Найяскравішою ілюстрацією того, що історію пишуть переможці, є обставини, пов'язані зі створенням святині народу України — найстарішого зі збережених храмів Києва Софійського собору. У літописанні Київської Русі сказано, що його побудували на місці перемоги русичів над печенігами. Однак є суттєва проблема — дати закладки собору в цих джерелах називаються дуже вже різні. У Новгородському літописі — 1017 рік, а в «Повісті временних літ» — 1037-й. Однак в обох літописах чітко сказано, що Софія Київська — дітище великого князя Київського Ярослава Мудрого.
Факти, які свідчать, що ці твердження грішать проти істини, виявила в соборі завідувачка науково-дослідним відділом «Інститут «Свята Софія» Національного заповідника «Софія Київська» доктор історичних наук Надія Нікітенко. Їй вдалося з'ясувати, коли насправді було розпочато та завершено зведення собору. Її висновки визнали експерти ЮНЕСКО. Так за чиєю ж ініціативою була споруджена Софія Київська і чому слава її будівельника дісталася виключно Ярославу Мудрому? Про це в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» розповіла професор Надія Нікітенко.
- У ході досліджень у Софійському соборі фресок зі світськими сюжетами у мене виникли серйозні сумніви в істинності літописних свідчень про те, що цей храм — творіння великого князя Київського Ярослава Мудрого, — каже Надія Нікітенко.
— Що конкретно наштовхнуло вас на цю думку?
- У південній вежі собору (по ній князь і чоловіча частина знаті піднімалися на хори) є багато цікавих фресок. На тій з них, яку можна назвати центральною, показана сцена за участю візантійського імператора на іподромі в Константинополі. В імператорській ложі зображений якийсь безбородий чоловік. Хоча в ті часи все чоловіче населення Візантії носило вуса та бороди. Мій попередник у вивченні цих фресок доктор історичних наук Сергій Олександрович Висоцький вирішив, що безбородий не хто інший (точніше інша), як київська княгиня Ольга.
Адже з історичних джерел ми знаємо, що в 957 році вона відвідала Константинополь і прийняла там хрещення. Зрозуміло, що був сенс присвятити її перебуванню у візантійської столиці одну з фресок у Софії Київській. Однак, коли я у всіх подробицях вивчила відомості про обряди, звичаї, традиції, що існували у Візантії того часу, мені стало очевидно, що це не може бути Ольга.
— Хочете сказати, що жінкам перебувати на іподромі заборонялося?
— Так, причому в цей період історії Візантії категорично. З якого дива імператору Костянтина Багрянородного робити для княгині язичників-русичів виняток?
— Хто ж у такому випадку цей безбородий персонаж? І чому він стоїть біля імператора?
— Якщо знаєш про візантійські реалії Х століття, то відповісти нескладно — це сановний євнух.
— Що дає підстави стверджувати таке?
— Те, що серед придворних чиновників, у тому числі високопоставлених, було багато скопців.
— З якого дива їм така честь?
— У Візантії вважалося, що імператором має право стати будь-який ромей (так самі візантійці називали себе), крім скопця. Тому імператори охоче набирали цих людей на державну службу, довіряли їм високі посади — аж до глави уряду. Напевно євнух, зображений на фресці в імператорській ложі, займав саме цей пост. Тому він і стоїть біля імператора — так належало по церемоніалу. Зауважу, що слово «ромеї» означає «римляни», адже спочатку Візантія була східною частиною Римської імперії.
— Якщо на фресці не княгиня Ольга, а євнух, то навіщо було в соборі в Києві зображати сцену на іподромі в Константинополі?
— Щоб показати візит до Константинополя посольства великого князя київського Володимира. Потрібно розуміти, що головним у програмі візиту посольства був прийом на іподромі — форумі візантійців, де Русь в особі її посланників вшановує вся імперія на чолі зі знаменитим імператором Василем ІІ. Глава посольства зображений у червоних весільних шатах в імператорській ложі.
— Чому в весільних?
