ГРУПА КОНЕЙ
Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 1970
Скульптор Fulgencio García
Розмір: 45×45 cm
Загалом наш сьогоднішній іменинник Володимир Висоцький, який народився 25 січня 1938 року в Москві, у кіно зіграв не так вже й багато ролей. «Вертикаль», «Дон Жуан», «Небезпечні гастролі», «Інтервенція», «Сказ про те, як цар Петро арапа одружив…» Цими фільмами та своєю багаторічною талановитою грою на сцені Театру на Таганці він, звичайно ж, запам'ятався мільйонам глядачів, багато з яких назавжди стали його відданими шанувальниками. Я вже не кажу про роль Жеглова у знаменитій картині «Місце зустрічі змінити не можна». І я вже мовчу про його пісні, які нарівні з акторством стали головною справою всього його життя.
Усього Висоцький написав понад 700 пісень, багато з яких стали сприйматися як народні. Так, власне, такими вони й були. Незважаючи на різні жанри, до яких умовно можна було віднести більшість із них — військові, блатні, гумористичні, казкові… У день, коли Висоцького ховали, у Москві проходила Олімпіада, і влада всіляко намагалася приховати інформацію про смерть легендарного виконавця. За невелику замітку у «Вечірній Москві» керівництво газети негайно було звільнено. Але, незважаючи на це, проводити улюбленого артиста та поета в останню путь вийшли десятки тисяч простих людей. З відчинених вікон у спекотне липневе небо ніби піднімалися мелодії його пісень, які виконувалися знайомим усім голосом з хрипотою…
Я когда-то умру — мы когда-то всегда умираем.
Как бы так угадать, чтоб не сам — чтобы в спину ножом:
Убиенных щадят, отпевают и балуют раем…
Не скажу про живых, а покойников мы бережём.
В грязь ударю лицом, завалюсь покрасивее набок —
И ударит душа на ворованных клячах в галоп!
В дивных райских садах наберу бледно-розовых яблок…
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.
Прискакали. Гляжу — пред очами не райское что-то:
Неродящий пустырь и сплошное ничто — беспредел.
И среди ничего возвышались литые ворота,
И огромный этап у ворот на ворота глядел.
Как ржанёт коренной! Я смирил его ласковым словом,
Да репьи из мочал еле выдрал, и гриву заплёл.
Седовласый старик что-то долго возился с засовом —
И кряхтел и ворчал, и не смог отворить — и ушёл.
И огромный этап не издал ни единого стона,
Лишь на корточки вдруг с онемевших колен пересел.
Здесь малина, братва, — оглушило малиновым звоном!
Всё вернулось на круг, и распятый над кругом висел.
И апостол-старик — он над стражей кричал-комиссарил —
Он позвал кой-кого, и затеяли вновь отворять…
Кто-то палкой с винтом, поднатужась, об рельсу ударил —
И как ринулись все в распрекрасную ту благодать!
Я узнал старика по слезам на щеках его дряблых:
Это Пётр-старик — он апостол, а я остолоп.
Вот и кущи-сады, в коих прорва мороженых яблок…
Но сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.
Всем нам блага подай, да и много ли требовал я благ?!
Мне — чтоб были друзья, да жена — чтобы пала на гроб,
Ну, а я уж для них наворую бессемечных яблок…
Жаль, сады сторожат и стреляют без промаха в лоб.
В онемевших руках свечи плавились, как в канделябрах,
А тем временем я снова поднял лошадок в галоп.
Я набрал, я натряс этих самых бессемечных яблок —
И за это меня застрелили без промаха в лоб.
И погнал я коней прочь от мест этих гиблых и зяблых,
Кони — головы вверх, но и я закусил удила.
Вдоль обрыва с кнутом по-над пропастью пазуху яблок
Я тебе привезу — ты меня и из рая ждала!
Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.