Кожного 7 грудня (за новим стилем, а 24 листопада — за старим) православна церква вшановує пам'ять Великомучениці Катерини (в перекладі з грецької Катерина означає — чиста), а власниці цього імені святкують іменини. День святої Катерини припадає на Різдвяний піст.
Як йдеться в переказах, Катерина з Александрії була дуже вродливою, багатою і освіченою. У 304 році прийняла християнство і проповідувала Ісуса Христа. За свою віру знатна римлянка була замучена за наказом імператора Максиміана. Кати умовляли Катерину повернутися до язичництва, але та не покорилася, за що була піддана страшним мукам… Страждання святої Катерини навернули багатьох язичників до христової віри, в тому числі дружину Максиміана і воїнів, котрі спостерігали за стратою святої.
Розповідають, що на високу гору Синай в Єгипті мощі (голова і ліва рука) Катерини, нареченої Христової, перенесли янголи. У храмі, на місці загибелі святої Катерини в Александрії (сюди й досі навідуються туристи) встановили мармурову колону з висіченою головою Великомучениці.
В православному світі шанують пам'ять про святу Великомученицю, на честь якої будувались храми, називались монастирі. З різних джерел відомо, що в Київській Русі біля Святої Софії існував храм Святої Катерини (на нинішній вулиці Стрілецькій). Це була та сама церква, руїни якої, на думку дослідників, бачив посол німецького імператора біля Софії ще в кінці XVI століття.
В Києві в XVIII столітті колонія греків збудувала поруч із Магістерською площею дерев'яну, а потім цегляну каплицю, де згодом заснували грецький монастир святої Катерини. Наприкінці XIX століття його перебудували, а з 1920-х років, коли монастир закрили, його будівлі використовували як зали для показу продуктів промисловості. У 1929 році церкву грецького монастиря розібрали, бо її баня пішла тріщинами.
До появи окремого монастиря на честь святої Катерини в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі до головного його храму коштом Петра I та імператриці Катерини з півдня прибудували бічний вівтар Великомучениці Катерини. При цьому між давнім собором архистратига Михаїла та бічними вівтарями прорізали широкі арки. З відновленням Свято-Михайлівського Золотоверхого собору було відроджено і два бічних вівтарі — на честь святої Варвари і святої Великомучениці Катерини, які були освячені у грудні 2000-го.
З прадавніх часів святу Катерину в народі вважали покровителькою пологів, материнства, шлюбу і сімейного щастя. Тож не дивно, що дівчата вважали святу своєю заступницею, а важливою традицією українського свята — різні ворожіння на судженого. Які обряди проводили в Катеринин день в давнину, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
— Свято Катерини ще називали в народі святом дівочої долі, бо в цей день не тільки ворожили на заміжжя, а й закликали свою долю, — уточнює Олена Громова. — Як це відбувалось? На території всієї України було поширено дівоче ворожіння «на вишневих гілочках». Зранку, ще до сходу сонця (і до служби Божої), треба було зрізати в садочку саме гілочки вишні, щоб в хаті поставити в глечик з водою. Чекати треба було до 13 січня — «Меланки». Якщо вишня розцвітала, то це означало швидке заміжжя (дівчата казали, що доля «буде цвісти»). Якщо ж гілка засихала, то в житті щось не складеться, може і доведеться ще довго дівувати.
Дата свята незмінна — 7 грудня (іменини Катерини святкуються також 17 грудня, 5 лютого, 15 лютого, 20 березня). У народі Катерину вважають покровителькою наречених і вагітних жінок. Святу Катерину зазвичай просять про щасливий шлюб, молять про жіноче щастя, про поповнення в сім’ї, успішні пологи, здоров’я дітей, а ще моляться їй про ясність розуму, оскільки свята була відома гострим розумом.
Наші предки 7 грудня на столи виставляли пісну їжу, між тим влаштовували жіночі посиденьки, ділилися плітками і секретами, збиралися на спільні ворожіння. В давнину з дня Катерини починались вечорниці, коли молодь сходилась до однієї (орендованої у вдови або самотньої господині) хати, зносили продукти і готували борщ і кашу. Приходили хлопці, починались розваги, але не танцювали — піст, та й без танців весело — сміх, співи… Опівночі, ближче до «півнів», кожна дівчина наповнювала їжею окремі горнятка, накривали їх новим вишитим рушничком і несла на подвір’я. Туди йшли «закликати долю»: по черзі дівчата вибирались зі своїми горщиками по дошках на ворота, паркан або перелаз і кричали: «Доле, доле, іди до мене вечеряти». Якщо у цей час заспіває півень чи собака загавкає — це знак того, що «доля обізвалася», якщо наступала тиша — то зажурена дівчина казала: «Доля оглухла, не чує мого голосу, а щоб ти зозулі не чула, блудниця моя». Вважали, що доля десь загубилася або спить, тому треба застосовувати інші премудрощі. Дуже боялися під час ворожіння побачити, як впаде зірка з неба — то погано, бо «доля теж погасне».
