Рівно 50 років тому помер Хрущов, який звільнив мільйони в’язнів ГУЛАГу та замінив в країні жорстку диктатуру на ліберальніший режим. При цьому він придушував народні виступи і спровокував Карибську кризу, яка ледь не призвела до ядерної війни.
— В житті Микити Хрущова було дві ключові події, завдяки яким він зробив винятково успішну кар’єру партійного і державного діяча, — говорить головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Івана Кураса НАН України доктор історичних наук професор Юрій Шаповал. — Перша з подій відбулася в 1929 році — Хрущова направили з Києва на навчання в Москву в Промислову академію. Назва суто індустріальна, але насправді ця академія була кузнею партійних та господарських кадрів. Там навчалась дружина Сталіна Світлана Аллілуєва. Певно, вона розгледіла в киянині здібного організатора і розповіла про це чоловіку. В результаті Хрущова призначили керівником партійної організації академії. Тоді ще в більшовицькій партії існували опозиційні течії — троцькістів, бухаринців… Сталіну була потрібна на посаді парторга людина, яка б рішуче викоренила опозиціонерів з привілейованого вишу. Хрущов повністю виправдав його сподівання —діяв жорстоко як непохитний сталініст. Тому згодом його направили «закручувати гайки» спочатку в Бауманський райком партії Москви, потім — в Краснопресненський. І там висуванець не підвів. Незабаром став першим секретарем Московського обласного комітету партії. Шлях Хрущова кар’єрними сходами був крива-вим — його підписи стоять на документах, за якими НКВС репресував тисячі людей.
Друга подія, яка допомогла йому потрапити на політичний Олімп, сталася в 1938 році. Тоді перевели до Москви і невдовзі репресували керівника більшовицької партії України Станіслава Косіора. На звільнену посаду Сталін призначив Хрущова. І вже наступного року той став членом Політбюро Центрального комітету ВКП (б). Місце в цій структурі для обраних дало після смерті Сталіна шанс Хрущову стати людиною номер один у країні, і він цей шанс використав.
— Про Хрущова ходить багато легенд. Зокрема, про сімейну таємницю — начебто справжнім батьком Микити Сергійовича був польський поміщик. Як з’явилася ця версія?
— Певно, вона виникла через те, що Сталін, який, до речі, багатьом зі свого оточення давав прізвиська, наче жартома називав Хрущова «польский шпион Хрущевский». З якого дива він таке вигадав, невідомо. Є документи, правдивість яких не викликає сумнівів, що батьком Хрущова був селянин з села Калинівка на Курщині. Це село знаходиться недалеко від України. Чимало пересічних людей вважають, що Микита Сергійович був українцем (певно, тому, що носив вишиванку і багато років очолював Українську РСР), але він неодноразово підкреслював і навіть наполягав, що є етнічним росіянином. Інша річ, що його багато чого пов’язує з Україною. Зокрема те, що третя дружина Ніна Федорівна, з якою він прожив більшу частину життя, була українкою.
— З першою дружиною він розлучився?
— Ні. Єфросинія Писарева, з якою він одружився у 1914 році, померла від тифу в буремному 1919 році. Микита лишився з двома маленькими дітьми — дочкою Юлією та сином Леонідом. У 1922 році дружиною Хрущова стала 17-річна дівчина на ім’я Марія. Про це ніколи не згадували, оскільки подружжя невдовзі розпалося, хоча у них народилася донька.
Після цього Хрущов познайомився з Ніною Кухарчук. Вона з Холмщини (зараз це територія Польщі). Ніна мала неабиякі ораторські здібності. У 1920-му її, молоду більшовичку, відправили агітаторкою в прифронтові села, потім вона вчилася у Комуністичному університеті у Москві і за призначенням приїхала на Донбас. Певно, завдяки цим своїм якостям вона привернула увагу Хрущова.
— Він був ображений на Сталіна за кпини та приниження?
