Ще до народження сина, на 30-му тижні вагітності, Олена дізналась, що з ніжками у дитини проблеми.
— Перед пологами психологічно я до цього вже була готова, ми з чоловіком не сумнівалися, що треба шукати лікарів, щоб виправити дефекти ніжок: кісточки виявилися вкороченими, малої гомілкової взагалі не було, — згадує Олена, мама чотирирічного Костика.
— Коли ви вперше побачили сина, цей дефект впадав у вічі?
— Ні. Права ніжка була трохи тоншою через те, що не мала однієї кісточки, а вкорочення складало лише півтора сантиметри. Після виписки з пологового будинку ми показали дитину ортопедам у Дніпрі, і вони порадили в три місяці загіпсувати ніжку. А коли я запитала, чи знадобиться операція, то почула, що в подальшому, через три-чотири роки, можна починати подовжувати ніжку з допомогою апарата Ілізарова. У дитячих ортопедів ми були під постійним наглядом, але не розуміли, чим зарадити дитині. Відставання ніжки стрімко наростало: в шість місяців в порівнянні зі здоровою воно складало вже п’ять сантиметрів. Чекати далі? В цьому не було сенсу.
— І ви почали шукати інших лікарів…
— Так. Знайомі кияни розповіли про ортопеда Віталія Веклича («ФАКТИ» не раз писали про його унікальні методики. — Ред.). Ми поїхали на консультацію. Лікар одразу, навіть не подивившись спочатку на рентгенівські знімки, визначив усі вади ніжок, які були у дитини, розказав про свій досвід у лікуванні таких дітей.
Ми були вражені. Операцію Віталій Вікторович порадив зробити, коли дитині буде один рік. Робити її одразу лікар не ризикнув: необхідно було виконати надто складне комплексне втручання.
— Ви погодились?
— Ми були раді, що Віталій Вікторович візьметься виправити ситуацію. Адже інші ортопеди не змогли продемонструвати нам жодного вдалого випадку лікування подібної патології. А в багатьох країнах світу дітям з подібною патологією пропонують ампутацію стопи і протезування. Хіба життя з протезом може бути найкращим виходом з ситуації? Адже є можливість виростити кісточки ноги. Хоча на це, як каже лікар, знадобиться понад 15 років — весь час, доки ростиме здорова ніжка.
Звичайно, я переживала. А чоловік був налаштований рішуче: «Син маленький, він легко перенесе втручання і навіть про нього не згадає». Те саме сказав і свекор: «Навіть якщо буде боляче, це минеться. А от якщо не виправите дефект, в десять років син вас спитає, чому ви, батьки, нічого не зробили, щоб я був таким, як інші діти?» Саме так могло статися.
— Як Костя переніс першу операцію?
— Під час неї Віталій Вікторович встановив апарати зовнішньої фіксації на стегно та гомілку. Відставання ніжки було майже дев’ять сантиметрів. Через дисплазію довелося прооперувати кульшовий суглоб, поставити в правильне положення коліно, стопу.
Наступного дня після операції син вже повзав по кімнаті. Лікар показав, як підкручувати гвинти в апаратах, щоб нарощувати кістковий мозоль. Це тривалий процес. Апарати стояли у сина сім місяців, і за цей час вдалося виростити ніжку на вісім (!) сантиметрів. Синхронно відбувався й ріст судин, зв’язок, м’язів.
Коли апарати зняли, Костя швидко відчув свободу, зміг ходити, спочатку тримаючись за мою руку, а потім і сам. Ми розуміли, що лікування триватиме довго, але перші результати вражаючі й дають надію на те, що син не буде відчувати себе інвалідом.
Завдяки першій операції, яку Віталій Веклич виконав Кості, коли тому був один рік, вдалося подовжити ніжку на вісім сантиметрі. Апарат зовнішньої фіксації, з допомогою якого відбувався цей процес, хлопчику довелося носити сім місяців. Зараз дитині встановили апарат повторно, щоб знову наростити кісточки.
— Другу операцію син психологічно переніс важче: переживав, боявся, не одразу зміг стати на ніжку, — розповідає мама хлопчика Олена. — Костя дуже скучив за дитячим садочком — дітьми й вихователями. Треба було пояснювати, що права ніжка хворіє, її необхідно лікувати, щоб вона нормально ходила. А до садочка син неодмінно повернеться. Лікування вимагає терпіння і від нас, і від Кості. Він потроху дорослішає, тому наші аргументи вже спрацьовують. Костя більше грається зі старшим братом (йому десять). Хлопці знаходять спільну мову. Звичайні діти і не відрізняються один від одного.
Якби батьки Кості були менш активними, тобто повірили місцевим лікарям і чекали, доки дитині виповниться чотири-п'ять років, допомогти хлопчику, використовуючи методику Віталія Веклича, було б дуже складно, а якщо відверто, практично неможливо. Це підтверджує досвід лікаря.
— Так сталося, що майже одночасно до мене на консультацію приїхали дві сім’ї, в яких діти народилися з подібною патологією — вкороченими кістками на одній нозі, а при цьому звичайними стопами, — розповідає відомий ортопед Віталій Веклич. — Я все пояснив батькам: розповів, що найважливіший період для того, щоб подовжити ніжку, — до трьох років. Тому що в цей час дитина стрімко росте. Якщо буде подовжуватись кісточка, то разом з нею будуть рости шкіра, м’язи, судини, сухожилки, тобто всі інші структури. Потім дитина росте повільніше, і, якщо запізнитись з першою операцією, повністю подолати різницю між ніжками ми не зможемо.
