Україна з нетерпінням чекала на онлайн-зустріч Джозефа Байдена та Володимира Путіна. Адже в ході розмови віч-на-віч глави двох ядерних держав планували насамперед обговорити ситуацію навколо України, а також тематику стратегічної стабільності й низку актуальних питань двостороннього порядку денного.
Чи варто Україні очікувати від відеозустрічі Байдена та Путіна позитивних зрушень у питаннях безпеки, чого насправді домігся Кремль від США, розповів «ФАКТАМ» український дипломат-міжнародник, аналітик, політолог Олег Бєлоколос.
— Пане Олеже, на вашу думку, як колишнього дипломата, яких наслідків варто очікувати Україні від перемовин між Джозефом Байденом та Володимиром Путіним?
— На моє переконання, ці переговори були досить позитивними для України. Сьогодні ми маємо ту міжнародну антипутінську коаліцію, яка свого часу була широко анонсована, але її фактично не існувало. Проте криза, спровокована ескалацією та нарощуванням Росією військової техніки на кордоні з Україною, консолідувала суттєву частину міжнародної спільноти на нашу підтримку. Лідером цієї коаліції є США. Це свого роду об'єднаний фронт проти путінської Росії на підтримку України. І це однозначно позитивні наслідки для нашої країни.
Читайте також: Хто спровокував вугільну кризу в Україні, чому вона схожа на саботаж і як це вплине на опалювальний сезон: пояснює експерт
— Проте вже доводилось читати думки деяких аналітиків, які сумніваються в тому, що ці переговори дійсно були позитивними для нашої країни. Вони кажуть, мовляв, питання України вирішувалося без України, що не дуже добре.
— Це хибна думка, яку чомусь поділяє чимало людей. Україна ніколи не мала, не має та не буде мати право вето на зовнішню політику інших країн. Тобто українське питання, як важливе й неодмінне питання міжнародної безпеки, повинно і буде обговорюватись на різних міжнародних заходах і у всіляких форматах, зокрема й без безпосередньої нашої участі. Хочу нагадати, що багато американських чиновників, особливо представників Конгресу США, часто виступають на захист інтересів України. Невже ми будемо їм вказувати, що вони не мають права цього робити? Хочу пояснити нашій аудиторії, що думка про те, що начебто обговорювали Україну без України, є абсолютно хибною.
— За результатами перемовин у ЗМІ з'явилась інформація про видалення з оборонного бюджету США санкції щодо «Північного потоку-2». Вочевидь, це не дуже добра новина для України.
— Я теж читав цю інформацію. Поки що не бачив якогось документального підтвердження, але навіть якщо все саме так, то треба говорити відверто: позиція США з цього питання була відома ще з липня нинішнього року. Тоді була відома «Спільна заява США та Німеччини на підтримку України, європейської енергетичної безпеки та наших кліматичних цілей». Натомість адміністрація Трампа раніше абсолютно жорстко виступала проти «Північного потоку-2». Адміністрація ж Байдена, вочевидь, виходячи з американських зовнішньополітичних пріоритетів, на сучасному етапі певним чином скоригувала цю позицію. Для України це не має бути несподіванкою. Взагалі не розумію, чому деякі експерти так гостро на це реагують. Невже вони не знали раніше про позицію адміністрації Байдена?
Інше питання, що ми наразі багато говоримо про активну дипломатію. Нещодавно було обрано новий уряд в Німеччині, то чому б нам не почати думати про певне перезавантаження відносин з цією країною? Власне, це треба було робити вже вчора. Звісно, якщо ми серйозно кажемо про проактивну політику. Адже Німеччина — це не лише питання «Північного потоку-2». Не секрет, що її голос в Європі має надзвичайно велику вагу.
— Також в оборонний бюджет не увійшли персональні санкції проти 35 російських чиновників, бізнесменів та співробітників ЗМІ з оточення Путіна. У списку фігурували прем'єр-міністр РФ Мішустін, прессекретар Путіна Пєсков, олігархи Роман Абрамович та Олег Дерипаска, голова «Газпрому» Олексій Міллер та інші.
— По-перше, ми не знаємо, чи вони були присутні в цьому бюджеті, чи це питання обговорювалось якимось чином в Конгресі та адміністрації Білого дому.
По-друге, вочевидь у Вашингтона мають залишатися додаткові важелі впливу (козирі, аргументи). Це питання дипломатії. Нам в цьому випадку теж треба розуміти, що у США, окрім підтримки України, яка набуває ознак сталого пріоритету, є й інші життєво важливі інтереси. На жаль, ми про це забуваємо. Інтереси України мають захищати українські політики. Пріоритет американських політиків — свої інтереси. Це насамперед. Такою була, є й буде політика кожної американської адміністрації.
