Я шукаю бомбосховище. Хоча правильно говорити захисне укриття. Так мене поправили у департаменті з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської облдержадміністрації. Мовляв, споруди не призначені для того, щоб там ховати бомби. «Тоді, може, краще назвати їх людосховищами?» — в моїй голові одразу виникає словесна аналогія, але я розумію, що це не предмет для дискусії. Головне, аби можна було там сховатися й перечекати лиху годину.
Ще минулого року Управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області опублікувало інтерактивну мапу цих самих захисних споруд. В місті їх офіційно 92, а загалом на Полтавщині 767 сховищ та ще 1 228 протирадіаційних укриттів. Багато це чи мало на мільйон з лишком населення? Хтозна.
До речі, хто не володіє Інтернетом, той може зателефонувати на 101 і спитати, де йому шукати бомбосховище.
А я вибираю на інтерактивній мапі дві адреси, найближчі до мого будинку, й відправляюся «забивати» місце «на випадок війни». Адже чую, що фахівці радять заздалегідь продумати план дій на момент небезпеки.
— Жіночко, ви куди? — зупиняє мене вахтер адміністративної споруди на вулиці Ляхова.
— Шукаю, де сховатися, якщо, не дай Боже, почнуться військові дії.
— Це міська прокуратура.
— Значить, працівники органу юстиції першими спустяться у бомбосховище, розраховане на 45 людей. Усім вистачить місця, як ви гадаєте? Чи можна до них доєднатися, якщо виникне небезпека? — мої запитання дещо спантеличують охоронця.
— Тут немає ніякого бомбосховища. Хто вам про це сказав? Хоча приходьте завтра, я спитаю у начальства, — голос охоронця трохи пом’якшується.
Читайте також: «Нас не злякали у 2014 році, то чому ми маємо лякатись тепер?» — командувач Сил тероборони генерал Юрій Галушкін
Завтра я нікуди не пішла. Бо це ж і їжаку зрозуміло: люди, які працюють в адміністративному приміщенні, не володіють інформацією, яка, можливо, врятує їм життя у разі загрози. А може, вони щось знають? Ну, наприклад, про те, що масштабного наступу російських військ, про який говорить весь світ, не буде, тому й спокійні.
Вирушаю далі, за іншою адресою, в протилежний бік, де, як підказує інтерактивна мапа, знаходиться ще одне захисне укриття. Нежитловий будинок на вулиці Соборності. Власник споруди зовсім не налаштований на розмову й одразу відхрещується від підвалу: «У мене на балансі він не знаходиться». Кому належить підвал, якому відведена «місія» захисного укриття, мене не цікавить. Тим паче, здавати підвальні приміщення в оренду не забороняється, не дарма ж вони мають подвійне призначення. Не стояти ж їм порожніми в очікуванні надзвичайних подій! Існує й постанова Кабміну, яка визначає порядок використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб.
Але підвал хороший. Викладений плиткою, з туалетом, водопроводом, опаленням. І навіть з магазином екотоварів. У принципі, переховуватися тут буде комфортно, якщо взагалі це слово доречне.
Читайте також: Від бомбардування у Києві можна сховатися навіть у підземному переході, — Роман Ткачук про готовність столиці до авіаудару
— А ви не скажете, де тут бомбосховище? — перевіряю людей, які орендують офіси в підвалі, чи знають вони про інше призначення цієї просторої території. Усі здвигають плечима і байдуже проходять. Лише продавчиня поцікавилася, навіщо воно мені. «Шукаю, де сховатися на випадок військових дій», — нічого не приховую. «А-а-а…» — протягує розчаровано. «Та не буде ніякої війни», — запевняє.
Отож, роблю висновок: полтавці особливо не переймаються тим, чим переймаються політики. Може, не прислухаються до істерії. Може, впевнені, що то не більше, ніж гра м’язами. В усякому разі, у більшості своїй не панікують, судячи з опитування моїх випадкових і невипадкових знайомих, а також з настроїв людей у місцевих пабліках.
Найкраще, як я довідалася, захищені на випадок повномасштабного вторгнення окупаційних військ маленькі пацієнти та персонал Полтавської дитячої міської клінічної лікарні, поряд з якою знаходиться добротна захисна споруда під номером 60220. Вона була збудована у 80-х роках минулого століття — тоді ж, як і сам лікарняний заклад. На щастя, за призначенням жодного разу не використовувалася. А не за призначенням дітлахи й дорослі, які проживають у мікрорайоні Левада, використовують її взимку як гірку для спуску на санках. Під цим величезним земляним курганом, на глибині 5—6 метрів, і розміщується зразково-показове укриття. Зайти в нього можна через металеві сірі двері, ключі від яких має фахівець з питань цивільного захисту дитячої лікарні Андрій Кошман.
— Сюди можна не тільки зайти, а ще й заїхати — на колісному кріслі чи на ліжку, — проводить ознайомчу екскурсію по підземеллю пан Андрій. — Адже східці тут обладнані пандусами. Коли вони були зроблені, я вам не скажу, бо працюю на цій посаді всього два місяці. Але навідуюся сюди практично щодня — дивлюся, щоб усе функціонувало. От сьогодні, наприклад, викликав електриків — треба замінити деякі лампочки.