— Князь Володимир сватався тоді до сестри імператорів-співправителів Василя ІІ та Костянтина VIII принцеси Анни. Згідно з давньою традицією, настільки високопоставленому нареченому не треба було самому приїжджати за нареченою. Це могло бути небезпечно, адже його могли вбити. Тому було прийнято, щоб роль володаря виконував двійник-фактотум, який очолював його посольство. Фактотум навіть звертався до візантійських імператорів від першої особи так, ніби сам був князем Володимиром. Двійник виконав у Константинополі те, що слід було зробити нареченому: обряди «добування нареченої», а потім від імені Володимира заручився з Анною.
— Де зіграли весілля?
— У Корсуні (візантійському місті в Криму), де Володимир очікував наречену. Взагалі-то брати-імператори не хотіли віддавати улюблену сестру Анну за дружину іноземцеві-язичнику. До цього вони відмовили чотирьом претендентам. До речі, не дивно, що принцеса засиділася в дівках: коли до неї посватався Володимир, їй було вже 26 років, як на ті часи неабиякий для нареченої вік.
— Через цю обставину імператори все ж зважилися віддати йому сестру?
- Ні, причина в іншому. У імператорів з'явився небезпечний конкурент. Перемогти його були у них силами було проблематично. Йдеться про могутнього феодала, командувача візантійською армією Варду Фоку. Бунтівники його коронували (адже імператором мав право стати будь-який ромей), і він дійшов з військом до Константинополя. Імператорам довелося звернутися за допомогою до Володимира. Той погодився надіслати шеститисячний військовий корпус, щоб здолати бунтівника. За цю послугу зажадав віддати йому в дружини Анну.
Але брати-імператори не поспішали виконати свою частину домовленості. Щоб змусити їх це зробити, Володимир пішов походом на Корсунь. Тільки тоді імператори остаточно зважилися розлучитися з сестрою. Але поставили умову: Володимир перед весіллям повинен пройти обряд хрещення. Це було зроблено в церкві в Корсуні. Потім відбулося весілля. Повернувшись з молодою дружиною додому, Володимир хрестив киян. З Києва християнська віра поширилася на всю країну.
У зв'язку з браком з Анною відбулася важлива подія: в Києві візантійські посли від імені імператорів коронували Володимира. Адже чоловіком візантійської принцеси повинен бути рівний їй за статусом володар. Тому київському князю був дарований титул кесаря.
До речі, сцена коронації самої Анни зображена на фресках північній (жіночої) вежі Софії Київської.
— У Софійському соборі одна з найвідоміших фресок зі світськими сюжетами — це княжий сімейний портрет (дуже великий, довжиною 15 метрів, художній твір), — продовжує Надія Нікітенко. — Раніше аксіомою було те, що на ній зображений Ярослав Мудрий з дружиною — шведською принцесою Інгігердою-Іриною — і дітьми. Адже практично всі фахівці були впевнені, що собор побудований з волі Ярослава. Але у мене виникло питання: якщо це трактування вірне, то чому на князю та княгині царські корони і облачення (плащі-корзо)? У країнах, що знаходилися під впливом Константинополя (Русь, безсумнівно, входила в їх число), виключне право коронувати правителів мали візантійські імператори. Якби вони дарували царський титул Ярославу, це напевно було б зафіксовано у стародавніх джерелах. Але цього немає! Зауважте, що на монетах Ярослава немає його портретів, а на печатках він у князівській шапці, а не в короні.
— Виходить, на фресці зображено родину іншого великого князя київського?
- Напрошується саме такий висновок. Хто з наших великих князів був коронований візантійськими імператорами? Батько Ярослава князь Володимир, що хрестив у 988 році Русь. Незаперечним доказом того, що Володимир був коронований, є його монети — на них він у короні. Його дружина візантійська принцеса Анна була царського роду, отримала царський титул, тому, звичайно ж, мала право носити корону і мантію.
На княжому портреті в руках Володимира зображена модель п'ятибаневої Десятинної церкви (її приблизний вигляд ми знаємо завдяки збереженим фундаментам), яку раніше він побудував. Закладаючи новий храм — Софійський собор, Володимир несе модель вже наявної церкви. Це давня традиція: такі моделі (єрусалими) вносили до храмів при їх освяченні.
У княжому портреті є ще одна цікава особливість: біля Володимира і Анни художник зобразив не тільки їхніх спільних дітей, але і Ярослава Мудрого. Так, він син Володимира, але не Анни.