— У мемуарах Микити Сергійовича є відповідь на це запитання. Процитую по пам’яті мовою оригіналу: «Что мне Сталин плохого сделал? Заставлял танцевать (під час застіль радянської верхівки на дачі вождя)? Из моих родственников сидела только невестка». Так Хрущов доводив опонентам, що в нього не було особистих мотивів мститися Сталіну (розвінчувати культ особи вождя). Те, що його, члена Політбюро (фактичного найвищого органу влади в країні), «Хозяин» змушував блазнювати і що невістку засудили до 10 років ув’язнення, Хрущов ввважав не надто великою бідою. Чому? Бо порівнював це з тим, що випало на долю мільйонів радянських людей (в тому числі представників номенклатури), які потрапили під ніж сталінських репресій. НКВС безжально розправлявся з цілими родинами.
До речі, невістка Хрущова багато років мешкала в Києві. Я був знайомий з нею. Її звали Любов Іларіонівна Сизих. Попри те, що пройшла табори, ця жінка прожила 102 роки. Померла в 2014-му. Вона була дружиною сина Хрущова від першого шлюбу Леоніда, військового льотчика, який пропав без вісті у 1943 році (його літак підбили). Після того Любу ув’язнили на 10 років як «німецьку шпигунку», бо вона була вчителькою німецької мови. Тоді пішла гуляти версія (можливо, запущена спецслужбами), що Леонід здався ворогу. Згодом стало зрозуміло, що це брехня.
— Хрущов намагався врятувати невістку від ГУЛАГу?
— Ні, навіть пальцем не поворухнув. За Сталіна сиділи дружини та інші родичі багатьох вищих керівників (наприклад, Молотова). Ніхто з них нічого не міг з цим вдіяти. Я питав Любов Іларіонівну, чи її били, катували в НКВС? Обійшлося без тортур. Оскільки вона родичка високопоставленої особи, з нею мав розмову особисто Віктор Абакумов, що тоді очолював СМЕРШ. Він сказав: «Ты такая молодая, красивая. Если не подпишешь признание, зубов у тебя не станет, волос — тоже». Жінка підписала. Вона знала, що Хрущов не намагався їй допомогти, але говорила про нього завжди з повагою.
— У нею з Леонідом були діти?
— Так, двоє маленьких діточок, син і донька. Сина відправили в дитбудинок. А трирічну онучку Юлечку Хрущов удочерив. Згодом Юлія вивчилася на журналістку, жила й працювала в Москві, загинула у 2017 році — потрапила під електричку.
Я був знайомий і багато спілкувався не тільки з мамою цієї жінки, але й іншими родичами Хрущова — сином Сергієм, донькою Радою. Зокрема, коли вони приїздили в Київ для участі в публічних виступах, присвячених їх батьку. На жаль, обох їх вже немає серед живих.
— Як ви з ними познайомилися?
— Коли почалася горбачовська перебудова, я взявся досліджувати тривалий (11 років) період у житті Микити Хрущова, під час якого він керував радянською Україною. Написав на цю тему декілька статей. Їх прочитав і зв’язався зі мною Сергій Хрущов. Так ми познайомилися і почали спілкуватися. Нас об’єднував професійний інтерес, бо він також займався історичними дослідженнями, пов’язаними з батьком.
— У 1994 році виповнилося 100 років від дня народження Микити Хрущова, — продовжує Юрій Шаповал. — Сергій запросив мене в Америку, в місто Провіденс, виступити на науковій конференції, присвяченій ювілею. Тоді я вперше побував у Сполучених Штатах. Там познайомився з дочкою Хрущова Радою, онуком Микитою, а також з учасниками конференції: скульптором Ернстом Неізвєстним (він потім зробив надгробок на могилі Хрущова), письменником Віталієм Коротичем, що тоді викладав у США, журналістом Мелором Стуруа, філософом Георгієм Шахназаровим, дипломатом Олегом Трояновським… Був серед них автор, на мій погляд, кращої книги про Хрущова — американський дослідник Вільям Таубман. Він згодом приїздив до Києва, і я показував йому місця, пов’язані з Микитою Сергійовичем — на Печерську, на Лук’янівці.