В укритті площею близько 500 квадратних метрів світло й тепло, дихається легко. В центрі — просторе приміщення з кріслами, як у радянському кінотеатрі чи концертному або актовому залі. Тут люди можуть пересидіти небезпеку. А якщо буде потрібно, то й перележати, склавши нові ліжка, які знаходяться за іншими дверима в розібраному стані: бильця окремо, панцирні сітки — окремо.
Хірурги за необхідності можуть проводити тут навіть операції: є операційний стіл й перев’язувальна.
Захисна споруда обладнана працюючою вентиляцією, до неї подається вода (питна й технічна), є водовідведення, санітарна кімната. У комірці за зачиненими дверима — запас харчів. У буфеті можна закип’ятити воду й зробити чайку.
На столі в «актовому залі» стоять дерев’яні таблички з наклеєними написами на білому папері: «Начальник пункту видачі», «Місце для підбору протигазів», «Місце видачі протигазів» тощо. А ще в одному відсіку — ті самі протигази в ящиках, виставлених штабелями.
Невелика кімната відведена для нарад оперативного штабу, установлений телефонний апарат.
Укриття розраховане на 100 осіб: 80 дітей і 20 дорослих з числа медперсоналу. Хоча це насправді ніщо — колектив лікарні набагато більший, а пацієнтів у ньому ще більше в кілька разів. Та, як кажуть, краще щось, ніж нічого. А ще краще, аби укриття залишалося порожнім.
Скільки днів можна прожити в таких умовах, сказати важко, але, певно, до евакуації. Хоча у постанові Кабміну, яку я вже згадувала, визначений термін дві доби.
За словами тимчасово виконуючого обов`язки директора департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської облдержадміністрації Віктора Стеблянка, захисні споруди є на кожному підприємстві області. Спробувала, було, заперечити, що підприємств практично не залишилося, але у відповідь почула, що (не дослівно) я не володію достатньою інформацією. Балансоутримувачі забезпечують їхнє збереження та функціонування. Частина утримується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів — залежно від того, на балансі яких органів перебуває. На Полтавщині усі 767 захисних споруд, до яких належать сховища й протирадіаційні укриття, готові та обмежено готові до використання за призначенням.
Та найперший захист, каже мій співрозмовник, це підвал під власним житловим будинком, бо в нього можна найшвидше спуститися. Фортифікаційні споруди, підвальні та цокольні приміщення найкраще захищають від комбінованих уражень, а також від засобів ураження.
Читайте також: Евакуація, транспорт, тероборона, укриття: як готується Київ до загрози подальшої агресії Росії
Але що ж робити, якщо завтра справді війна? Щоб дізнатися про небезпеку, Віктор Стеблянко радить включити місцеве радіо чи телебачення. По цих каналах передаватимуть оперативну обстановку й інструктуватимуть, як діяти у загрозливій ситуації. Якщо, звісно, буде зв’язок.
З корисного, винесеного з розмови: якщо почуєш поривчасті сигнали тривожної сирени, треба негайно ховатися у найближче сховище. «Їхати в наперед обране недоцільно — можна не встигнути. Отож, бронювати місце у конкретному бомбосховищі нема сенсу. Та і взагалі не факт, що вас хтось пустить у підвал найближчого житлового будинку. Його займуть місцеві мешканці і там буде тиснява», — наголошує фахівець з цивільного захисту. Тому, якщо повітряна сирена застала на вулиці, а сховатися ніде, треба просто впасти на землю й прикрити голову руками.
Читайте також: У Києві включать сирени, які попереджають про вторгнення Росії: що відбувається
Найбільше бомбосховище у Полтаві, якщо вірити інтерактивній мапі, знаходиться під торгово-розважальним центром «Київ». Воно може вмістити до 1 600 чоловік.
А якщо небезпека застане вдома, то найкраще сховатися у ванній кімнаті. Якщо вилетять вікна у помешканні, осколки туди не дістануть. Просто лягти у ванну й перечекати. У коридорі теж безпечно. Найнебезпечніше — у під’їзді.
З неприємного: дуже багато підвалів житлових і нежитлових приміщень закинуті, не обладнані, затоплені водою та каналізаційними стоками. Деякі намертво зачинені й ключів від них катма. Бомбосховищ, реально готових до прийому людей, на Полтавщині хіба що половина. Так кажуть чиновники, а насправді цифра може бути й меншою.
Загалом Віктор Стеблянко радить не сподіватися на когось, а кожному подбати про особисту безпеку. Мешканцям міських багатоповерхівок, зокрема, спуститися у підвал й оцінити його стан як потенційного укриття. Якщо там склад непотрібних речей, значить, винести їх. А якщо його роками затоплюють каналізаційні стоки, що робити? Ремонтувати. Під загрозою війни. Бо в мирний час якось не виходило…
І до якого висновку я дійшла, зібравши цю інформацію? До того, що у мене є ванна, і раптом що, треба ховатися у ній. Комірчину в підвалі слід розчистити від непотребу. Буквально завтра. І занести туди пару шестилітрових пластикових пляшок води. На всяк випадок. А далі діяти за обставинами…
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, як працюватиме метро у Києві у разі нападу військ Путіна.
Читайте також: Філліп Карбер: «Путін розробив свій план більше як рік тому, у ньому продумані кожен момент і кожен крок»
Фото автора