Після недовгого і вельми відносного літнього затишшя коронавірус знову пішов у рознос. Одні фахівці прогнозують, що нова хвиля пандемії буде потужнішою за попередні, інші вважають, що, навпаки, цього разу вона пройде спокійніше. Скільки цих сплесків ще нас чекає, не може передбачити ніхто. При цьому, на жаль, людство досі не отримало виразних і переконливих відповідей на питання про походження коронавірусу (доводів у тих, хто вірить у його штучну появу, не менше, ніж у їхніх опонентів), про те, як перенесена хвороба відіб'ється на якість життя через роки, та про наслідки впливу на організм протівоковідних вакцин.
Чи готова українська медицина до чергового витка випробувань на міцність? Це та інші запитання «ФАКТИ» задали колишньому міністру охорони здоров'я Максиму Степанову. Він займав цю посаду з 30 березня 2020-го, коли в Україні тільки почалася ковідна епопея, по 18 травня цього року. Степанова дуже жорстко критикували з найперших днів на цій посаді, пред'являючи йому як справедливі, так і абсолютно необґрунтовані претензії. Однак навіть його критики визнають, що йому довелося розрулювати ситуацію та брати на себе відповідальність у найекстремальніший для охорони здоров'я період.
— Максиме Володимировичу, світ на порозі нової хвилі пандемії. Кажуть, що вона буде набагато серйозніше й масштабніше колишніх. Чи готові наші лікувальні установи до масового потоку пацієнтів? Чи достатньо сил у медиків, порядком виснажених за ці півтора року? Чи вистачить кисню, захисних засобів, препаратів?
— Зараз дійсно зростає кількість хворих ковідом. Ми це бачимо по щоденній статистиці. Але, починаючи з травня, ця кількість зменшувалася. Тому одне з основних питань сьогодні: наскільки ефективно влада використовувала цей період для підготовки до нової хвилі?
— І наскільки, на ваш погляд? Ось громадяни явно розслабилися, багато хто вирішив, що все позаду.
— Ви абсолютно вірно помітили. Але люди ж не самі по собі розслабилися. Зрозуміло, що ніхто не хоче носити маски та що всім набридли обмеження. Сьогодні повну вакцинацію (дві дози) отримали тільки 5,57 мільйона громадян, а влітку ця цифра була набагато менше. Так що точно не можна було прибирати базові елементи карантинних обмежень. А у нас це сталося. У липні-серпні носити маску було поганим тоном. Коли я заходив у ліфт у масці, на мене дивилися з якоюсь недовірою.
— Та й вимога до пасажирів надіти маску в громадському транспорті викликала як мінімум подив, а то й обурення.
— Звісно. Найяскравіший приклад — масове святкування Дня незалежності. Ніхто з тих, хто представляє владу, на урочистостях маску навіть у руках не тримав. Вважаю, що це неприпустимо. Який приклад вони подали людям? Так що цей дуже важливий у боротьбі з ковідом сегмент ми просто провалили.
Читайте також: Чим небезпечний міст-синдром, що виникає у дітей після COVID-19, і чи загрожує їм штам «Дельта»: відповідає педіатр
У західних країнах, де рівень вакцинації двома дозами вище 60−70 відсотків, все одно дотримуються, причому іноді досить жорстко, елементарних обмежень — маска, соціальна дистанція, миття рук. Навіть на вулиці люди ходять у масках і всілякі контролюючі органи за цим стежать. Ми чомусь зробили висновок, що, якщо нам вже доступна вакцина, можна всіх цих правил не дотримуватися.
Тепер про готовність до нової хвилі. Звичайно, нинішню ситуацію не можна й близько порівняти з тим, що було у 2020 році, коли ми по ходу змушені були переробляти інфраструктурно і технологічно медичну систему під великий наплив пацієнтів із важким перебігом захворювання. Це стосувалося всього — і діагностики, і лікування, і навчання медичних працівників роботі в нових умовах.
На самому піку захворюваності кількість пацієнтів, яким була необхідна киснева терапія, становила близько 44 тисяч. Ми з заступниками в останні числа березня — початку квітня майже не спали. Наплив хворих у той кризовий тиждень був дуже сильним. Не можна було допустити, щоб в якійсь лікарні закінчився кисень.
Коли йшов з посади, у нас було близько 70 тисяч ліжок з підведеним киснем. Зараз Міністерство охорони здоров'я каже, що їх стало більше. Слава Богу.
