Підсумки минулого року не дуже радісні, якщо чесно. Економічна й енергетична кризи, напівпорожня скарбниця, провал кампанії вакцинації, зазіхання на свободу слова, гучні скандали, втрати й, головне, підлий та невгамовний ворог біля кордонів знову брязкає зброєю.
Про ключові події року та прогнози на майбутнє «ФАКТИ» поговорили з Дмитром Ярошем. З 2014 року й досі тільки від згадки про його ім’я у бойовиків починається нервове свербіння.
— Пане Дмитре, з якими думками, тревогами, надіями ви зустрічаєте Новий рік? Що вас тішить, що бентежить?
— Дуже тривожить інформація про широкомасштабне вторгнення Російської Федерації на нашу територію. Зрозуміло, що всі мої помисли та дії направлені на те, щоби гідно зустріти ворога в разі масштабної агресії. Головне наше завдання зараз — розгортання добровольчого руху й відновлення діяльності резервних батальйонів Української добровольчої армії.
Я регулярно спілкуюсь з хлопцями з Головного управління розвідки та з головнокомандувачем Збройних Сил України. Вони бачать, що ворог готується до вторгнення десь на кінець січня — початок лютого. Зрозуміло, що всім хочеться миру, але ніхто й думки не припускає про капітуляцію. Якщо станеться вторгнення, будемо захищатися.
Читайте також: «Моя рука залишилася у БТРі під Дебальцевим»: вийшовши з госпіталю, Вадим Довгорук продовжує служити у ЗСУ
— Ви зараз член команди головнокомандувача ЗСУ, володієте інформацією з перших рук. Наскільки ЗСУ готові боронити державу? Ми сподіваємось тільки на нашу армію.
— Абсолютно правильно сподіваєтесь, бо Збройні Сили, попри цілу купу проблем, готові до захисту України. І ті, хто служить зараз, і пів мільйона резервістів.
— Але зараз серйозний відтік кадрів з армії, особливо тих, у кого є досвід ведення бойових дій.
— Відтік кадрів — це абсолютно закономірна річ, бо після активних бойових дій настала певна стагнація. Зрозуміло, що люди довгий час просто так в окопах сидіти не будуть. Вони повернулися до мирного життя. Але 99 відсотків цих людей готові стати у стрій будь-якої миті. Ми це побачили й навесні, коли почався перший раунд ескалації, бачимо й зараз.
Зрозуміло, що за місяць-два нова команда на чолі з генералом Залужним виправити всі недоліки, які є в ЗСУ, не може, але позитивні речі вже почали відбуватися. Це й прибирання абсолютно зайвого паперового обігу поганих радянських зразків, і нормальні призначення командирів по вертикалі. Головний плюс Збройних Сил в тому, що Залужний, Шаптала, Мікац, Ніколюк, Літвінов, Павлюк — це бойові генерали. Це люди з абсолютно нормальним розумінням всього, що відбувається, які здатні брати на себе відповідальність (а це дуже важливо у справжній армії), проявляти ініціативу, давати адекватні накази, підіймати до гори офіцерів нижчої та середньої ланки, які вміють керувати підрозділами. Вважаю, що йде дуже хороший процес.
— Ворог постійно брязкає зброєю. Що зараз відбувається на фронті?
— Я ось щойно звідти приїхав, багато спілкувався з хлопцями. Якихось кардинальних змін немає. «Пострілушки», як каже комбат Чорний.
Не маю жодних сумнівів, що на східному фронті Збройні Сили витримають натиск. Оборона там відпрацьована. Але, якщо ворог піде, то якими силами? Яка буде у нього перевага в повітрі перш за все? Чи буде він застосовувати ти ж самі балістичні ракети, їхні «Іскандери» та інше? Головне завдання російської кампанії, якщо вона буде, — примусити Зеленського підписати капітуляцію, а для того треба розгромити якісь боєздатні частини ЗСУ, можливо, захопити невеликі території за рахунок десантних операцій або якихось ударів. А якщо вони будуть бити по об’єктах критичної інфраструктури, можливі перебої з електрикою, тепло- і водопостачанням тощо. «Маленькая победоносная война», як вони говорять, — оце Кремлю було б цікаво. Бо окупувати цілу Україну нереально.
Звичайно, що буде важкувато. Але все одно, як на мене, треба використовувати тактику вузлового опору, привчати війська діяти в обороні, навіть перебуваючи в оперативних оточеннях, і «хапати ворога за пояси» (тобто коли над тобою висять їхні вертольоти, безпілотники, винищувачі, бомбардувальники, треба максимально зближуватися з противником, щоб не дати можливості працювати його авіації).
Зараз відбувається перший етап мобілізаційних заходів, нарешті почали активніше працювати з розгортання підрозділів територіальній обороні (поки закон не був ухвалений, не було правової бази для цього) — йдуть зрушення і в Києві, і в областях.