В цей день також ворожили на хліб, на свічки. Наприклад, дівчата клали шматочок хліба під подушку і загадували, яким би міг бути уявний наречений. Приказували: «Суджений-ряджений, приходь скоріше, нагодую тебе». І той, хто покажеться у ві сні і «попросить» хліба, той і буде суджений. Ще брали миску з водою, в яку скапував віск від запаленої свічки, і дивились: якщо там з’являлися «обручка», «вінок», «зірка» або якась обнадійлива фігура, то це вважалось добрим знаком. Або ще на окремих шматочках паперу записували імена знайомих хлопців, клали все під подушку, і вранці дівчина сама витягувала папірець з конкретним ім’ям (а могла попросити молодшого брата визначити судженого). Ще ворожили на двох свічках, які робились з клоччя (відходи від ткацтва, прядива, обробки конопель, льону. Треба було їх підпалити і промовити: «Свята Катерино, допоможи мені долю прихилити». Якщо свічки горіли рівно і прихилялися одна до одної, то і шлюб буде вдалим, якщо розходилися, то це віщувало нещастя.
— Перед кожним обрядом обов’язковим ритуалом була молитва (читали «Отче наш», «Богородиця», «Вірую в єдиного Бога»), — продовжує Олена Громова. — Зверталися до Катерини, наприклад, зі словами: «О, свята великомученице Катерино, обраний чистоти посудині, стовпі православ'я, надійна предстательнице наша, що явила нам сама провину благати Тебе, подвижниці законна, свята на святій горі свято спочиває! Молимо Тебе: приникши згори, вонми голосу моління нашого, призри на лихо рабів твоїх, просвіти затьмарення розуму нашого, сотвори нас горня мудрствовати, а не земна! Даруй нам вся, яже до користі прохання: можеш бо многая попросити у возлюбленнаго нареченого, Христа Бога нашого. Ми знаємо, яко багато може молитва праведного, поспешествуемая благоутробством милосердного Бога, йому ж слава, честь і подяка завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».
Не тільки дівчата молилися в свято. Наприклад, на Черкащині, Полтавщині хлопці теж загадували на майбутнє, чекаючи на свою другу половинку. Вранці йшли до церкви помолитися і попросити Всевишнього та святу Катерину послати їм добру, роботящу й розумну жінку. А щоб результат був позитивним, ще й постилися весь день.
Чоловіча доля у народних оповіданнях зображена жінкою. Доля-жінка буває проворна або ледача. Хоч День Катерини — свято жіночої долі, та все ж при вечері хлопці люблять згадати і про свою долю. На свято Катерини можна загадувати й на чоловічу долю, якщо все правильно робити: поститися, молитися за своє щастя, щоб з долею не бідувати. На цю тему на території Центральної України побутувала легенда.
В одній родині було собі два брати — бідний і багатий. Одного разу вийшов бідний брат на поле багатого і спитав, як стати вправним господарем і вилізти зі злиднів. На що багатий відповів: «Кожний має свою долю. Чоловіча доля — у вигляді жінки, але якої»… В цей час бідний бачить, що ходить по полі якась жінка, збирає колоски і кладе під копи. Виявилось, то була доля багатого брата. «А де ж моя?» — поцікавився бідний. «Лежить під копою, спить!» — вказала жінка. «Що ж зробити, щоб і вона була така проворна, як ти?» — спитав бідний. Доля багатого каже: «Підкрадися потихеньку, схопи її за коси і бий та приказуй: «Оце тобі, лиха доле, лінощі! Оце тобі за те, що через тебе мене вже злидні обсіли!» Послухав бідний брат цієї ради і пішов ловити свою долю. Підкрався, простягнув руку і хотів схопити за коси, а вона — верть та й втекла. Бігав, бігав бідний за своєю долею, та не піймав. Пішов бідувати далі…
Цікаво, що у Франції Катерину вважали покровителькою незаміжніх дівчат, які день святої Катерини святкують 25-го грудня (цей день був уперше широко відсвяткований в 1946 році). Всі незаміжні (віком від 25 років) в цей день виходили на вулицю в капелюшках, прикрашених жовтими та зеленими стрічками (вважались символом надії на одруження). Ці веселі «катеринетти», як їх називали, розважалися і йшли до церкви, де архиєпископ їх благословляв. Цілі процесії несли квіти до статуї святої Катерини і по дорозі цілували хлопців, яких зустрічали на вулицях. «Катеринеттам» дозволяли різні вільності і не осуджували.
Предки спостерігали в день Катерини за погодою. В народі казали, що з приходом Катерини треба сподіватися на люті морози: «На святу Катерину ховайся під перину», «Як на Катерину холодно, то буде голодно».
У наших пращурів були певні заборони у святкову дату. На Катерини слідкували, щоб не топилася піч, не розпалювалось багаття, інакше може «життя задимитися», суворо дотримувалися заведеного порядку — не вживали м’яса, молочних продуктів (адже тривав період Різдвяного посту), не виконували тяжкої роботи (не ткали, не рубали, не займалися також рукоділлям, не займалися ремонтними справами), не влаштовували галасливі вечірки з танцями, не сварилися і не осуджували.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки
Читайте також: Церковний календар: Різдвяний піст та ще 5 важливих дат для православних у грудні
У заголовку фото із сайту ganc-chas.by