Майбутнє належить тим, хто в нього вірить. Мрії ведуть нас уперед і допомагають подолати багато труднощів. Сьогодні у нашому турбулентному світі особливо важливо вірити у краще.
«ФАКТИ» продовжують проєкт «Світ після пандемії» — серію інтерв'ю з відомими людьми та лідерами галузей.
Сьогодні наш співрозмовник — відомий український ілюстратор Владислав Єрко, який багато років успішно працює у тандемі з книговидавцем Іваном Малковичем. Серед шедеврів Владислава Єрко — ілюстрації до «Снігової королеви» та «Кресала» Андерсена, «Маленького принца» Сент-Екзюпері, роману про Гаррі Поттера Джоан Роулінг, драмам Шекспіра «Гамлет», «Ромео та Джульєтта» і «Король Лір»…
— Владиславе, ваші ілюстрації здобули світове визнання. Які нагороди вважаєте найгучнішими?
— Кілька років тому «Снігова королева» з моїми ілюстраціями опинилася у Великій Британії в топах передріздвяних продажів. Це було приємно. Що ж до нагород, вітчизняних та закордонних, про них краще спитати Івана Малковича — їх не запам'ятовую і не колекціоную. Я й сам йому часто дзвоню з цим запитанням. Збирати дипломи — не моє. Моє марнославство в цьому сенсі безпробудно спить.
— І все ж, напевно, було приємно, коли Пауло Коельо сказав про ілюстровану вами казку «Снігова королева»: «Це найдивовижніша дитяча книга з усіх, які я бачив у своєму житті»?
— Я ілюстрував його твори. А коли 2002 року подарував йому «Снігову королеву», він справді з цікавістю її гортав і висловлював своє захоплення.
— Чи правда, що оригінал однієї з ілюстрацій цієї книги було оцінено у 26 тисяч доларів?
— Цієї суми я не отримував, хоча оригінали ілюстрацій справді в мене купують.
— І хто ж ці поціновувачі вашого таланту?
— Серед них є бізнесмени, у яких діти виросли на цих казках, просто любителі цього жанру. Як правило, такі ілюстрації оформлюють як графіку та вішають у себе вдома.
— Коли кілька років тому я з фотографом побувала у вашій квартирі, здивувалась, що у вас на стінах жодної власної роботи. Тоді ви сказали, що чисті стіни дають більше простору для творчості. Тепер нічого не змінилося?
— Вдома я вішаю на стіни чужі роботи. Зі своїми не люблю стикатися. Навіть з улюбленими із Шекспіріади — «Ромео і Джульєтти», «Гамлета», «Короля Ліра»… Як кажуть, не люблю стикатися сам із собою. І не я один такий. Наприклад, Бергман не любив переглядати свої фільми. Про це говорив в інтерв'ю Роман Балаян. Чим більше дивишся на попередні роботи, тим більше бачиш якісь невдалі моменти і починаєш займатися самоїдством. Натомість краще робити щось нове.
— У Facebook є сторінка, яка об'єднує поціновувачів вашої творчості, — свого роду фан-клуб, як в артистів.
— Завів її не я і стосунку до неї не маю. Моєї особистої сторінки у Facebook немає. Є сторінка в Інстаграмі, але досі я туди особливо нічого не викладав. Поки що у мене відчуття від соцмереж, як від якогось протягу, який мені не дуже корисний. Хтось почне про щось запитувати, треба буде відповідати. Той, хто мене не любить, не полінується написати щось їдке чи неприємне — і доведеться думати, як реагувати. А це все час, який не хочеться марнувати.
— Пандемія якось позначилася на вашому житті та творчості?
— Знаєте, цікаво, що кілька видавців в один голос заявили, що люди стали більше читати. У період пандемії спостерігається зростання продажів книжок. Як це пояснити? У локдаун люди вимушені були сидіти вдома, інтернет набрид, і багато хто подумав: «А чи не почитати книжку?» Кожен видавець цьому, звичайно, радий.
— У багатьох творах, які ви ілюструєте, трапляються дива. А у вашому житті вони відбувалися?