Вважаю, що у нас є всі підстави оптимістично дивитися на наш спротив. Звичайно, що жертви будуть великі, тут навіть мови немає, і крові проллється й нашої, і ворожої доволі багато. Але іншого шляху до свободи немає.
— Багатьом сьогодні набагато страшніше, ніж у 2014 році. Не тільки тому, що ворожі скупчення стоять біля кордонів, але й тому, що люди відчувають дрейф у бік Кремля з боку влади. Що скажете про настрій у суспільстві? Дуже часто останнім часом чую, наприклад, у транспорті або на ринку репліки «ми не за цих, не за тих», «ми за мир у всьому світі», «треба все ж таки домовлятися з Росією». Здається, ми в цьому сенсі відкочуємось назад.
— Ні-ні, я з вами абсолютно не згоден. У порівнянні з 2014 роком загальний рівень патріотичної свідомості суспільства зріс. Я вам це гарантую, бо їжджу всією Україною — від Маріуполя до Чопа. Перш за все бачу це по пасіонарній частині. У нас чудова молодь. Тих, хто активно проявляє свою громадянську позицію, стає дедалі більше.
Читайте також: Віктор Муженко: «Наш народ мудрий, але інколи помиляється, на жаль. Найголовніше, щоб він засвоював пройдені уроки»
Наведу такий приклад. У березні-квітні 2014 року я часто спілкувався з чиновниками та військовими. Серед них було багато таких, хто був готовий ледь не переходити на той бік. Перелом почався після збиття бойовиками та російськими найманцями літака з десантниками в небі над Луганськом. До того військове містечко їхньої 25-й бригаді було розписано російськими гаслами. Творився просто жах. А потім поступово ситуація почала мінятися на півдні, на сході — та по всій країні.
Частина «вати» (як умовно ми їх називаємо) була, є і буде. Не тільки в Україні, в будь-якій державі світу таке є. Конструкція будь-якого суспільства передбачає 10−15 відсотків активного населення, а основна маса коливається то в той, то в іншій бік. Зрозуміло, що при правильній стратегії влади у цій гібридній війні ми б мали мати потужний інформаційний блок, який робив би все, щоб ті люди вставали на наш бік. На превеликій жаль, у нас працює, наприклад, телеканал «Дом», де дають ефір таким, як Пальчевський (ані минула влада, ані ця не ухвалює закон про колаборацію). Ну, а те, що ми спостерігаємо відверті ворожі кроки й діяльність російської агентури на найвищих рівнях, це взагалі сором.
На превеликій жаль, вісім років ми робимо крок вперед і два назад. Це треба долати, і в першу чергу опозиції. І приходити до влади з конкретною стратегією та програмою, дорожньою картою й командою. Ми займаємось війною. Розірватися між фронтом і політикою неможливо. Тому треба підштовхувати наших політиків до конкретних дій.
Я теж не прихильник сьогоднішній влади. Але не моє завдання їх критикувати. Зараз усі цим займаються. Хай критикують.
Читайте також: «Вважаю, що нас зрадив Зеленський»: резонансне інтерв'ю одного з розробників спецоперації із захоплення «вагнерівців»
— В одному інтерв’ю на запитання, чи вдалося Зеленському здобути авторитет серед військових, ви відповіли: «Якщо чесно, не можу сказати про великий авторитет верховного головнокомандувача». Яким його авторитет може бути, якщо нещодавно стало відомо, що йому «соромно за наших розвідників»?
— Безумовно, такі заяви президента деморалізують передусім українські спецслужби. Я не раз говорив про те, що коли роками не виконують державні оборонні замовлення, не закуповують «Стугни» й «Корсари» нашого виробництва (не кажу про Javelin), не реалізовують інші оборонні програми, не виплачують належним чином (рух почався з приходом нової команди) соціальні виплати військовослужбовцям, то це не може не відбиватися на пониженні авторитету влади. Йдеться не тільки про Зеленського, а взагалі про владу як таку.
Підвищуйте обороноздатність держави під час війни, робіть щось для Збройних Сил, і тоді будете мати там авторитет. А вони закривають на це очі. Поїдуть на передок, знімуть видосіки — і все. Тому, на превеликій жаль, ми маємо те, що маємо, як казав Кравчук.
Найважливіше сьогодні — виваженість у підходах. Бо тільки об’єднаний народ може протиставитись агресії. Роз’єднаність влади та опозиції може бути в тактичних питаннях, але в питаннях стратегії, тобто в протистоянні ворогу, має бути абсолютна єдність. А тут бабах — і звинувачення в державній зраді п’ятого президента України. Зрозуміло, що це діє на розкол суспільства.