— Вам вдалося розібратися, що конкретно спонукало Хрущова піти на серйозний для себе ризик — виступити з розвінчанням сталінізму на ХХ з’їзді партії? Соратники з Політбюро могли за це вчинити проти нього заколот.
— Вони так і зробили. Але заколот у 1957 році провалився. Я переконаний, що Хрущов розчарувався в сталінській політиці казарменого соціалізму саме під час роботи в Україні. Вона почалася у січні 1938-го, а наприкінці того року в Москві зняли з посади наркома внутрішніх справ сумнозвісного Миколу Єжова. На його місце Сталін призначив Лаврентія Берію. Почалася перша хвиля реабілітації — так звана беріївська. Зрозуміло, що вона була дуже обмеженою, але все ж відпустили чимало засуджених. Хрущов на власні очі бачив, як багато людей постраждали невинно, і це визнала держава. Коли він почав входити в курс справ в Україні, його шокувало те, що тут репресували керівників майже всіх районів (!), не кажучи вже за обласних очільників. Микита Сергійович згадував: «По Україні наче Мамай пройшов». Зважте ще й на те, що Хрущов багато їздив по областях, на власні очі бачив (на відміну від високопосадовців в Кремлі), чим живуть люди. Розумів, що жорстокі сталінські порядки треба міняти на м’якіші, слід звільнити політв’язнів, він бачив фактично кріпацький статус селян (їм не видавали паспортів). До слова, паспорти почали оформлювати, вже коли Хрущова не було на світі, у 1974-му.
Цікаво, що після смерті Сталіна першим про необхідність ліберальних реформ заговорив Лаврентій Берія. Інші члени Політбюро дуже боялися цю рішучу й жорстоку людину — розуміли: якщо захоче, без вагань з ними розправиться. До того ж Лаврентій Павлович як багаторічний очільник НКВС надто багато знав про кожного з них. Але його підвела самовпевненість — він проґавив змову проти себе, організовану кремлівською верхівкою — Хрущовим, Маленковим, Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем та маршалом Жуковим, який забезпечив військову під-тримку. Берію арештували 26 червня 1953 року (через три з половиною місяці після смерті Сталіна) під час засідання Ради міністрів СРСР. В залу увійшла група офіцерів на чолі з Жуковим. Вони Берію зв’язали, засунули до рота кляп, закатали в килим і вивезли з Кремля. Йому висунули цілий список звинувачень — від розбещеності до шпигунства на користь іноземних держав. Розстріляли наприкінці грудня того ж року. Як кажуть, горе переможеним.
— А що відбувалось у стані переможців?
— У вересні 1953-го соратники обрали Хрущова першим секретарем ЦК Компартії Радянського Союзу, а потім і главою уряду. Почалася хрущовська відлига. До речі, період десталінізації отримав саме таку назву завдяки повісті письменника Іллі Еренбурга «Оттепель», яку було вперше опубліковано, коли зміни в країні тільки набирали обертів, — в 1954 році.
— З Хрущовим пов’язують Карибську кризу, що ледь не призвела до розв’язання ядерної війни. Його син Сергій розповідав вам маловідомі подробиці цієї історії?
— На жаль, ні. Річ у тім, що в родині Хрущових дотримувались неписаного правила: батько вдома про свою роботу не розповідає. Попри це Сергій все ж спробував розпитати в нього саме про Карибську кризу, бо це Хрущова-молодшого дуже цікавило. Отримав відповідь: «Не лезь в это! Это не твоего ума дело!»