— Чому ж Ярослав показаний на цій фресці?
— Тут справа тонка, політична. Поясню. Вчені дійшли висновку, що ця фреска була створена однією з останніх у Софійському соборі. Це дає підставу говорити про те, що, коли Ярослав у 1019 році остаточно захопив владу в Києві, він наказав «відредагувати» княжий портрет, включивши в число його персонажів себе. Причому він зображений першим з синів — наступним за батьком. Тим самим Ярослав хотів дати зрозуміти, що є законним спадкоємцем. Насправді це не так.
З письмових джерел ми знаємо, що Володимир заповідав престол синам Борису і Глібу, яких йому народила Анна. Адже Володимир хотів, щоб після нього Руссю правили князі, в жилах яких тече кров візантійських імператорів.
Читайте також: Онук Ярослава Мудрого отримав від Папи Римського титул короля Русі: в Києві презентували унікальні манускрипти часів Київської Русі
— Ярослав знав, що батько назвав своїми спадкоємцями Бориса та Гліба?
- Так. Він різко відреагував на таке рішення батька — відмовився коритися йому і не відправив з Новгорода, де тоді правив, до Києва встановлені дві тисячі гривень. Володимир став збиратися в похід на норовливого сина. Під час цих приготувань (у 1015 році) він несподівано помер. Бориса на той момент не було в Києві — з дружиною перебував у поході на печенігів. Молодший Гліб, як свідчить «Читання про Бориса і Гліба» Нестора, перебував при дворі батька. Братам так і не судилося стати співправителями Русі — обох убили.
— Хто?
— Темна історія. Обидва старші сини — Святополк Туровський і Ярослав Новгородський — претендували на престол по древньому праву старшинства. Обидва були зацікавлені в тому, щоб позбутися законних спадкоємців, яким батько заповів великокнязівський престол. Першим був убитий Борис, потім Гліб. Бориса і Глеба поховали біля церкви святого Василя у Вишгороді, де був створений їх храм-меморіал, і приєднали до лику святих. Відповідальність за їх смерть літопис покладає на Святополка.
У зв'язку з цим йому навіть дали ганебне прізвисько Окаянний. Однак версія про те, що він винен у загибелі своїх зведених братів, викликає серйозні сумніви: влітку 1015 року, коли вони загинули, Святополка в Русі не було — він втік до Польщі, звідки повернувся тільки через три роки.
Слід розуміти, що історію пишуть переможці. Переможцем у п'ятирічній міжусобній війні за великокнязівський престол став найбільш цілеспрямований і удачливий — кульгавий Ярослав. У його владі було подати в літопису обставини вбивства Бориса та Гліба у вигідному для себе світлі — покласти вину на Святополка.
— Можливо, збереглися незалежні джерела, в яких розказана ця історія?
— Так, таке джерело є — стародавня скандинавська Еймундова сага. Як відомо, у княжих дружинах русичів служило багато найманців-варягів, тому в їх епосі й розказано про події в Русі. У сазі чітко говориться, що Бориса вбили за наказом Ярослава.
— Як конкретно описана ця розправа?
— Борис з військом йшов на Київ відвойовувати престол. Увечері його дружинники неабияк напились хмільного меду. Найняті Ярославом варяги зуміли непоміченими пробратися в табір і вбити князя. Його голову вони принесли замовнику вбивства.
— На фресці зі зображенням князівської родини Борис і Гліб намальовані в царських шатах?
— Так, вони і їх старша сестра Феофана.
— Вона пережила криваву усобицю?
— Так, як і інші три дочки Володимира і Анни. На княжому портреті зображені всі чотири сестри. Ми знаємо імена кожної з них, а також те, як склалися їхні долі. Феофана (вона, до речі, названа на честь своєї бабусі по материнській лінії, знаменитої візантійської красуні-імператриці Феофано) вийшла заміж за новгородського посадника (одна з найвищих посад в Новгородській республіці) Остромира. Він замовив в Києві написати для нього Євангеліє. Остромирове Євангеліє збереглося і є одним з найдавніших і цінних письмових джерел часів Русі. У післямові до цього манускрипту він згадується разом з дружиною Феофаною. Її сестра Премислава стала дружиною угорського герцога Ласло Сара. А сестра Агата — англійського принца Едуарда-вигнанця. Він деякий час жив у Києві при дворі Ярослава Мудрого, тоді й познайомився з Агатою. Молодша дочка Володимира і Анни Марія-Добронега стала королевою — її чоловіком був король Польщі Казимир I.