Не опозиція качає ситуацію, а саме влада. А це для мене абсолютно показово. Використовуючи євангельську формулу «по плодах їх пізнаєте їх», можна справді говорити, що тільки ворог, який знаходиться на доволі високих щаблях у правоохоронних або в інших владних структурах, може так діяти.
— Як нам з’єднати країну?
— Необхідна ідея державності української нації. Вона має об’єднувати суспільство, а влада — бути основним носієм цієї ідеї. Якщо влада цього не робить, це потім призведе до катаклізмів, революцій, Майданів. Якщо ця влада не буде цього робити, це має робити опозиція, яка стане наступною владою (влада ж категорія змінна, вона сьогодні є, завтра її немає). Тут головне — державу втримати, ось про що йдеться. Буде держава — буде розвиток нації. Не буде держави — нація знову опиніться в окупації та знову буде її деградація.
— У вас немає відчуття, що ми втрачаємо державу?
— Ні. Ще раз говорю: коли є 10−15 відсотків активних людей, держава не буде втрачена. І відбити агресію Росії ми зможемо, і поставити цю владу на місце теж.
Знаєте, у мене є таке бачення. У нас дуже часто влада діє всупереч суспільству й навіть здоровій логіці. Якби не було певного тиску з боку патріотичної частини, ця влада давним-давно вже підписала б капітуляцію перед Кремлем. Бо ми ж пам’ятаємо ці формули «какая разница» та «поглядеть в глаза Путину». Але завдяки патріотичному тиску та інстинкту самозбереження в решті решт цього немає.
Читайте також: «Зеленський не почувається президентом з якоїсь причини», — політичний психолог Світлана Чуніхіна
Ми ж постійно спостерігали щось подібне. Кучма приходив на проросійских гаслах перший, другий раз, а діяв абсолютно протилежно. Навіть Порошенко, коли став президентом, позиціонував себе як миротворець, а потім зрозумів, що з росіянами домовитися неможливо, бо Путін і взагалі той мафіозно-політичний-ефесбешний конгломерат російської влади не бачить існування самостійної і соборної держави Україна. Вони готові знищити будь-які наші здобутки, що і роблять в принципі. Але відбити це можна, тим більше, що ми не самі. Все ж таки зараз не 2018−2019 роки, коли не було взагалі жодної підтримки й ми воювали на всі фронти. А тепер у нас із Заходом один фронт — антиросійський. І ми здатні вистояти. За допомогою союзників вже точно.
— Союзники кажуть: «Якщо що, воювати будете самі».
— Я абсолютно з ними згідний. Ми маємо самі проливати кров за свою свободу. Якщо вони дадуть нам побільше зброї, більше проллємо ворожої, і взагалі буде легше. Нам не треба військ західних партнерів. Нам потрібне їхнє технічне обладнання та озброєння.
Читайте також: Павло Клімкін: «Байден грає з Путіним в політику батога і пряника. Поки що Путін отримав пряник»
— За цей рік сталося багато гучних скандалів. Останній — історія з колишнім заступником міністра МВС Гогілашвілі. Це просто сором.
— Звичайно, я відстежую такі речі, але, якщо чесно, мені вони не цікаві. Нічого доброго від них немає для України, це само собою зрозуміло. І кадрова політика цієї влади, м’яко кажучи, неоднозначна, а часто ворожа до української справи. Бо таких призначень не може бути апріорі. Як так відбувається, не знаю. Це дуже й дуже неправильно. Фільтрація кадрів під час війни мала би бути ретельною. Коли людина стає заступником міністра та отримує допуск до державної таємниці, потім запевняє, що він не громадянин Росії, цим мала б займатися Служба безпеки.
Пам’ятаєте, як на початку нашої незалежності Росія постійно робила все для максимальної корумпованості української верхівки через газові, нафтові схеми тощо. Це був один зі шляхів знищення нашої державності. Тільки тихий і мирний. Тихою сапою, як кажуть в Україні. Та й розстановка їхніх агентурних кадрів в Україні теж має певну тяглість. Скандали з російськими паспортами та іншими проявами не вчора почалися і не з приходом Зеленського. Це гібридна війна й це закономірно. Вони нам сунуть свою агентуру. Вона підривається сама. Ситуація з Гогілашвілі не була спецоперацією українських спецслужб. Побикували на блокпості, виявилася така консерва, і потягнувся ланцюжок. Поліцейські проявили себе абсолютно правильно. Як на мене, хлопці заслуговують на нагороду. Оце вам сила українського суспільства.
Це як на Майдані. Постійно спостерігав, як люди будували барикади. Ними ніхто не керував. Підійшли — раз, раз, раз, і виросла кількаметрова барикада.
Читайте також: Ми вже зараз маємо розуміти, що буде після того, як Зеленський піде зі своєї посади, — Євген Магда
— Ми вже такі втомлені, такі байдужі. Третій Майдан можливий?
