У неділю, 13 лютого, у Рівному реєстрували цікавий рекорд: нагороджували наймолодшу альпіністку України. Нею стала п’ятирічна Олександра Канкрова, яка самостійно підкорила Лайлу, одну з найвищих вершин Сванського хребта Центрального Кавказу. Дівчинка нарівні з дорослими витримала суворий 20-денний похід, мала все необхідне гірське спорядження, знала, як поводитися при зривах, як в’язати вузли. У гори Саша ходить з півторарічного віку, з того часу, як навчилась ходити. За минулий рік вона встигла підкорити вже три карпатські вершини та чотирьохтисячник у Грузії.
З маленькою рекордсменкою та її батьками «ФАКТИ» поспілкувалися напередодні реєстрації рекорду. Якраз у день народження юної альпіністки.
— Сьогодні нашій Сашулі виповнилося шість, — розповідає батько рекордсменки Ілля Канкров. - У подарунок доця отримала «сванку» (сванську шапочку), свій перший льодоруб, туристичну ложку і ляльку-мотанку, про яку давно мріяла.
— А ще коника, — додає іменинниця Олександра Канкрова. — Він дуже гарний, його треба тільки налагодити, правильно прикрасити, і він буде світитися вночі.
— Сашуня, вітаю тебе з подвійним святом — днем народження та рекордом. Відтепер ти офіційно — наймолодша альпіністка України. Розкажи, наскільки тяжко тобі далося сходження на гору Лайла?
— Не тяжко, — каже юна рекордсменка. — Сподобалось. Взагалі гори дуже люблю. Там гарно і багато снігу. І в наметах спати люблю.
— Напевно, і додому б не поверталася, якби можна було постійно бути в горах?
— Ні. Я додому все одно верталася б, — відповідає дівчинка, на мить замислившись. — Тут же в мене киця Сюзанна. За нею хрещений доглядає, коли ми в поході. І бабуся ще. А мої гуртки! Я ж ходжу на скрипочку, на танці, на айкідо. В мене і подружки тут є. Вдома добре, хоча і подорожувати я теж дуже люблю. А от інтерв’ю — ні. Бо там треба багато говорити…
— Саша завжди наголошує, що не хоче зайвої уваги до своєї персони, — сміється батько дівчинки. — Але коли ми були в Грузії біля пам’ятника Михайла Хергіані (найвидатніший альпініст 20 сторіччя, чиї рекорди сходжень досі не побиті. — Авт.), то Саша замріяно сказала «Хочу, коли виросту, бути знаменитою, як Хергіані».
— Впевнена, що така палка любов до гір Олександрі передалася від батьків. Ілля, розкажіть, чи давно ви самі займаєтеся альпінізмом?
— Почну з уточнення. Альпінізм — це екстремальний спорт, який характеризується постійним і цілеспрямованим ризиком для життя. Гірський спорт, яким займаємось ми, — це подолання перевалів. І тут техніка безпеки завжди стоїть на першому місці. Моє захоплення гірським спортом та велотуризмом триває зі студентських років. Я навчався у Рівненському університеті водного господарства та природокористування. Там був спортклуб, от з нього все й почалося. У 2019 році наша команда посіла перше місце на чемпіонаті України з велопоходів 5 категорії складності. Там був дуже складний маршрут, ночівлі на вулканах… Але усі наші походи не комерційні. На життя я заробляю іншим — працюю IT-спеціалістом в агропромисловій компанії. А гірський туризм — це не просто хобі. Це спосіб життя.
— Як довго потрібно готуватися новачку перед першим походом в гори?
- Все починається в голові, бо важливо бути не тільки фізично, а й психологічно підготовленим. Багато людей вважають, що достатньо подивитися ролики на YouTubeз рекомендаціями «спеціалістів», купити яке-не-яке спорядження, і все — ти альпініст. Такий підхід дуже легковажний і небезпечний. Треба підходити до справи обдумано, зважено, готуватися заздалегідь, йти під керівництвом досвідченого керівника, який правильно підбере програму, рівень і категорію складності маршруту залежно від складу групи. Для цього потрібно, щоб в учасників були довідки з їхніх минулих походів. (Шкода, що довідок Сашиних сходжень ми поки що отримати не можемо — їх видають лише з 16 років). Для чого потрібні такі довідки? Бо ж наплести про себе можна що завгодно — навіть те, що ти підкорив Еверест.