— І не раз. Інакше як пояснити, що в якийсь момент на моєму шляху виявилася та чи інша людина з певною пропозицією і вплинула на течію життя, змінила її? Люди, яких я зустрічаю і які впливають на мене, — це і є дива.
— Маєте на увазі насамперед Івана Малковича?
— Не тільки, але його, звісно, теж. Це і моя дружина, і друзі… Зрештою, просто якась людина, яка сказала щось дуже важливе, — і цього виявилося достатньо.
— Чи правда, що чимало видавців до вашого знайомства з Іваном Малковичем відмовлялися брати ваші чудові ілюстрації?
— То були 90-ті роки. Багато видавництв, як то кажуть, лежали догори ніжками — ні грошей, ні можливостей… Гонорари були просто смішні. А мені хотілося працювати. І це моє ходіння по видавництвах нагадувало «ходіння по муках». Я приносив ілюстрації до «Снігової королеви» та до «Казок туманного Альбіону», сподіваючись, що хтось їх колись видасть. Але мені говорили, мовляв, часи зараз не ті, треба малювати простіше, щоб це купувалося. А далі озвучували дослідження ринку. І в результаті вердикт був такий: це не продаватиметься!
— Напевно, побачивши, з яким успіхом продаються книги з вашими ілюстраціями, видавці, що відмовляли вам, кусали лікті?
— Знаю одне: ті видавці, які намагалися прорахувати з калькулятором успіх своєї книги, виявились не там, де хотіли опинитися. Підраховували як? Якщо папір коштує стільки, поліграфія та верстка — стільки, і якщо ще цьому «сволоті"-художнику заплатити стільки, книжка вийде золотою. Тому вирішували економити насамперед на гонорарі художнику. І нічого дивного, що багато таких видавництв накрилися мідним тазом. На щастя, для мене всі ці «ходіння по муках» закінчилися у 1997 році, коли я прийшов до Івана Малковича у видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Він подивився і сказав: «Ну, давай — робитимемо». Це був дивовижний контраст із рештою. Рішення Малкович прийняв одразу — не сказав: мовляв, я подумаю чи мені треба порадитись…
— Як вважаєте, що чекає книговидання у нових реаліях?
— Мені здається, що найменше постраждала область дорогих подарункових книг. По-перше, у їхніх покупців є гроші, по-друге, у таких книгах є іміджевий момент. Ще давно один книговидавець зазначив, що заможні люди купують цілі серії книг, корінці яких презентабельно виглядають на книжковій полиці. Вони виглядають дуже інтелігентно, дизайнерські привабливо. Найчастіше на склад приїжджають дизайнери і з огляду на те, які в будинку шафи, кажуть: «Потрібна ця та ця серія». І ось у такий будинок приходять гості, дивляться та думають: «Господар читає хорошу літературу. Тут і Умберто Еко, і Джойс, і Вірджинія Вульф…» Так що такі книги, як то кажуть, є свідченням розумного будинку.
— Напередодні Нового року була в Польщі, там по телевізору рекламували серію книг про всесвітньо відомих філософів. Хотілося б, щоб і у нас так ставилися до книжок.
— Тримати високу планку — показник загальної культури. У Європі на телебаченні є книжкові огляди. Критики говорять про літературу, про високе, не озираючись на тих, хто книжок не читає. І, очевидно, цим критикам ніхто не дорікає, що програму дивилося надто мало глядачів.
— Що мають зрозуміти люди внаслідок пандемії?
— Особисто я дуже відчув крихкість життя, яке може будь-якої миті обірватися, закінчитися, припинитися. Проте, мені здається, все повернеться на круги своя.
— Над чим працюєте сьогодні?
— Продовжую роботу над Шекспіріадою. Зараз ілюструю «Отелло». Також є дитячі проєкти. Але озвучувати до того, як роботу буде завершено, поки що не хочу.
— Що б ви побажали читачам «ФАКТІВ»?
— Будьте здорові — та дружіть із книжками!
Фото з альбому Владислава Єрка