— Вам вдалося знайти на сто відсотків неспростовні докази того, що Софійський собор — це перш за все дітище князя Володимира.
— Так, такі докази знайшла разом із заступником генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» доктором історичних наук В'ячеславом Корнієнком. Докази — у самому соборі. Ви, напевно, знаєте, що на його стінах є тисячі графіті, написані в різні періоди історії храму, перш за все в княжі часи. Так ось, саме стародавнє графіті з тих, на яких вказана дата їх написання, зроблено в 1018 році. Це означає, що на той час не тільки вже був побудований собор, а й розписані його інтер'єри. Адже графіті писали на фресках. Корнієнко також виявив написи 1019 1022, 1023, 1028, 1 033, 1036 років. Тобто зроблені до 1037 року — дати початку будівництва Софії Київської, зазначеної у «Повісті временних літ». Виходить, що ці дані в літописі не відповідають дійсності. Навряд чи літописець зробив помилку випадково.
У Новгородському літописі вказана значно більш рання дата закладення Софії Київської — 1017-й. Однак побудувати і розписати його за один рік було нереально.
— Ярослав зробив свій внесок у будівництво Софійського собору?
- Так, він завершив роботи над ним. Перш за все він облаштував у соборі усипальницю для себе. Подібна практика існувала з незапам'ятних часів: володар займає трон, і одна з перших справ, до яких приступає, — починає зводити для себе усипальницю. Один із прикладів — єгипетські піраміди. У Візантії до кожного нового імператора приводили… трунаря. Той був зі зразками мармуру, щоб імператор вибрав, що йому сподобається, і після цього відразу починалося спорудження гробниці. Ярослав зробив приблизно так само: остаточно захопивши 1019 року владу в Русі, подбав про власну гробницю.
Спочатку Софійський собор оточували відкриті галереї (нагадаю, що сучасного вигляду храм набув на рубежі XVII-ХVIII століть). Арки північній галереї заклали цеглою-плінфою і облаштували в східному торці розкішну усипальницю. Це був акт «присвоєння» Ярославом собору, заявкою на владу в Русі, яку він захопив силою.
— Як вам вдалося обчислити дати початку і завершення будівництва Софійського собору?
- У цьому допомогли давньоруські святці. У них зазначено, коли слід відзначати ті чи інші церковні свята. Там наводяться два дні освячення Софії Київської, тобто, якщо говорити простою мовою, закладки храму і його відкриття. Це 11 травня та 4 листопада (дати за старим стилем). Софійський собор — це храм Премудрості Божої. Тому його освячення могло бути тільки в день Господній, у неділю. Завдяки датованим графіті ми знаємо, що до 1018 році Софія Київська вже була побудована і розписана. Залишалося вивчити календар. У другому десятилітті XI століття ці дві дати припадають на неділю тільки у 1011 (4 листопада) і 1018 (11 травня) роках. Так я і визначила, коли конкретно був побудований собор. До речі, київський митрополит Петро Могила, який добре знав джерела, в тому числі й ті, що до нас не дійшли, в 1634 році повідомив у величезному написі під куполом Софії, що її почали будувати в 1011 році.
ЮНЕСКО визнала докази того, що Софія Київська — це дітище насамперед князя Володимира Хрестителя. Завдяки цьому рішенню ЮНЕСКО 10 років тому було на державному рівні відсвятковано 1000-річчя закладення Софії Київської.
— Якщо собор заклали в листопаді, то чому річниця святкується 21 вересня?
— Тому що кілька століть тому виникла традиція святкувати освячення храму Софії Премудрості Божої в Києві в день Різдва Богородиці — 8 вересня за старим стилем, 21 вересня за новим.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про унікальний документ, який експонувався в Софії Київській — оригіналі Конституції Пилипа Орлика. Вперше за 311 років, що минули з його написання, цей раритет вивезений за межі Швеції.
Читайте також: «Біля Десятинної церкви знайшли скарб, який насилу помістився в два мішки»