— Костю ви прооперували, коли йому був один рік…
— Так. Його батьки зважились на операцію. Результат лікування, на мою думку, дуже хороший. А от інша сім’я, з Житомирщини, зникла з мого поля зору на три роки. Дитину привезли нещодавно, і мені дуже прикро було, коли я побачив, що вкорочення ніжки становить вже 15 (!) сантиметрів. Мама хлопчика просто благала мене хоч трохи покращити ситуацію, зменшити різницю між ніжками.
— Це можна зробити?
— Не розраховую на те, що ваду вдасться прибрати повністю, але зроблю все, що від мене залежить.
…Матеріал про надзвичайно талановитого лікаря Віталія Веклича «ФАКТИ» опублікували в грудні 1999 року. Це історія семирічного Сашка Ковальчука, у якого була вроджена вада ніжки: довжина стегнової кістки складала всього кілька сантиметрів. Коли ми з ним познайомилися, ніжки у хлопчика вже були однакові, бо за шість років лікування Віталій Вікторович подовжив хвору кінцівку на 25 сантиметрів.
— Це був перший в Україні пацієнт, якому в віці одного року я за своєю методикою зробив операцію з приводу такої вродженої вади, — згадує Віталій Веклич. — Працював тоді в Інституті травматології і ортопедії. Таких маленьких пацієнтів там ще не оперували. Мені навіть довелося з батьками хлопчика скласти легенду, начебто вони мої родичі, і взяти на себе всю відповідальність за можливі наслідки, щоб керівництво інституту дало дозвіл на операцію. Але у мене була внутрішня впевненість у тому, що саме так можна допомогти дитині.
— Ви застосували методику лікаря Ілізарова?
— Частково. Мене дуже зацікавили винайдені ним конструкції для зовнішньої фіксації кісток. Я навіть побував у клініці Ілізарова в Кургані, щоб освоїти цей метод. Але там секретів не розкривали, і доводилося самому читати, аналізувати, винаходити нові інструменти. Принцип зовнішньої фіксації, який дозволяє без розрізу м’яких тканин закріпляти кістки, — це основний підхід.
— Як відбувається подовження кістки?
— Під рентген-контролем через проколи вводимо спеціальний інструмент і робимо штучний перелом кістки — розрізаємо її. А потім фіксуємо так, щоб у місці перелому був невеличкий проміжок: тут має утворитися кісткова мозоль. Це відбувається на п’ятий — сьомий день після операції. Тоді ми починаємо розтягувати мозоль з допомогою апарату зовнішньої фіксації (підкручувати спеціальні гвинти) — на півтора міліметра щодня. За місяць можна подовжити кінцівку в середньому на 4,5 сантиметра. Протягом першого курсу лікування вдається досягти результату 8—10 сантиметрів.
— А кістка виростає досить міцна? Вона ж має витримати навантаження тіла…
— Так. Нарощена кістка навіть міцніша, бо трохи товща за звичайну. Досвід показує, що вона не ламається.
— Лікування триває майже 15 років?
— При такій вродженій патології — так. Звичайно, шаблонів немає. Все індивідуально. Сашку ми виконували операції щороку. Це близько 15 втручань. Зараз намагаємося робити більші інтервали між операціями.
— Пам'ятаєте фото двох хлопчиків, ваших пацієнтів, яке ми опублікували в газеті у 1999 році як ілюстрацію до матеріалу про вашу хірургічну методику?
— Звичайно. Я вважаю її фотодокументом: на ній Саші Ковальчуку сім років, він з однаковими ніжками. А поряд — десятирічний хлопчик, батькам якого лікарі радили відкласти операцію. Платформа на одному черевику 30 (!) сантиметрів.
— За всі ці роки ніде в світі так і не навчились виправляти подібні вади, хоча я регулярно виступаю на міжнародних конференціях і знайомлю колег зі своєю методикою, — продовжує Віталій Вікторович. - За кордоном застосовують інший метод: ампутацію стопи і протезування кінцівки. Для лікарів це простіше. Для людини — тяжка інвалідність. Без операції й протезування різниця між довжиною ніг може скласти близько 50 сантиметрів і більше.
На щастя, з героєм публікації «ФАКТІВ» Сашком Ковальчуком такого не сталося. Зараз йому 29 років. Ніхто й здогадатись не зможе, що з ногою у нього були проблеми.
Я запитала у Олександра, як склалося його життя.
— У мене все добре, — говорить Олександр Ковальчук. — Живу у Вінниці, працюю в галузі економічної кібернетики. Займаюся спортом — неодноразовий чемпіон України з пауерліфтінгу. А на весілля, звичайно, запросив свого лікаря — Віталія Веклича. Ми з дружиною були дуже раді з ним зустрітися.
Раніше під час прямої лінії «ФАКТІВ» ортопед-травматолог Дмитро Яровий пояснив, як лікувати суглобові болі після ковіду та коли потрібно замінити уражений суглоб ендопротезом.