го Зеленський розчаровував країну та втрачав політичний вплив — падіння рейтингів, демонстративна непокора місцевих еліт, поразка на регіональних виборах. А зараз він у дуже непоганій формі, вважає Дубинянський.
— Можливо, засмучу читачів «ФАКТІВ», але бачу одного й того ж Зеленського, який досить погано підготовлений до державного управління, який вчиться хіба що спроможності уникати гострих питань і намагається бути своєрідним самодіяльним монархом (це трохи інше, ніж капітан команди «Клубу веселих і кмітливих», і навіть інше, ніж продюсер студії «95-й квартал») — ось він так вирішив, і так воно буде. Ця практика, на мою думку, хибна. Від неї Зеленському доведеться відмовитися, якщо він хоче політичного майбутнього та не хоче, щоби правоохоронці (підкреслюю, правоохоронці, тобто держава) почали його переслідувати одразу після завершення президентських повноважень. Знаю, що є люди, які документують випадки порушення Зеленським законодавства України. І вони дочекаються того часу, коли у нього вже не буде імунітету від переслідування.
— Довгенько ж їм чекати, бо Зеленський, схоже, зібрався на другу каденцію.
— Знаєте, ніхто не проживе ані реальним життям, ані політичним більше, ніж він собі відміряв. У нас вже був надзвичайно популярний політик на ім’я Віктор Федорович Янукович, який протягом восьми років практично весь час лідирував у президентському рейтингу. У нього теж були високі показники рейтингу. Де зараз Янукович?
— Слава Богу, в Ростові.
— Ну от.
— Кілька слів про оточення Зеленського. Голова Офісу президента пан Єрмак зумів стати абсолютно незамінною, найближчою та найвідданішою людиною для президента. Журналісти Роман Кравець і Роман Романюк на сайті «Українська правда» жартують, що «Офіс президента слід перейменувати на Офіс голови Офісу президента». Вплив Єрмака безперечний. Він вирішує все — від кадрів до бюджету.
— Насправді дует «продюсер Єрмак — актор Зеленський» серед усього іншого неконституційний та незаконний. За нього теж може настати не тільки політична, а і юридична відповідальність. Фортуна Зеленському посміхнулася тому, що у нього на сьогоднішній момент численно найменша опозиція. Але ця ситуація може дуже швидко змінитися, якщо наші «багаті й знамениті» перестануть ігнорувати на своїх телеканалах усі проколи Зеленського. Тоді зміниться ситуація у медіапросторі, де багато ваших колег Порошенку не спускають навіть дрібних помилок, а у Зеленського не бачать проколи й провали та просто ігнорують їх. Це їхній вибір. Я розумію, що в демократичній країні кожен вільний писати те і як він вважає. Але, коли аналізуєш роботу медіа, постає питання подвійних стандартів. Як казав Вінні-Пух: «Це жу-жу-жу не просто так». Чи коли полум’яні антикорупціонери опиняються на дуже хлібних місцях, це теж «жу-жу-жу не просто так». Нам з цим доведеться боротися й змінювати так або інакше. І це реалії, до яких треба бути готовими.
Зараз багато говорять про кадрові зміни у Кабміні. Але! Чи має значення, які будуть міністри в уряді? Не має. Тому що це уряд Зеленського. Чи буде це другий уряд Зеленського або третій, теж не має значення. Абсолютну політичну відповідальність за них несе Зеленський. Чи має значення, хто працює в Офісі президента? Не має. Тому що Офіс має забезпечувати діяльність президента, а не перетворюватися на альтернативний центр управління країною.
Читайте також: Всередині президентської вертикалі тепер ніхто не балансує вплив Єрмака на Зеленського, — Олексій Гарань
— Причому дуже впливовий та потужний. Одне з гострих питань нового політичного сезону — доля Разумкова, Кличка та Авакова. Почнемо з Кличка, який явно дратує Банкову. Там, схоже, давно переймаються питанням, що з ним робити. Все це нам подають як реформування процесу управління Києвом.
— Його важко кудись просто так прибрати, тому що за нього в першому турі проголосувала більшість киян. Прагнення переписати Закон «Про столицю» й розділити посади голови КМДА та мера Києва — це аналогія (один в один) з часами Януковича. Це вже було. Таке враження, що Зеленський просто не розуміє, що йому насаджують і нав’язують.
— Чим, на ваш погляд, закінчиться протистояння КМДА й Банкової?
— Думаю, що Кличко не хоче здійснити політичний фальстарт і зараз активно шукає союзників. Чи буде його союзником Разумков, якого теж хочуть викинути з крісла спікера Ради? Стефанчук у своєму інтерв’ю (де він, таке враження, тільки не сказав, що все в нашій країні відбулося завдяки Зеленському) зробив помітну заявку на спікерство.