Читайте також: Олег Собчук на велосипеді «в'їхав» до Книги рекордів України
Але якщо людина насправді ходила тільки в походи для новачків, то маршрут підвищеного рівня складності може закінчитися дуже погано не тільки для неї самої, але й для усієї групи. Адже в нас тут панує анархія, і не треба плутати це слово з безладом та хаосом. Анархія — це коли ніхто нікому не вказує, що робити, ніхто нікому не господар, але кожен виконує свій фронт робіт і несе за них відповідальність перед іншими. Наприклад, в альпіністів і «гірняків» завжди є завгосп, є картограф, є відповідальній за технічне спорядження. Всі мають довіряти одне одному і покладатися один на одного.
— Як ви розподіляєте обов’язки, коли йдете у гори втрьох — з дружиною і дочкою?
— На мені технічне спорядження, моя дружина Ольга відповідає за медицину, побутове забезпечення та харчування. І, повірте, це не так просто. Ти маєш прорахувати, щоб кожен день кожен учасник групи нормально харчувався, і при цьому, щоб продукти та заготовки були максимально компактними та легкими, адже все це ти тягнеш на спині. Ми готуємо спеціальну тушкованку, сушену картоплю. Для дитини беремо вівсянку — не може ж малеча сидіти на тушкованому м’ясі.
— А як щодо побутових потреб для такої маленької дитини? Наприклад, туалет, душ?
— Ті, хто ходять в гори, знають, що гарячої ванни з бульбашками там не буде, — усміхається дружина Іллі Ольга Канкрова. — Так, за потреби можна нагріти трохи гарячої води, але зазвичай всі обходяться серветками. В річках можна помити голову. Для того, щоб волосся не бруднилося дуже швидко, дівчата заплітають багато цупких косичок. Під час цього походу ми вирішили зупинитися в хостелі. Тобто, йдеш на вершину — чотири-п'ять днів без цивілізації. Потім спускаєшся — і у хостел, де можна помитися, привести себе в порядок.
— Як п’ятирічна дівчинка витримує таке шалене фізичне навантаження, холод, втому, побутовий дискомфорт?
— Їй все подобається, і вона поводиться як справжній боєць, — відповідає Ілля. — В неї вже неабиякий для її віку досвід. Якщо не рахувати першого походу, в який ми її взяли у півторарічному віці, то перше Сашине сходження відбулося, коли їй було три з половиною роки. Тоді вона вийшла на вершину Будичевської-Вельки в Карпатах (1678 метрів). Ми не тягнули її примусом. Йшли, розмовляли, роздивлялися все навколо. Коли дочка втомлювалася, я брав її у рюкзак-розгрузку.
Потім ми купили їй трекінгові палиці, і Саша почала ходити в гори і взимку теж. Ми йшли на гору Хом’як зі сторони Гука (1542 метри), глибина снігу сягала метра, тож доводилося брати дочку на руки. Але основну частину шляху вона таки здолала сама. Іноді навіть доводилось її вмовляти, щоб сіла до мене на плечі й перепочила. Посидить трохи, зістрибне і крокує далі. Рік тому на свій день народження Саша здійснила сходження на Пікуй (1408 метрів). Потім був похід на Мармароси в Карпати, де я точно переконався, що на мою дитину можна покластися. І витривалість, і дисципліна в порядку. Цим Саша завдячує айкідо, на яке ходить вже рік. Там якраз тренують силу, ставлять дихання, що у горах дуже допомагає.
Читайте також: «На висоті здавалося, що поряд із нами трьома йде хтось невидимий»: українські альпіністи підкорили найскладнішу гору Гімалаїв
— Уявляю собі, як Саша раділа, коли підкорила чотиритисячник Лайла.
— Гори підкорити неможливо. Вони можуть тільки пустити тебе, якщо пощастить. Нам пощастило — якраз ті п’ять днів, що ми сходили на Лайлу та спускалися, погода була хорошою. Йшли, як завжди, зв’язкою по 4−5 осіб. Це необхідно, бо якщо, наприклад, під кимось тріскає лід і він провалюється, інші одразу лягають і тримають, поки проводяться рятувальні роботи і людину витягають.