— Звичайно. Як показує практика, у нас раз на десять років відбувається Майдан. Потихеньку-помаленьку час підходить. Але я не хотів би ніяких революційних потрясінь. Владу треба міняти шляхом демократичних виборів. І виваженіше підходити до цього питання. Але при тому всьому зрозуміло: якщо буде реалізовуватись російська версія Мінських домовленостей, наприклад, то ніхто терпіти не буде. Бо це знищення нашої держави, тільки в інший спосіб. На частині Донбасу — відвертий антиукраїнський анклав. І що, шляхом дипломатії заведуть до Верховної Ради відвертих ворогів України?
— Ви особисто вірите в те, що ми повернемо Донбас і Крим? Вже майже вісім років триває окупація, надії дедалі менше.
— Вірю я в Бога. Щодо Криму й Донбасу — впевнений, що ми їх повернемо. Але яким шляхом, тут питання.
Російській імперії існувати лишилося недовго. Це видно по ситуації у них всередині. Судячи з того, що відбувається вже зараз (максимальне закручування гайок, закон про розширення повноважень поліції тощо), там будується цілком тоталітарна держава. Якщо раніше вони мігрували від подоби керованої демократії (як спочатку називав це Путін) до авторитаризму, то тепер вже мігрують до тоталітаризму. А це врешті призводить до ліквідації будь-якої держави. Тим більше такої величезної, як Росія. Події в Хабаровську — це перші проблиски. Ми бачим, як зростає ісламський фактор. Зараз Кремль платить данину Кадирову, і це не може не задовольняти чеченців (тому, хто там виграв у війні, ще треба подивитися). Ми бачимо експансію Китаю по Далекому Сходу і південній частині Сибіру, бачимо дуже багато антиімперських процесів, які доволі бурхливо йдуть, але поки що пригноблюються. Тому Росія приречена на розвал. Їй просто треба допомогти. І ми навіть на своєму рівні можемо щось робити. Наприклад, створити антиімперський фронт з представників поневолених народів. Є багато засобів такої діяльності та їх треба реалізовувати. Але ця влада не дуже активна в цих питаннях.
— Зараз багато розмов, що нам потрібні дострокові парламентські вибори. Ваша думка?
— Я за. Ця Рада вже відіграла свою роль, її склад перспектив не має. Як ми побачили, турборежим жодного турбопокращення життя людей не зробив.
Читайте також: Мене турбує, що влада іноді підіграє Російській Федерації, — Ірина Геращенко
Дострокові вибори, до речі, випустили би певний пар і позбавили б президента ілюзій про його монопольне становище. Бо воно вже таким не є. І це видно по знову ж таки кадровій політиці, коли на міністерські посади вони ледь не заганяють людей, і тут у них велика проблема. А вони закриються від усіх проблем, як маленькі діти: «Ми в домику, нас немає. Все класно, ми живемо в прекрасному світі». Вони, можливо, так, а народ — ні.
В Януковича була подібна ситуація. Вони всі теж плавали у хмарах. Їм дуже класно жилося. Я колись спілкувався з одним чиновником. Він сказав дуже хорошу фразу: «Крізь вікно 600-го „Мерседеса“ життя набагато привабливіше виглядає, ніж з вікна трамвая». Ці хлопці так само — дивляться з вікон своїх кортежів і не бачать проблем, які існують, на превеликий жаль.
От ми говорили про Майдан. При Януковичі я не раз говорив з багатьма активними політиками. Вони не передбачали навіть можливості вибуху. Усе суспільство сиділо, як кролики перед удавом. А потім бах — і вибух.
Будь-яка революційна ситуація не виникає просто так, вона готується цеглинка по цеглинці. Оці «вагнергейти», зріст цін, енергетична криза, невиконання державного оборонного замовлення, підозра Порошенку про державну зраду — все воно потихеньку компонується і потім, не дай Боже, вибухне. Оце буде качання ситуації.
— Росія обов’язково скористається цим.
— Безумовно. Я в тому переконаний.
— Зрозуміло, що ви не астролог. Але яким буде наступний рік для нашої країни?
— Думаю, що важким. І в політичному, і в економічному сенсі. Пережити б зиму нормально, без ексцесів — без вторгнення, без енергетичного колапсу, без великого економічного спаду. Головне — приймати адекватні політичні й економічні рішення. Бажано б випустити пар і позбавити президента цього моностановища та думок про царську корону, бо є інколи таке враження, що вони виникають. Але ж коли корона вростає в мозок, тоді дуже погано стає всім — і царю, бо голова врешті решт злетить з плеч, і народу. В Україні перетворюватися на царів геть не варто…
Рік буде важкий. Але прорвемось. Кожен на своєму місці повинен робити своє. Лихі часи минуть, я в тому переконаний.
— Коли?
— Це не тільки від мене залежить. Хотів би, щоб якомога швидше.