Чи буде таким союзником, скажімо, Аваков? Вважаю, що ні. Аваков буде грати свою власну гру. У нього такі навички й такі пріоритети.
Відповідно, Зеленському, доведеться шукати якусь цікаву альтернативну політичну комбінацію. Але його кроки зараз достатньо передбачувані й від того неефективні. Маючи монобільшість (чого не мав практично жоден український президент), він не є трендмейкером. Він не створює тренд успіху, а просто пливе по накатаній. І це, на мою думку, одна з найсерйозніших проблем, тому що виклики, наприклад, з боку Росії або виклики щодо нашої європейської та євроатлантичної інтеграції нікуди не поділися. А ми дуже серйозно загальмували наш шлях до НАТО та до Європейського союзу.
Читайте також: Олександр Мартиненко: «Деякі нинішні політики досі не розуміють, навіщо йшли до влади»
— Ви кажете, що Зеленський не є трендмейкером. Але ми не встигаємо слідкувати за його ініціативами. То мільярд дерев обіцяє посадити, то президентський університет побудувати, то План трансформації України реалізувати. Кожного дня нова ідея…
— Аналізувати їх немає сенсу, тому що вони направлені виключно на те, щоб підтримувати інтерес до Зеленського та потім говорити йому, який він геніальний. Я вам, на жаль, маю сказати достатньо крамольну думку, що навіть проголошений День української державності — це не тільки день хрещення Русі, а й день смерті Володимира Хрестителя. У мене немає відчуття, що в Офісі президента дуже добре підготувалися до цієї ініціативи. Я розумію прагнення показати Путіну клас законотворення й політичної діяльності. Але в Росії тема боротьби за історичну пам’ять поставлена на дуже високий рівень. Такий, який на сьогодні Україна чомусь демонструвати не хоче. Тобто розраховувати, що можна буде взяти Путіна «на понт» (даруйте за такий жаргон), не варто. Про це в принципі не варто говорити.
Читайте також: Павло Клімкін: «Путін у Женеві виклав російську логіку — це фактична окупація й анексія Донбасу»
— Ваш прогноз щодо подій на Донбасі?
— Визначальним фактором завершення конфлікту є Російська Федерація, це зрозуміло. Зеленський хоче подивитися в очі Путіну та сісти з ним за один стіл. Після зустрічі з Джозефом Байденом він відчув себе приналежним до клубу президентів, які спроможні вирішувати долі світу. Але ж бачите: як тільки Україна стала в цьому питанні бути більш активною, Росія теж почала свою гру. Наприклад, Пєсков говорить: «Путін готовий зустрічатися з Зеленським, але тему Криму обговорювати не буде». Путін в такий спосіб подає сигнал Заходу: «Ми говорити можемо, і навіть про Донбас, але про Крим не станемо». Якщо Україна цей сигнал підхопить і не прочитає, як треба, то ми будемо мати достатньо серйозні проблеми, тому що розведення у часі та просторі теми Криму й Донбасу, тим більше після утворення Кримської платформи, буде суттєвою помилкою.
Дивіться, в окупованому Криму росіяни затримали заступника керівника Меджлісу Нарімана Джелялова. А що зробила Кримська платформа? Де її політична реакція?
Читайте також: Мене турбує, що влада іноді підіграє Російській Федерації, — Ірина Геращенко
— Реакція тільки у фейсбуці.
— Реакції в соцмережах недостатньо. Росія дуже тисне на кримчан, там жорсткий окупаційний режим. Страшніше насправді тільки на Донбасі. Там взагалі сіра зона, де жодні закони не працюють.
Скоро буде вже два роки, як відбулася зустріч нормандської четвірки, до якої ми йшли через поступки. А в підсумку Україна так і не отримала нічого. Навіть Міжнародний Червоний Хрест не допущений до полонених.
— На окупованому Донбасі триває примусова паспортизація. Там зараз готуються до виборів до Держдуми. Колишній міністр іноземних справ України Павло Клімкін в інтерв’ю «ФАКТАМ» сказав: «Там люди з російськими паспортами голосуватимуть за людей з російськими паспортами на російських виборах». Чому влада так мляво реагує на цю жахливу подію?
