У першій частині інтерв'ю з очільницею Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галиною Третьяковою «ФАКТИ» поговорили про бідність в Україні, несправедливість при нарахуванні субсидій та про те, чому від підвищення прожиткового мінімуму зиск отримують, зокрема, й чиновники.
У продовженні бесіди йтиметься про запровадження загальнообов'язкового пенсійного забезпечення, недержавні пенсійні фонди та ризики, пов'язані з їхньою роботою.
— Запровадження загальнообов'язкового накопичувального рівня пенсійної системи теж направлено на відновлення справедливості, зокрема, серед людей похилого віку. Проте експерти кажуть про неготовність України до такого кроку.
— Україна давно готова до накопичувального рівня. Я нарахувала 14 спроб усіх прем'єрів, крім Юлії Володимирівни Тимошенко, урядів, президентів, які декларували пенсійну реформу. 2011 року навіть було ухвалено зміни до закону, що в Україні має бути три рівні пенсійного забезпечення. Щоправда, ситуація досі незмінна.
На мою думку, наразі проблема в парламентарях: подання як урядові, так і народних депутатів не пропускала саме ВРУ. Тому в мене запитання — чи там олігархи не хотіли, щоб люди ставали багатшими на пенсії, чи яка інша була мета того, що уряди та президенти розуміли необхідність цієї реформи, а ВРУ не ухвалювала потрібні закони? Чиї інтереси вони захищали? Маю однозначну відповідь: ВРУ захищала інтереси багатих і робила людей бідними, щоб було простіше ними керувати.
Резюмуючи, скажу: Україна, населення, прем'єр-міністр, президент та комітет соцполітики й нардепи, які в нього входять, готові до таких змін. А от щодо фракцій — покаже голосування. Мені здається, є всі шанси, що в нинішній історичний період Україна нарешті прийме цей виклик. Якщо ця система не подобатиметься людям, вони її змінюватимуть. Держава має допомогти українцям створити первинний накопичувальний фонд і опанувати фінансову грамотність, як інвестувати в нього.
— Аналізуючи досвід кількох країн, які впроваджували цю реформу, бачимо, що багато хто згодом відмовлявся від загальнообов'язкового накопичення і повертався до солідарної системи. Зокрема, йдеться про Болгарію, Естонію. Навіщо ми впроваджуємо реформу, яка негативно зарекомендувала себе в інших країнах?
— Жодна країна не відмовлялась від накопичень на пенсію як таких. Відмовлялись від їхньої обов'язковості. В цьому є велика різниця. Інші країни починали з обов'язковості, а ми — з добровільності й 30 років топчемося на місці.
Проте після того, як у європейців діяло обов'язкове накопичення, вони переходили на добровільне, але в них з'являлись традиції. Щомісяця вони збирають кошти для накопичення від кожної особи, цей капітал стає, зокрема, й капіталом усієї країни. Він може розбудовувати економіку, що теж впливає на зростання рівня доходу й у солідарній системі. Таким чином незапровадження накопичувальної системи у минулі роки є злочином проти економіки та громадянина України.
Рада, яка не здатна запровадити новий механізм, прийняти всі складні виклики накопичувального рівня, нічого не варта, її потрібно змінювати.
— Задля накопичення пенсій з якими фінансовими установами можна буде співпрацювати?
— Це будуть страховики життя, банки, відповідно пенсійні депозити та недержавні пенсійні фонди (НПФ). Сьогодні НПФ оперують невеликою кількістю грошей. Там сконцентровано 2−3 млрд гривень, а фінансовий сектор має бути готовий до адміністрування декількох десятків. Взагалі українцю потрібно надати можливість обирати, де йому краще накопичувати на пенсію: у банку, страховика чи НПФ. Далі конкуренція, а це хороша штука, яка є двигуном економіки у фінансовому секторі. Хто надаватиме кращий відсоток, той виграватиме. Українці вкладатимуться туди, де кращий відсоток доходу.
Читайте також: Андрій Рева: «В ідеалі можна отримувати пенсію з трьох джерел»
— Не можу не запитати про НПФ, які мали б заробляти гроші для своїх вкладників на фондовій біржі, але ж вона поки що не працює в Україні…
— Саме тому фондовий ринок і не працює, оскільки в країні немає «довгих» грошей. Подивіться, наскільки у нас падав рівень накопичень домогосподарств, як захищається право на власність. А що сталось з власністю українців, які вкладали кошти в розбудову квартир через різні фінмеханізми, скільки пірамід було, з якими попередні представники влади не змогли впоратись.
Згадайте про «банкопад». До речі, один із невеликих плюсів попередньої влади те, що вони привели до ладу банківську систему. В цій сфері ще досі є проблемні моменти, але вона вже стійка перед фінансовими кризами.