Однак, судячи з динаміки кількості хворих і з динаміки госпіталізації, може знову виникнути досить критична ситуація. І знову нашою єдиною надією будуть медичні працівники. А потім всі будуть захоплюватися: «Ви наші герої». Хотілося б, щоб добре ставлення до них виражалося не тільки словесно, а й перш за все гідною оплатою їхньої праці. Я рік своєї каденції боровся за це.
— Із лікувальних установ масово звільняються лікарі. Багато хто говорить, що втомилися працювати за мізерну зарплату при тому, що навантаження збільшилося в рази.
— Це велика проблема. І немає іншого механізму, крім як нормально оплачувати їхню працю. Ви про лікарів говорите, а ще ж є величезна армія медсестер і середнього медичного персоналу. Вони точно так само не в змозі вижити на цю мізерну зарплату.
— Скільки зараз отримує сімейний лікар районної поліклініки?
- Фінансування сімейних лікарів краще. Вони потрапили під так званий перший етап реформи, отримують близько 15−18−20 тисяч. Велика проблема з оплатою праці хірургів, терапевтів, гінекологів. У них 7−8 тисяч. У медсестер — 6−7 тисяч. Це просто катастрофа.
Моя дружина — професор Національного медичного університету імені Богомольця. Вона розповідає, що чимало талановитих студентів планують після закінчення інтернатури виїхати за кордон. Державі треба робити все, щоб не допускати тотального від'їзду молодих медиків, адже наша галузь старіє. Так що в перспективі вимальовується не надто райдужна картина.
Читайте також: Сергій Риженко: «Для мене найстрашніше, коли боєць отримав важкі травми або вмер і треба про це повідомити його рідним»
Наступний момент — це умови праці, від забезпеченості лікарськими засобами до інфраструктури. Тут теж не існує іншого механізму, крім кардинального збільшення фінансування. У розвинених країнах вже давно зрозуміли: щоб медицина існувала хоч на якомусь більш-менш прийнятному рівні, потрібно витрачати на її потреби не менше шести відсотків ВВП. А у нас чомусь вважають, що це можна зробити набагато меншими вкладеннями. Ми хочемо їздити на Toyota Camry, а гроші — причому не завжди! — нам видають на покупку «Запорожця». І при цьому вимагають, щоб машина була справна і їздила швидко. Але чудес не буває.
— Чому в Україні провалена, називаймо речі своїми іменами, кампанія вакцинації?
— На початку проєкту по вакцинації я зіткнувся з безпрецедентною в історії світової медицини ситуацією, коли країни, на території яких виробляли вакцини, по суті, займалися піратством. Вони просто не відпускали вакцину, попри укладені договори та контракти. Найбільшою проблемою для мене була саме доставка вакцин в Україну. Дуже часто я залишався сам на сам з цією проблемою. При цьому розумів, що ближче до літа процес постачання нормалізується, тому що повинні запрацювати інші джерела й у нас буде необхідна кількість.
Паралельно потрібно було організувати величезний комплекс — доставлення і зберігання вакцин, створити пункти вакцинації та інше, плюс почати комунікацію з суспільством про необхідність вакцинації, адже, згідно з усіма соціологічними дослідженнями, менш як 50 відсотків українців хотіли вакцинуватися. Потрібно було переконати інших.
Читайте також: Інфекціоніст Євген Дубровський: «Немає сенсу робити щеплення тим, хто перехворів на COVID-19»
Зауважу, що в кожній країні тою чи іншою мірою ведеться політика антивакцинації. Але чому у нас всі, починаючи з топчиновників і закінчуючи безпосередньо медичними працівниками на місцях, не пояснюють населенню, що потрібно вакцинуватися? Роз'яснювальна кампанія повинна бути потужною, активною і спрямованою на різні категорії населення. Якщо для молодих людей важливо вільно подорожувати по світу або без проблем відвідувати кафе та якісь розважальні заклади, то тим, хто старше 60 років (у цій категорії найвищий відсоток смертності при захворюванні ковідом), потрібні зовсім інші стимули, в тому числі матеріальні. Я кілька місяців тому запропонував знайти кошти в державному бюджеті, щоб одноразово видати тим, хто вже вакцинувалася, і тим, хто прийде на вакцинацію, додатково до пенсії по тисячі гривень. Так, ви витратите 12 мільярдів гривень. Але найблагородніша справа, яку взагалі може зробити людина, — це захистити і врятувати іншу людину.
