— Коли у дитини помирає мати або батько, вона стає сиротою, це трагедія. Але звинувачувати в ній когось вона не стане, — говорить Наталія Грінберг, голова української організації Kids Hugs («Обійми дитини»), що співпрацює з аналогічними організаціями з 29 країн. — Коли ж після розлучення батьків один з них забирає дитину у другого, ізолює її, одночасно переконуючи, що мати (батько) її зрадив, обдурив, пограбував і так далі, це ще більша трагедія. Дитина стає і сиротою, і жертвою, заручником в руках батька-аб'юзера (людина, що застосовує фізичне та психологічне насильство. — Авт.), який маніпулює нею, використовуючи як знаряддя в нескінченній війні з колишньою дружиною (чоловіком). Я все це з болем спостерігаю навколо.
Сьогоднішню нашу розмову з Наталією про батьків, які роками не можуть домогтися елементарного — можливості обійняти свою дитину, говорити з нею, піклуватися про неї, починаю з прохання розповісти про цих людей.
— Історії цих нещасних батьків різні, хоч в чомусь вони схожі, — каже Наталя. — Тому що коли дитину викрадають або починають нею маніпулювати, забороняти з нею бачитися рідному батькові або матері, ті спочатку взагалі не розуміють, куди звертатися за допомогою. Інформації про це немає. Особливо якщо сина або дочку вивезли за кордон, а всі — і мати, і батько, і дитина — громадяни України.
Розповім вам історію Олени, у якій колишній чоловік викрав сина.
Напередодні 1 вересня 2017 роки жінка чекала вдома восьмирічного сина, якого колишній чоловік повіз на змагання за кордон. Вже і відпрасований шкільний костюм висів на плічках, і улюблена їжа для Михайлика була готова. Олена виїхала в аеропорт зустрічати сина. Але всі пасажири рейсу, який повинен був привезти хлопчика, пройшли, а його все не було. Жінка з надувними кульками в руках марно намагалася додзвонитися батькові дитини. Що робити?
Дуже скоро вона дізналася, що Міша додому не повернеться. Спортивні змагання за кордоном стали лише приводом, щоб вивезти сина. Як стало ясно пізніше, батько до цього готувався давно. І той день розділив життя матері та сина. Кілька років Олена домагалася зустрічі зі своїм сином, якого з народження купала, якому читала казки, який так любить тварин. Спочатку вона намагалася дізнатися, де ховає Мішу колишній чоловік, спілкуванню якого з сином після розлучення вона не перешкоджала. Серце дитини не повинно розриватися між мамою і татом, завжди вважала Олена.
Крок за кроком жінка долала перешкоди на шляху до сина. Сотні звернень — в поліцію, у Мін'юст, в опікунські служби, в суди, до медіаторів, психологів. І все це тривало місяці, роки. Найдорожче, що вона втратила, це час, вкрадений у них з сином. За ці чотири роки вона бачилася з Михайликом, що жив з батьком за кордоном, лічені рази, а наодинці так і жодного разу. І з кожною зустріччю її все більше охоплював відчай — під впливом батька син дорікав Олену в чому завгодно: в тому, що вона погана мати, яка ніколи навіть казки йому не прочитала, що він її цікавить тільки через гроші, що вона хоче здати його «на органи». Він уже й звинувачення формулював по-дорослому, адже дитині не прийде на розум порівнювати свою матір з Магдою Геббельс, а Міша порівнював.
Щоб не дати матері бачитися з сином, його батько пускав у хід будь-які маніпуляції. Наприклад, за свої гроші запросив у країну Євросоюзу, де він тоді жив з Михайликом, українського психолога. Та, навіть не повідомивши матері, як того вимагає українське законодавство, зустрілася з батьком і сином у лаунж-барі і написала висновок, що мати здійснює стосовно сина психологічне насильство й тому їх спільне проживання та контакти небажані. Олена показувала мені цей висновок, де написано буквально наступне: «Дитині категорично небажано повертатися в Україну, тому що Україна у нього асоціюється з матір'ю». А психологічним насильством ця «спеціалістка» назвала спроби матері знайти сина, а також її sms-ки, де вона писала, як любить його і мріє про зустріч.
Пізніше стало зрозуміло, для чого батькові знадобився цей висновок. Спираючись на нього, він подав до українського суду заяву з проханням про судовий припис. Ця новація з'явилася в нашому законодавстві в 2018 році разом із законом про протидію домашньому насильству. Таким документом можна заборонити ґвалтівнику наближатися до жертви і спілкуватися з нею на певний термін (наприклад, на пів року), який уразі необхідності продовжується. Але батьки, які викрадають дітей у тата чи мами і відчужують їх, тут же взяли цю норму на озброєння. Ви не уявляєте, скільки таких заяв, пов'язаних саме з відчуженням батьків, зараз у судах. На щастя, у випадку з Оленою суд уважно поставився до заяви й відмовив Мішиному батькові.
— Який же вихід може бути в ситуації, коли батьки, у яких відібрали дитину силою або обманом, виграють суди, але ці рішення в нашій країні не виконуються?
— У батька-аб'юзера великий арсенал засобів, включаючи насильство. А друга (відчужена) сторона завжди діє в рамках закону, що в нашій країні явно ставить її у програшне становище. За кордоном по-іншому. Наприклад, Олені на якийсь час допомогло Європейське бюро медіації, в яке вона звернулася за посередництва українського Міністерства юстиції. Медіатори запропонували Мішиним батькові й матері зустрітися і досягти компромісу щодо графіка зустрічей і проживання сина. В Європі, де син і батько тоді жили, людина, відмовляючись від медіації, має великий шанс програти судове слухання, та ще й змушена буде оплатити роботу всіх фахівців. В рамках цієї медіації було надано незалежного дитячого психолога.