Цього разу нічого такого серйозного не було, хоча легким це сходження не назвеш. Лайла зараз «порвана», і не усі тріщини відкриті. Доводилось розгадувати лабіринт. Біля самої вершини там — чистий льодовик, тому ми «брали гору в лоб» — це коли доводиться підійматися вертикально угору. Ми з Сашею пішли першими. Діставшись вершини, всі справді дуже раділи, особливо малеча. Вона витримала все це, як справжній боєць — несла рюкзак зі спорядженням, у неї були «кішки», палиці, каска, все необхідне. Тільки от льодоруба не було. Тепер вже Саша його має, тож в наступному поході будемо її вчити ним користуватися.
Після спуску з Лайли наш гірський похід продовжився трекінгом. І тут вже з погодою не пощастило — грози, дощі, шквальні вітри. Наприкінці ми відправилися на море в Батумі, трішки відпочити.
— Гору Лайла ви обрали, щоб зафіксувати рекорд у Національному реєстрі?
— Навіть на думці не мали. Ми з дружиною беремо дочку в походи заради її задоволення, а не через власні амбіції й бажання щось комусь довести. Розповім коротеньку історію. Цей похід на Кавказ ми планували давно. А коли настав час їхати, виявилося, що мене не відпускають з роботи. Літо, збір урожаю для нашої агропромислової компанії найгарячіший час. Які ж тут відпустки? І от я ходив і збирався з думками, як сказати Саші, що її омріяна подорож до Грузії не відбудеться…
Одного дня забираю дочку з гуртка. Йдемо, розмовляємо, роздивляємося дерева, квіти, слухаємо пташиний спів. Тут телефонує мені знайомий, питає, чи їдемо в Грузію. Ні, кажу, похід скасовується. І тут розумію, що малеча стоїть поруч і слухає. Я присів до неї і кажу: «Сашунька, в тата проблеми на роботі. Ми з тобою не зможемо поїхати на Кавказ, пробач». А вона дивиться на мене розширеними від жаху очима і не кліпає… Мені здавалося, та мить ніколи не закінчиться. Готовий був крізь землю провалитися. А донечка тихенько так, благально: «Таточку, а може, хоча б наступного року поїдемо? Ну, будь ласка…» Я не витримав. Помчав на роботу. Домовлявся, переконував, просив — і таки отримав відпустку! Прилетів додому як на крилах: «Сашунька, збирайся. Їдемо!» Ох і радості було!
А щодо рекорду, мені запропонував це зробити Михайло Ємельянов — один з найдосвідченіших альпіністів України, який був керівником Запорізької групи альпіністів, що йшли разом з нами на Лайлу. Я подумав: а чом би й ні? Це, правда, виявилося не так просто. Для розгляду рекорду потрібні час і гроші, понад 20 тисяч гривень. Збирали спільнокоштом — я написав пост у соцмережах, і люди допомогли. Потім пів року спеціальна комісія все досліджувала, перевіряла, шукала докази, що дочку не винесли на гору, а вона піднялася сама.
— Для фіксації цього рекорду наша комісія працювала три місяці, — пояснила керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова. — Чому так довго? Річ у тім, що ми вже неодноразово фіксували рекорди дітей на вершинах гір — навіть немовлят, яких виносили, наприклад, на Говерлу. У тих випадках не було важливо, яким саме чином дитина дісталася піку, головне — що вона побувала на вершині. Але у випадку Саші Канкрової батьки заявили: ні, нам це не підходить. Потрібно фіксувати рекорд саме наймолодшої альпіністки України. Підкреслюючи, що ця маленька дівчинка самостійно сходить на вершину в супроводі дорослих, користуючись альпіністським спорядженням і дотримуючись техніки безпеки. Комісії потрібно було перевіряти, чи справді Саша все це вміє.
Тепер ми знаємо: дівчинка стійко подолала на маршруті всі перевали, траверси, брід річки Адиші Чала, льодовик Лайла. За спортивною класифікацією категорія складності маршруту гірського походу — 1 КС, з елементами другої категорії складності. Ми переконалися: ця дитина — справжня альпіністка. І її досягнення — дуже круте.
Незабаром Саша Канкрова відправиться підкорювати нову гірську вершину. Правда, яку саме, її батьки поки що тримають у секреті.
Нагадаємо, нещодавно до Книги рекордів України увійшло досягнення 58-річного Василя Шевчука із Тернопільщини, який взимку пробіг 43 кілометри з голим торсом.