Плюс може бути величезна кількість інших заохочувальних впливів — оплата проїзду в транспорті, додаткові лікарські засоби, які літня людина може отримувати. Тобто можна багато чого придумати. І паралельно вести масовану соціальну рекламу вакцинації на телебаченні, в соцмережах і по радіо. Адже основне — це врятувати життя людей.
— А де ж брати кошти?
— Держава для того й існує, щоб розставляти пріоритети. Якщо для влади в пріоритеті захист своїх громадян і зведення до мінімуму кількості померлих від цього важкого захворювання, — це одна ситуація. А якщо у неї другі пріоритети, — інша. Коли в родині хтось хворіє, для всіх головне — вилікувати близьку людину, все інше відходить на другий план.
Читайте також: Чому штам «Дельта» погіршує травлення, як приймати вітаміни і чим небезпечний надлишок кавуна в раціоні: відповідає дієтолог
— Нещодавно ЗМІ повідомили, що через закінчення терміну придатності, можливо, доведеться знищити кілька мільйонів доз вакцини AstraZeneca. Ось як це коментувати?
— Якщо таке станеться, це буде абсолютно немислима подія. Процесом вакцинації потрібно управляти. Коли ти розгорнув масову кампанію, то в змозі оцінити динаміку і точно знаєш, коли і які вакцини завозять в країну та їх терміни придатності. Наприклад, у китайського CoronaVac термін придатності, по-моєму, два роки, а у Pfizer або AstraZeneca не більше шести місяців.
Розуміючи ці нюанси, завжди можна заздалегідь обговорити з компаніями-постачальниками перенесення строків у разі, якщо немає тієї динаміки вакцинації, яку ти запланував. Природно, паралельно нарощуючи кількість щоденних вакцинацій. Це складна система. Так, ми ще не були в ситуації, коли в короткі терміни потрібно було вакцинувати величезну кількість людей. Але ж можна, з урахуванням нашої ментальності, використовувати досвід західних країн — як і в які терміни вони це робили.
Водночас необхідно відповідним чином усі ці процеси фінансувати. Вибивати гроші не завжди приємно. На засіданнях Кабінету міністрів або на якихось нарадах мені постійно доводилося доводити, чому медицина є надпріоритетом.
— Думки про вас діаметрально протилежні. Одні авторитетні лікарі вважають, що ви були найкращим міністром охорони здоров'я незалежної України, інші звинувачують вас у провалі боротьби з ковідом, і не тільки. Які помилки були здійснені вами?
— Що я зробив би по-іншому? Напевно, більш жорстко й публічно бився б за фінансування медицини.
Це був без перебільшення безпрецедентний, один з найскладніших періодів в історії України, а для охорони здоров'я точно найскладніший. До мене з подібним ніхто ніколи не стикався. Світ почав війну з абсолютно незрозумілим ворогом.
Нам все доводилося робити з коліс. Плюс ми перебували вже в іншій системі фінансування охорони здоров'я. Так звана реформа набрала чинності 1 квітня, на наступний день після того, як я зайняв цю посаду. Навалилося все відразу і росло як сніжний ком — відсутність тестів, кисню, протоколів лікування, необхідних ліків, лікарів-інфекціоністів. Потрібно було розгрібати всі ці проблеми. До цього галузь просто вбивали, вона нікому не була потрібна.
Слава Богу, що у нас не ліквідували всі інфекційні стаціонари, інакше ситуація в країні була б катастрофічною. До того ж у нас децентралізована система охорони здоров'я. Багато хто вважає, що міністр може поміняти, наприклад, будь-якого головного лікаря лікарні. Але це не відповідає дійсності.
Загалом, було важко. А в цей час у ЗМІ й соціальних мережах поширювалася величезна кількість жахливих фейків. Коли прийняли перший протокол лікування, рівно через тиждень люди, які не мають ніякого відношення до медицини, навіть віддаленого, дозволили собі критикувати його, розповідаючи, що таким-то лікарським засобом можна лікувати, а таким-то — не можна.
Зрозуміло, я захищав і завжди буду захищати наших лікарів. Відповідав цим «знавцям»: «Будемо лікувати ліками, які внесли в протокол». Складанням протоколу займалися головний інфекціоніст України, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця професор Ольга Голубовська, президент Асоціації анестезіологів України, завідувач кафедри анестезіології цього ж університету професор Сергій Дубров та інші висококласні фахівці.
Ми пройшли той складний період, незважаючи ні на що. У жодній лікарні не закінчився кисень, ні в одній лікарні не було випадку, щоб пацієнтові не надали медичну допомогу. Колапс системи точно не трапився.
— Кажуть, що він цілком міг статися, що ще трохи — і все посипалося б.