Але Сергій мені розповідав про інші історії. Зокрема, про те, як Микита Сергійович на засіданні в ООН зняв з ноги черевик і, стукаючи ним, погрожував показати опонентам «Кузькину мать». За словами Сергія, це сталося не зовсім так, як представила преса. Радянська делегація сиділа на своїх місцях в сесійній залі, слухали чийсь виступ на трибуні. Слова доповідача обурили Микиту Сергійовича. Він почав емоційно висловлюватись, йорзати, навіть спеціально декілька разів штурхнув когось з іспанської делегації, що сиділа попереду. В якийсь момент помітив, що розв’язався шнурок. Нахилився, щоб зав’язати, а потім сталося те, що сталося, — зняв черевик, загрюкав ним, вигукуючи погрози, поставив перед собою, що й зафіксували на фото.
— Ексцентрична поведінка стала однією з причин того, що соратники відправили його на пенсію?
— Це була одна з багатьох, але не основна причина «дворцового переворота». Власне, змов проти Хрущова було дві. Перша, як я вже казав, сталася у 1957 році. Тоді кремлівська верхівка, не задоволена розвінчанням на ХХ з’їзді культу особи Сталіна, згуртовано виступила проти Хрущова на засіданні Президії (так тоді іменували Політбюро). Було оголошено перелік претензій до нього. Зокрема, ексцентрична поведінка, небажання рахуватися з думкою інших діячів і навіть зловживання алкоголем. Можливо, тоді проблема зі спиртним й була. Але згодом, як мені розповідав Сергій Хрущов, його батьку зробили хитру чарку з товстими стінками, що мала властивості збільшувального скла. Здавалось, що в ній багато горілки або коньяку, а насправді — трішки. Під час прийомів у Кремлі Хрущов обходив з цією чаркою залу, чокався з гостями. Хоча сам пив мало, але змушував інших добряче хильнути.
Під час першого заколоту Микита Сергійович придумав, що відповісти своїм критикам — запропонував винести його персональне питання на широкий загал номенклатурників — на пленум Центрального комітету партії. Це дозволило йому перехопити ініціативу. Він швиденько оголосив Молотова, Маленкова, Кагановича та, як тоді казали, «примкнувшего к ним Шепилова», антипартійною групою і наказав вигнати з владного Олімпу. Наприклад, Георгія Маленкова відправили керувати Екібастузькою теплоелектростанцією в Казахстані.
Другий заколот восени 1964 року видався вдалим, зокрема, тому, що змовники діяли таємно. Зрозуміло, що керівників дратували певні рішення Хрущова. Хоча б історія, що призвела до Карибської кризи. Це була авантюра. Він направив на Кубу 36 ракет середньої і 24 ракети великої дальності. Запуск однієї ракети міг спровокувати світову війну. На Кубу відрядили приблизно 42 тисячі (!) солдат і офіцерів. Хоча військове керівниц-тво його попереджало: якщо почнеться ядерна війна, СРСР програє. Для підготовки до запуску радянських ракет потрібна була година, а американських — в три-чотири рази менше. Обурювало й, наприклад, те, що Хрущов одноосібним рішенням списував мільярдні борги інших держав. Але головною причиною заколоту стало те, що він замахнувся на інтереси номенклатури — підняв питання про змінність кадрів керівників. Ті злякалися, а раптом цей ексцентрик і справді почне замінювати їх на молодих.
До того ж Хрущов ображав людей при владі. Брежнєва називав «балериною», бо той, працюючи в Дніпропетровську, виконував будь-які вказівки — ним крутили як хотіли. Був випадок, коли під час нагородження Фіделя Кастро Брежнєв (тоді Голова Президії Верховної Ради СРСР) власноруч прикріпив тому Золоту зірку Героя Радянського Союзу, а Хрущов зі словами: «Леня даже орден не умеет правильно одеть» — зняв зірку і прикріпив її на два сантиметри вище. Подгорного він називав «сахарный инженер», бо той колись працював у харчовій промисловості. Секретарів ЦК партії — «кобелями, которые ссут под каждым фонарным столбом». На чолі заколоту стали якраз Брежнєв і Подгорний. Всі хрущовські вихватки пригадали. Нічого не забули.