Традиційно Україна інституційно не створювала механізми для контролю за небанківським і банківським фінансовим сектором. Ми зробили так, що накопичення на пенсійне забезпечення робитимуть три інституції: банки, які сьогодні контролюються, недержавні пенсійні фонди (НПФ), в перші роки вони здебільшого користуватимуться державними інструментами, страховики. Приміром, зараз відбувається приєднання державної іпотечної установи до держфінустанови, яка займатиметься, зокрема, й іпотечними механізмами в Україні. Для того, щоб віддати кеш такій установі, яка б почала потужно будувати житло, потрібні «довгі» гроші. А вони накопичуються в НПФ, трошки в банках і велика частка — у страховому секторі, який сьогодні не є потужним в Україні. Адже його не розвивали.
Хочу додати — фінансова система є частиною ВВП країни й частиною точки зростання ВВП і нашого процвітання. Невміння влади користуватись приватним фінансовим небанківським сектором, залучати його до балансування з державними фінансами — ось, що можна констатувати за попередній період. Нинішній прем'єр та міністр фінансів розуміють, наскільки ми оздоровимо економіку, включивши в державні фінанси приватні інституції. Як це робить Німеччина, яка врятувалась від кризи 2008−2009 років саме завдяки німецьким страховикам та пенсійним фондам, що надали кошти держбюджету та банкам. Інші країни теж рятувались коштом таких фінансових установ.
— Яка роль держави в накопиченні пенсій?
— Держава має забезпечити захист права власності на ці накопичення. Механізми складні. Думаємо про те, щоб Фонд гарантування вкладів поширював захист, який є сьогодні в банківській системі, на НПФ і страховиків життя. Кажуть, що недостатньо у випадку зникнення НПФ відшкодовувати 200 тисяч гривень. Проте порахуйте, скільки ви накопичите протягом перших 10 років, якщо це буде 2% від доходу. 200 тисяч не буде. А далі ми збільшуватимемо цю величину. Мається на увазі збільшення суми відшкодування від Фонду гарантування вкладів.
— Чи є гарантії, що ці фонди в один прекрасний момент не зникнуть разом з грошима своїх вкладників?
— У державі має бути створений потужний регулятор. Нарешті у нас цю роль виконує НБУ та Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку. Теоретично це не найкращий спосіб регулювання, але вважаю, що ми у 2024-му чи у 2025 роках спроможемось зробити СПЛІТ 2.
Ви ж знаєте що у вересні 2019 року ВРУ ухвалила закон СПЛІТ 1, який кардинально змінив ландшафт регулювання в Україні та прибрав регулятора, який фактично не виконував свою функцію. Йдеться про надання НБУ контрольних функцій над страховиками, кредитними спілками, фінансовими компаніями, бюро кредитних історій. Також допомагають з цими функціями й міжнародні експерти.
— Дехто з експертів каже, що зиск з роботи цих фондів отримають ті ж НПФ, але аж ніяк не пенсіонери.
— Зиск з роботи фондів отримати може фінансист лише у вигляді комісії, яка обмежена законом. Тривають дискусії щодо цього обмеження. Йдеться про 0,5% чи 1%. Вирішуватиме ВРУ. Цей відсоток йтиме на оплату праці людей, які опікуватимуться такими інвестиціями. Звісно, відсоток зменшується в залежності від маси грошей, що інвестує та чи інша компанія з управління активів або адміністратор. Тобто зиск є, але за будь-яку роботу треба сплачувати. Управлінцю активами теж необхідно отримувати зарплату. Тому я й кажу — запуск цієї системи створить, за моїми підрахунками, щонайменше 20 тисяч високоінтелектуальних і високооплачуваних робочих місць. Нічого страшного тут немає. Адже НПФ збільшуватиметься внаслідок інвестиційного доходу і людина, врешті решт, отримає дохід, більший за інфляцію.
— В одному з інтерв'ю міністерка соцполітики Марина Лазебна зауважувала, що без загальнообов'язкового накопичувального рівня доведеться підвищувати пенсійний вік або податки. Ви погоджуєтесь з цим твердженням?
— Цілковито. Солідарний рівень дуже простий. Це арифметика, а не вища математика, як накопичувальний рівень. Арифметика полягає в тому, що дітей народжується менше, живемо довше (інститут демографії прогнозує довшу тривалість життя цієї генерації українців), таким чином менша кількість молоді не зможе утримувати більшу кількість пенсіонерів. Будь-яка країна підвищує пенсійний вік або податки. Іншого шляху в солідарному рівні немає, у випадку зволікання із запровадженням накопичувального. Якщо ми це зробимо, через 4,5,10 років отримаємо потужний ефект збільшення пенсій.
Хочу, щоб ми через 10−15 років отримали коефіцієнт заміщення 60. Це означає, що людина отримуватиме на 40% менше, ніж мала під час трудової діяльності. Для розвинутих країн (Нідерланди, Ізраїль) — це 80−90%. Проте падати менш ніж 60% - погано для будь-якого політика. Якщо рівень доходу людини падає на понад 40%, вона ніколи не буде задоволена на пенсії.
Навіть з політичних міркувань потрібно виводити на коефіцієнт заміщення 60%. Наразі в трудовій пенсії він 20%. Це свідчить про катастрофічне положення в солідарному рівні.
Читайте також: Які пенсії будуть в Україні за умови впровадження обов’язкового накопичування: порахував ексміністр