— Як він працював?
— Першу зустріч з Оленою та Михайликом психолог призначив в кафе, яке вибрала дитина. Батько хлопчика спробував, як завжди, взяти справу під свій контроль і привів величезну собаку сина. Пес бігав поміж столиками, хлопчик весь час відволікався. Але психолог не мав наміру це терпіти і жорстко наказав прибрати собаку. Після цього Олена з сином і психологом проговорили години півтори, і висновки, зроблені психологом, про необхідність возз'єднання з дитиною обох батьків, разюче відрізнялися від тих, які раніше зробили наші, українські, експерти.
У результаті медіації був складений транснаціональний меморандум, який ліг в основу мирової угоди в судах України та однієї з європейських країн. У складанні меморандуму брали участь європейські та українські медіатори.
На жаль, коли батько вивіз Мішу з Європи, угода почала порушуватися, тому Олена була змушена звернутися до виконавчої служби.
— Зараз число подібних випадків зросло, і страждають від відчуження здебільшого матері. Чи є у світі країни, де ця проблема ефективно вирішується законним шляхом?
- Таких випадків дійсно стало значно більше, особливо під час пандемії коронавірусу та локдаунів. Чоловіки й жінки, що звертаються в нашу організацію, це підтверджують. Один з таких батьків, Владислав, після розлучення з дружиною два роки тому виконав всі умови, висунуті ексдружиною: забезпечив житлом двох дочок 12 і 5 років, справно платив аліменти. Але владна і груба жінка не давала батькові спілкуватися з дочками, яких Владислав дуже любить. Вона безсоромно маніпулювала ними. В результаті дівчатка відмовлялися зустрічатися з татом, хоча завжди дуже тягнулися до нього, особливо молодша.
У черговий раз, коли маленька з плачем втекла від батька, який прийшов, ексдружина заявила: «Бачиш, до чого призводять твої візити! Наступного разу прийдеш до дітей тільки тоді, коли вони самі тебе покличуть». Від послуг медіаторів жінка відмовилася зі словами: «Моїм дітям цього не треба!» Графік зустрічей батька з дочками розглядався сім (!) місяців, а суд за дев'ять місяців навіть не перейшов до розгляду справи по суті.
А потім почалася пандемія, локдауни, і дітей від Владислава під цим приводом остаточно ізолювали. Коли ж йому вдалося передати дитині телефон, про який вона мріяла, вдома його відразу відключили. Це справжній злочин і насильство. Зараз Владислав звернувся до виконавчої служби. Але він у повному розпачі.
Невиконання в Україні рішень судів і мирових угод стало справжнім лихом для відчужених батьків. Вихід один — міняти законодавство. На одному з вебінарів, де я була присутня, колишній суддя Єрусалимського сімейного суду Філіп Маркус розповів про юридичну практику ситуацій зі штучним відчуженням одного з батьків. Діюча там система медіації досить ефективна, тому що має на увазі контроль за виконанням мирової угоди. І якщо, наприклад, один з батьків, узурпувавший права на дитину, не забезпечить кілька побачень з іншим з батьків або буде створювати для нього штучні перепони, то він просто відправиться на громадські роботи й отримає величезний штраф. Ми теж хочемо домогтися подібних поправок до Сімейного кодексу. Адже діти, яких не тільки позбавляють права на любов, ніжність і увагу обох батьків, але й налаштовують на ненависть і невіру в матір або батька, глибоко нещасні. Залишаючись в необмеженій владі однієї людини, вони відчувають «стокгольмський синдром».
Чим це загрожує, розповідав і Філіп Маркус, спираючись на свій досвід. У дитини виробляється занижена самооцінка і ненависть до себе, в душі вона відчуває себе зрадником, безправним. Такі діти часто стають агресивними, у них може виникати проблема гендерної ідентифікації (адже їх виховували в ненависті до однієї зі статей), наркозалежності. До речі, відчуження одного з батьків внесено до Міжнародного класифікатора хвороб.
Розповім вам ще одну історію про те, як батько-маніпулятор перетворив люблячого маму сина на її ворога. Ольга, самодостатня красива жінка, домоглася успіхів в роботі, придбала в Києві кілька квартир, вийшла заміж і народила хлопчика. Після цього продала всю нерухомість і купила велику квартиру. Чоловік у шлюбі продовжував жити для себе, а вона тягнула сім'ю, оплачуючи в тому числі дорогу приватну школу для сина. Батько дитини працював з дому і багато спілкувався з хлопчиком. У підсумку в свої 14 років син заявив матері, що хоче виїхати з татом в Америку, а мама поки нехай платить аліменти — тато, мовляв, пообіцяв за ці гроші купити йому машину. Потім Ольгу (на той час вона розлучилася з чоловіком, але з квартири він не пішов) почали видавлювати з дому. Чоловік таємно наставив «жучків» і по всій їх спільній квартирі, і в Ольжиній однокімнатній, куди вона вирішила переїхати. Він виніс усі речі та взуття жінки, вивіз до лісу її улюблену собаку, а одного разу побив її на очах у сина.
Дільничний не встигав складати адмінпротоколи, було відкрито і кримінальне провадження. Але син умовив Ольгу забрати заяву про побиття з поліції, щоб тата не посадили. «Ти ж мене після цього віддаси до дитбудинку», — говорив хлопець. Ось як треба було маніпулювати дитиною, щоб вона таке сказала люблячій матері? І що повинен відчувати цей підліток?
Девіз нашої організації — «Обійми дитини — обом батькам». Додам, що і дитині як повітря потрібні обійми, любов і ніжність обох батьків. Саме цими прагненнями наша організація відрізняється від інших батьківських.
Читайте також: В Україні змінять правила виїзду дітей за кордон: що важливо знати