— Самим критичним був момент, коли ми зрозуміли, що система постачання кисню дає збій. Наприклад, конкретній київській лікарні до цього потрібно було дві — дві з половиною тонни кисню в місяць, а під час ковіду — п'ять тонн на добу. Ми почали регулювати все в ручному режимі. Ось тоді все було дійсно на межі.
Крім виробництва кисню, потрібно було його доставити, а це логістика. Я реально боявся, що кудись кисень не встигнуть довезти. Не побажаю нікому пережити те, що ми тоді пережили з моїм заступником Ігорем Іващенком.
— Торік ми чули безліч пояснень, чому гроші з ковідного фонду перекинули на будівництво доріг, і запевнень, що це жодним чином не позначилося на боротьбі з коронавірусом. Це так?
- Моя точка зору: спочатку, коли ми говорили про ковідний фонд, не у всіх було розуміння, що мова йде виключно про здоров'я й що всі гроші повинні бути спрямовані безпосередньо на боротьбу з коронавірусом. Проте 18 червня минулого року народні депутати прийняли рішення розширити можливості використання цих коштів. При цьому Міністерство охорони здоров'я ковідним фондом не розпоряджається.
— Взагалі нонсенс.
— Парламент прийняв такий закон. Ковідним фондом розпоряджалося Міністерство фінансів. Які суми й куди саме направляти, вирішували на засіданні Кабміну. Для мене було важливо, щоб гроші виділяли на ті медичні програми, які ми запустили, в тому числі на боротьбу з ковідом. Природно, я обурився, коли через деякий час дізнався, що в ковідному фонді гроші, призначені нам, закінчилися. Сказав: «О'кей, шукайте тоді гроші в інших джерелах, але збільшуйте ковідний фонд. Шукати гроші — не завдання міністра охорони здоров'я. Моє завдання в даній ситуації чітко показати, що така-то проблема є, потрібна така-то сума, щоб її вирішити». А мені відповіли: «Шукай десь гроші сам».
— Кожен з нас може розповісти не одну історію про тих, хто передчасно пішов з життя через коронавірус. Можна було уникнути цих втрат?
- На жаль, ковід у певній кількості випадків призводить до смерті. Це залежить від стану здоров'я хворого. У тих, хто старше 60 років, у рази вище відсоток смертей. Тому перш за все треба захищати цю категорію. Можу сказати, що без перебільшення медичні працівники боролися за життя кожного пацієнта. Нерідко дійсно героїчно.
Дуже часто згадую епізод з Ольгою Анатоліївною Голубовською. Вона з ранку до вечора не виходила з інфекційних відділень, причому не тільки київських лікарень — їздила по всій країні. Я з нею спілкувався практично кожен день. Якось подзвонив, а вона каже, що їй вранці стало дуже погано. Ще не знала, що це ковід. Коли я сказав, що необхідно терміново робити тест та їхати в лікарню, перша її фраза була такою: «У реанімації важкий молодий хлопець, 32 чи 33 роки. Я повинна була до нього сьогодні приїхати. Треба якось організувати консультацію». Вона навіть у такому стані думала про пацієнта.
Я теж дуже багато їздив по лікарнях. Завжди було важко відвідувати реанімаційні відділення. Пам'ятаю, як в реанімації київської Олександрівської лікарні лежав чоловік 43−44 років. Він був під ШВЛ. Ситуація була непростою. А біля його ліжка висіли малюнки і записки його близьких, що вони з ним і вірять, що він впорається. Так вони його підтримували. Він вижив.
Пам'ятаю, як витягли з того світу 34-річну жінку. Боротьба за її життя тривало дуже довго. У неї було страшне ураження легень. На жаль, це стало результатом самолікування на початковій стадії.
Самолікування було однією з найсерйозніших проблем. Скільки разів лікарі чули: «Моя подруга перехворіла, вона сказала, що потрібно приймати ці ліки». Деякі починали пити антибіотики або приймати гормональну терапію, чого категорично не можна робити в перші дні, це продукує посилений розвиток вірусу. Після восьмого-десятого дня процес лікування ставав вкрай складним.
При цьому показник смертності на тисячу осіб (зрозуміло, смерть кожної людини — це трагедія) у нас краще, ніж у багатьох європейських країнах. Звичайно, потрібно завжди прагнути до того, щоб цей показник був нульовим. Але таке досягається, підкреслюю, комплексом заходів. У тому числі й доступом до дорогих лікарських засобів, яких повинно бути вдосталь у наших лікарнях незалежно від матеріального і соціального стану хворого.