— Жорстка реакція на все, що там відбувається, мала бути постійною. Україна трошки проґавила цей момент. Але все одно треба порушувати питання. Заява Верховної Ради про те, що світова спільнота має не визнавати вибори до Держдуми, в принципі правильна. Але що буде далі? В ОРДЛО тисячі людей з російськими паспортами проголосують. Вони, швидше за все, легітимізують таким чином низку колишніх бойовиків, які потім пройдуть не тільки до Державної думи Росії, але й поїдуть від Росії в ПАРЄ. Це вже сьогодні очевидно. Не треба бути аж надто розумним, щоб це прорахувати. Російська делегація повернулася в ПАРЄ у 2019 році за наполяганням Німеччини та Франції, причому на таких умовах, що її звідти неможливо викорчувати. І це теж проблема. Тобто Україна декларує свою суб’єктність устами Зеленського, а виходить, що ми суттєво послабили свої позиції на міжнародній арені. Недостатньо питати Байдена про те, чому Україна досі не в НАТО. Треба робити все для того, щоб ми були в НАТО.
Читайте також: Роман Цимбалюк: «Кремлівська пропаганда вселяє людям, що у відносинах з Україною Росія — постраждала сторона»
— У вас є хоча б якісь паростки оптимізму щодо нашого майбутнього?
— Україна вистояла в набагато важчий період у 2014 році, причому завдяки громадянам, оскільки у нас практично не було боєздатної армії.
— Зараз часом буває страшніше, ніж тоді.
— Українська влада та українці часто розвиваються, як паралельні рейки. Але між ними мають бути шпали державних інтересів та інтересів української нації. Це начебто лежить на поверхні, але влада цього не розуміє. Тому нам треба рухатися вперед, будувати більш ефективне громадянське суспільство, здійснювати ту саму децентралізацію тощо.
Кожен має починати з себе: а що я зробив, як я діяв у тій або іншій ситуації? Тому що одна справа, коли люди присягаються в тому, що вони дуже люблять Україну, а інша — коли виявляється, що «любов приходить та минає, а їсти хочеться завжди». Якщо ми не спроможні впоратися з таким викликом, як цей фокус з демократією, яку здійснили ті, хто привів Зеленського до влади… Ми ж розуміємо, що він виграв президентські вибори завдяки тому, що був «тефлоновим» — до нього не липла жодна критика. Якщо він надумає йти на другий термін, умови будуть зовсім інші.
Читайте також: Іван Заєць: «Нині найбільшою нашою проблемою є низька якість влади»
Якщо ми зараз відкочуємось в такий спосіб, як всі побачили нещодавно у Верховній Раді, де Тищенко тягав Гео Лероса, для нормального парламентаризму це просто неприпустимо. Це проблема, з якою нам доведеться ще стикатися достатньо активно. Якщо ми не розуміємо, для чого нам потрібні інституції, що працюють, то нам просто немає що тут робити. Зрозумійте, ми на сьогодні перебуваємо фактично в стані заручників нашої тривалої бездержавності. Але ми не можемо весь час до неї апелювати. Ми тридцять років будували державу. І довели (у всякому разі активні громадяни), що нам ця держава потрібна. Проігнорувати це просто неможливо. Так не повинно бути.
— Позачергові вибори можливі цього сезону? Одні експерти кажуть, що вони вигідні Зеленському, інші — що зовсім невигідні. Ваша думка?
— Не думаю, що Зеленському вигідні дочасні парламентські вибори. Йому вигідніша відставка уряду. Чому? Тому що дочасні парламентські вибори не зможуть покращити ситуацію. Не буде монобільшості. Він отримає складніший парламент, з яким доведеться домовлятися. Зеленський не любить і не вміє домовлятися. Він діє за тією моделлю поведінки, яка склалася у «95-му кварталі»: «Я начальник — ти дурень».
Читайте також: «Багато хто з ключових представників команди Зеленського не відповідають викликам, з якими зіткнулася Україна», — Ігор Новіков
Те, що ця модель працює в нашій державі на сьогоднішній момент, свідчить лише про те, що він сам і його оточення не розуміють і не хочуть розуміти, як ця система повинна існувати. Тобто у нас зараз вважають, що насправді всі навколо опинилися в такій ситуації, коли треба тільки присягатися відданості Зеленському, і все. Це неправильно. Тому що він виконує функцію президента держави, а не є монархом. Він є менеджером, а не уособленням всієї повноти влади.
Якщо він демократично обраний, то він має потім можливість демократично піти. А у нас так і не склалися ані культура відставок, ані культура ефективної критики влади всередині самої влади, ані культура ефективної співпраці неурядових організацій з органами влади. У нас фактично є єдиний центр влади, ім’я якого Володимир Зеленський, і навколо нього все крутиться. Тобто він у нас просто як сонцесяйний. Тому ми вже зараз маємо розуміти, що буде після того, як Зеленський піде зі своєї посади. А він піде. Ніхто ще уникнути цього не спромігся.
Фото у заголовку з фейсбука