Тому американські дипломати й політики, обговорюючи ситуацію щодо дій Росії, залишають певні інструменти впливу на випадок погіршення ситуації. Звісно, є потужні інструменти впливу на Росію, проте їх не так вже й багато без застосування силових методів. Адже війни з ядерною країною ніхто не бажає ані в Європі, ані у світі. Не думаю, що й у нас багато хто цього хоче. Ми маємо розуміти, що саме сьогодні стоїть на кону та наскільки виважено на користь України наразі діє адміністрація Байдена. Фактично йдеться про зменшення небезпеки масштабних воєнних дій та про життя наших військових. Дуже легко критикувати адміністрацію Байдена, не розуміючи достатньою мірою ширший контекст подій, що відбуваються.
Читайте також: Ейфорія напередодні візиту Зеленського до США, який ще не відбувся, дещо насторожує, — Валерій Чалий
— В оприлюдненому підсумковому релізі Білого дому йшлося й про те, що Байден закликав Путіна до деескалації навколо України та повернення до дипломатії. Про що говорить ця фраза з точки зору дипломатії?
— З одного боку, дипломатія — це увага до слів, а часом і до ком, а з іншого — не треба все розуміти надто буквально. Свого часу був Женевський формат, від якого Україна та інші учасники, на жаль, відмовились. Багато хто каже про Будапештський формат, проте, знову ж таки, не складається. Є Норманський. Особисто я не дуже розраховую на всі ці дипломатичні перемовини з Росією. Адже свого часу був формат Волкер-Сурков. Там теж намагалися розв`язати питання конфлікту між Росією та Україною, використовуючи американсько-російські можливості, проте нічого не вдалося. Однак в будь-якому разі дипломатичні переговори — це краще, аніж загибель людей та матеріальні втрати. В Україні дехто досить легковажно ставиться до цієї ситуації. Насправді в нас дійсно є затяжний конфлікт, але ж він може перерости у масштабний з країною, яка має потужну армію та ядерну зброю.
— Насамкінець не можу не згадати про намагання Росії не допустити вступу України до НАТО.
— Щодо так званих юридичних гарантій, яких настійливо вимагає Москва та які б «виключали розширення НАТО на східному напрямку» та розміщення у сусідніх країнах «ударних наступальних систем озброєнь», то стосовно першого позиція США та Альянсу загалом вже добре відома та була нещодавно знову підтверджена.
А с приводу другого, насправді виглядає так, що Москва практично апелює до вже вмерлого Договору про ракети середньої та меншої дальності в Європі, який вона ж сама довго та нещадно критикувала, а потім успішно зруйнувала. Щоправда, згодом схаменулася й з 2019 року безрезультатно намагається просунути ідею щодо так званого «мораторію на розміщення ракет середньої та меншої дальності в Європі». Були й інші інструменти забезпечення та підтримання безпеки в Європі: Договір про звичайні збройні сили в Європі, участь в якому Росія призупинила, або Договір про відкрите небо, що дозволяв його учасникам здійснювати обльоти територій одна одної та з якого Москва вийшла у червні цього року. Тож, яких гарантій ненападу росіянам раніше не вистачало та що вони хочуть отримати? Чи насправді йдеться не про гарантії безпеки, а про сферу впливу Росії в Європі?
Загалом сьогодні російська зовнішня політика втратила можливість об'єктивно оцінювати ситуацію у світі. Тобто вони вже увійшли в сценарій ескалації, про який влучно свого часу сказав австрійський публіцист Карл Краус: «Як діють можновладці та чому починаються війни? Дипломати брешуть журналістам і починають вірити власній брехні, читаючи про неї в газетах». Мені здається, в Росії настільки забрехалися, що почали вірити в сказане та надруковане в їхній підконтрольній, пропагандистській пресі.
— Виходить, Росія сама себе перехитрила?
— Виглядає так, що цими днями Росія своїми ж діями консолідувала ту «міжнародну антипутінську коаліцію», про яку ми багато чули та якої до грудневої кризи цього року в реальності не існувало. Тобто ми бачимо, що «різьбу зірвало» не лише в російської історії, яка щоразу повертається у 1937 рік, але й в її зовнішній політиці, що, здається, втратила спроможність об’єктивного погляду на ситуацію у світі.
Росія вкотре програла, показавши себе на міжнародній арені не відповідальною державою — членом Ради Безпеки ООН, а малопередбачуваним шантажистом. Впевнений, що ця ситуація стане предметом серйозної уваги в міжнародній спільноті та бізнес-колах з відповідними негативними наслідками для Москви. Наслідки для Росії від цієї ескалації, яку вони «розкрутили», ще довго відчуватимуться. Не думаю, що іноземні інвестори плануватимуть і надалі серйозні проєкти в Росії. Хоча вже й так багато хто звідти йде та виводить кошти з цінних паперів. Це довготривалі ефекти, які з часом дуже серйозно вплинуть на економіку Росії.
Читайте також: «Газпром» бажає переламати газовий ринок Європи під себе, — Михайло Гончар