— Ставилося питання про те, щоб ув’язнити Хрущова?
— Коли питання про «недоліки» Хрущова обговорювали на пленумі ЦК (широким загалом), номенклатурники, які займали середнього рівня посади, вигукували: «Под суд его!» Але вирішальне слово було за новим радянським лідером Леонідом Брежнєвим і його найближчим оточенням. Після закінчення пленуму до Хрущова підійшов Анастас Мікоян (з липня 1964-го глава Президії Верховної Ради СРСР), сказав, що за Микитою Сергійовичем лишаються резиденція на Ленінських (зараз Воробйових) горах (майже в центрі Москви), посада члена президії Верховної Ради СРСР, номенклатурні привілеї.
— Влада дотрималась цих обіцянок?
— Ні, не виконала жодної. Хрущова поселили на дачі в скромному дерев’яному будинку в селі Петрово-Дальнєє під Москвою. Організували цілодобовий нагляд КДБ. Микита Сергійович згодом на комісії партійного контролю обурювався, що за ним спостерігають навіть у вбиральні. Емоційно заявив партійцям: «Вы что, пердеж слушаете?!»
— Як же за такого нагляду він зміг написати мемуари та ще й передати їх за кодон?
— Хрущов не писав спогади, а надиктовував. Це — 250 годин магнітофонних записів. Диктуючи, він, коли не добирав слів, вживав нецензурну лексику. Зрозуміло, при підготовці тексту до друку матюки прибрали. Плівки перетворились на 3 тисячі 500 машинописних сторінок.
Якщо б керівник КДБ Юрій Андропов захотів завадити створенню Хрущовим мемуарів, то міг, принаймні, наказати завчасно забрати магнітофон. Але він цього не зробив. Передача мемуарів за кордон без сумнівів організована самим КДБ.
— Як конкретно була проведена ця передача?
— Коли Хрущов ще надиктовував мемуари, йому надали можливість спілкуватися з радянським військовим розвідником і журналістом Львом Петровим. Згодом машинопис з мемуарами через Петрова передали надзвичайно цікавій людині — журналісту Віктору Луї. Це він передав для західних медіа інформацію про зняття Хрущова з посади, хоча у Кремлі ще не ухвалили рішення. Його батько був російським німцем — тому й таке прізвище. На початку 1950-х років Віктор був засуджений за обвинуваченням у спекуляції. Після звільнення став одночасно радянським та британським журналістом. Це було б неможливо, якби він не співпрацював з КДБ. Чекісти використовували Луї для неформальних контактів з впливовими людьми на Заході. Його й залучили для передачі мемуарів Хрущова на Захід, викинувши з тексту всі негативні згадки про Брежнєва.
— Сергій Хрущов розповідав, які страви найбільш подобалися його батьку?
— Сергій казав, що Микита Сергійович не вимагав делікатесів, їв звичайну домашню їжу, що її готувала Ніна Петрівна. Одного разу в Петрово-Дальньому батько з сином десь роздобули імпортні супи та каші в пакетиках. На природі приготували. Микиті Сергійовичу фастфуд дуже сподобався. Сказав, що їжа в пакетиках здалась йому смачнішою за домашню. До речі, на дачу Хрущову привезли ще одну на той час дивовижу — портативний транзисторний приймач. Він чіпляв його собі на шию й ходив з ним, слухаючи радіопередачі, дивувався, що таке можливо.
— Зараз на тій дачі меморіальний музей Хрущова?
— На жаль, ні. Після смерті Микити Сергійовича дачу знесли — щоб не було ніякого музею. Напевно, це було рішення тодішнього радянського лідера Леоніда Брежнєва.
Читайте також: «СРСР біля держкордону сконцентрував у 10 разів більше літаків, ніж було загалом у Німеччині та її союзників»
Фото з архіву Ніни ХРУЩОВОЇ