— Коли пандемія може піти на спад?
— Оскільки це світова проблема, природно, треба досягти колективного імунітету, коли показник вакцинації дійде позначки понад 80 відсотків. Сподіваюся, 2022 рік ми завершимо вже не у стані пандемії. Однак Україні слід кардинально збільшити кількість вакцинацій.
— Прем'єр-міністр Денис Шмигаль офіційно пояснив ваше звільнення тим, що в країні наднизькі темпи вакцинації й недостатня кількість вакцин. Що насправді послужило причиною вашої відставки?
— Президент запропонував мені написати заяву: «Прем'єр-міністр перебуває з тобою в конфлікті, він не може з тобою працювати». Мене це неабияк здивувало. Вважаю, що якісь робочі суперечки — це точно не конфлікт. Адже я був максимально коректним і водночас, звичайно, жорстко відстоював інтереси галузі, яку очолював. Вважаю, що так і повинно бути.
— Чим ви зараз займаєтеся?
— Відразу після відставки побув трохи з сім'єю, з онукою, яка народилася 30 квітня, адже у мене за весь період у міністерстві не було жодного вихідного. Зараз є якісь соціальні проєкти. Стежу за тим, що відбувається, і пропоную ті або інші шляхи вирішення.
— Ви заявили, що залишаєте пост міністра охорони здоров'я з надією, що досягнення вашої команди не знищать наступники. За що ви можете сьогодні похвалити міністра Ляшка? І що зробили б по-іншому на його місці?
— Вважаю, що медичні працівники точно заслуговують на те, щоб людина, яка очолює охорону здоров'я, більш активно та жорстко за них заступалася і максимально відстоювала їхні інтереси.
Позитивні моменти в його діяльності як би є. Але якось не дуже це все висвітлюється. З одного боку, ми бачимо збільшення кількості вакцинацій — в середньому 150 тисяч у день. Але ці показники точно повинні бути більшими.
Повний провал карантинних обмежень у липні-серпні для мене став несподіванкою. Як можна було таке допустити? Не треба бути провидцем, щоб спрогнозувати значне зростання захворювань.
Є ще якісь точкові поліпшення й плани. Але, знову ж таки, як вони втіляться в життя?
— Ковід оголив дуже серйозні проблеми в галузі. Багато людей повною мірою на собі відчули, чим загрожує зневажливе ставлення держави до медицини. Чи може пандемія стати тим чарівним стусаном, який кардинально поліпшить ситуацію?
- Коли я став міністром охорони здоров'я, багато хто говорив, що це самогубство, і питав, навіщо я погодився. У всіх був шок, страх і нерозуміння, що робити далі. Тоді ніхто не уявляв, як довго буде тривати боротьба з ковідом. Думаю, що в березні 2020-го навряд чи хтось думав, що через півтора року ми будемо говорити про чергову хвилю коронавірусу і боятися її.
Другим моїм пріоритетом після боротьби з ковідом було реальне реформування системи охорони здоров'я. Я теж сподівався, що саме ситуація з ковідом змусить нашу галузь стати локомотивом для країни. Що ми покажемо, як можна реформувати. Не просто якийсь маленький косметичний ремонт сяк-так, а з новими принципами й новими підходами, з новою інфраструктурою та іншим її фінансуванням. Мені все пообіцяли, що так і буде, але, коли дійшло до фінансування, все застопорилося.
— Плани були реальними?
- Вважаю, що так. Було б бажання. Так, потрібно приймати жорсткі рішення й від чогось відштовхуватися. У тому числі вводити страхову медицину і підвищувати відповідальність кожної людини за своє здоров'я. Потрібно було прийняти кілька серйозних законів, аж до змін до Конституції. В кінцевому підсумку ми точно до цього прийдемо. Це питання часу. Краще, щоб ми до цього прийшли раніше, адже охорона здоров'я — це перш за все життя людей.
Наші KPI (ключові показники ефективності) — це тривалість життя, яка збільшується, поліпшення її якості та зниження смертності від певних захворювань, у тому числі серцево-судинних, онкологічних тощо. Але це точно не зменшення кількості медичних працівників, як нам розповідають, або зменшення кількості площ у лікувальних установах. Це якась нісенітниця — ставити собі за мету такі KPI. Але це вже тема для іншої розмови.
Читайте також: Штам Дельта в Україні: як відрізняються симптоми у вакцинованих і невакцинованих від коронавірусу
Фото надані Максимом Степановим