Героїнею березневого номера британського журналу Vogue стала Наомі Кемпбелл. Супермодель, яка у 80-х перевернула уявлення суспільства про професію манекенниці, й сьогодні бере активну участь у показах нових колекцій провідних дизайнерів, знімається в рекламі, відіграє помітну роль у світі моди.
Віднедавна у Наомі з'явилася ще одна важлива роль — роль матері. У травні минулого року міс Кемпбелл оголосила про те, що у неї народилася донька. Жодних подробиць британська супермодель при цьому не розкрила, змусивши шанувальників та ЗМІ гадати, що це за дитина. Сама Наомі не була вагітною, тому залишалися два варіанти — або вона удочерила дівчинку, або скористалася послугами сурогатної матері.
З того часу пройшов майже рік. І ось Кемпбелл вперше дозволила опублікувати фото доньки та в інтерв'ю Vogue розповіла про немовля.
Розмовляла з Наомі журналістка Сара Харріс. Розмова велася телефоном. Ось, як описує прелюдію цього інтерв'ю Сара:
«Наомі спізнилася. Запізнилася на 34 дні, дві години та 15 хвилин. У всякому разі, саме стільки часу минуло з того моменту, як вона погодилася дати мені торік інтерв'ю. Не можу сказати, що ми зустрілися. Вона вийшла на зв'язок зі мною з борту літака, який прямував із Лондона до Катару. Це була єдина вільна година у її напруженому розкладі. І мені залишалося сподіватися лише на стійкий сигнал Wi-Fi. Але він, на жаль, не дозволяв забезпечити відеодзвінок. Однак наша розмова відбулася, а те, як виглядає Наомі, я дізналася завдяки фотографіям, зробленим Стівеном Мейзелом. Неймовірно ідеальна шкіра, чудове волосся, тіло, стрункість якого викликає захоплення. Богиня. Як і раніше. У 51 рік.
Ми починаємо розмову.
— Наомі, ти зараз перебуваєш на висоті понад 12 тисяч метрів. Твоя 9-місячна дочка з тобою?
— Так!
— Я не чую жодного звуку, який зазвичай видає немовля.
— Вона веде себе тихо, як церковна миша. І так завжди під час польоту. Мені пощастило — моє маля любить подорожувати так само, як і я. Жодних сліз, жодного скиглення ні при зльоті, ні під час посадки. Говорю це з гордістю. Вона хороша дівчинка, багато спить, майже не плаче. Мені багато хто каже, що вона розвинена не за роками. Днями почала махати ручкою у привітанні. Це так весело. Багато сміється. І ось-ось почне говорити. Мені здається, що вона навчиться ходити до того, як повзатиме. А ще маємо вже шість зубів!
— Не плакала, не вередувала, коли зубки лізли?
— Ні! Вона у мене боєць.
— Ідеальна дитина!
— Дитина супермоделі.
— Ти повідомила про народження доньки у травні минулого року, розмістивши пост в Instagram. На фото була зображена маленька ніжка дитини у твоїй руці. Але ти нічого не розповіла, як усе було. Чи не хочеш зараз поділитися деталями?
— Поки що можу сказати одне. Це моя дитина, я її не удочерила. Решту дізнаєтеся з моїх спогадів, до написання яких я приступаю. Ім'я дочки я теж поки що не хочу називати.
— Як тобі вдалося зберегти у секреті свої плани стати матір'ю?
— Я не говорила про них нікому. Досить пальців однієї руки, щоб порахувати людей, яким я справді можу довіряти. І вони знали, що в мене незабаром буде дитина. І я анітрохи про це не жалкую. Моє малятко — найбільше благословення, яке я тільки могла уявити. І це найкраще, що я зробила у житті.
— Як проходила фотосесія з дочкою? Вона не злякалася?
— Анітрохи. Вона любить яскраве світло. Моя дівчинка дуже товариська. Вона з цікавістю всіх роздивлялася. У неї є одна особливість — дочка дивиться людям прямо в очі, дивиться довго, наче вбирає всю інформацію про людину. Тож під час сесії вона не нервувала. Це я хвилювалася.
— Але ж ти знаєш Мейзела багато років!
— Так, Стівен — один із найближчих моїх друзів. Ми познайомилися, коли мені було 16 років. Але я досі щоразу нервуюсь, коли ми працюємо разом. Річ у тому, що я боюся підвести його. Він щоразу шукає у мені щось нове, хоче розкрити це для інших. А я прагну дати йому те, що потрібно, на всі 100 відсотків.
— Пам'ятаєш, як ви познайомились?
— Це було у грудні 1986 року. Я прийшла на зйомку до студії Apollo у Нью-Йорку. Одразу звернула увагу на нього. «Який гарний чоловік!» — подумала я. Виявилося, що Стівен має не лише зовнішню красу, але й внутрішню. Він точний у всьому. Він став для мене рідною людиною.
— Осінньо-зимовий сезон показів продовжується. Ти встигла вийти на подіум у Парижі, Мілані та Лондоні. Представляла колекції Versace, Alexander McQueen, Balmain та Lanvin. Це неймовірно!
— Що я можу сказати? Мені це, як і раніше, приносить задоволення. Але нервів потрібно все більше!
— Чому?
— Господи! Все ж так очевидно. Мені 51, а я ходжу подіумом поруч з 18-річними дівчатками! Як тут не нервувати.
— Боїшся конкуренції?
— Ні. Боюся, настане день, коли я зрозумію, що настав час закінчувати. А поки що я ними командую. Точніше — спрямовую.
— Раніше було веселіше?
— Ще б пак! Бо я була зі своїми дівчатками! Я говорю про нашу чудову четвірку — Сінді Кроуфорд, Лінда Євангеліста, Крісті Терлінгтон і я. Звичайно, здорово і сьогодні виходити на подіум із юними дівчатами, але вони не такі, не те, що ми колись. На одному з недавніх показів не витримала і сказала їм: «Нумо, дівчатка! Ворушіть ногами! Чому ви так повзаєте на подіумі?!» Я дійсно думаю, що в наш час було набагато веселіше. Ми завжди усміхалися. І робили це не через силу. Ми прагнули показати насамперед свою індивідуальність.
— Згодна. Ваші імена досі є синонімами жіночої влади. Ви змінили моду. Стали першими манекенницями, які отримали статус знаменитостей світового рівня.
— Це був неймовірний час. Але ми багато і тяжко трудилися, щоб досягти цього. Хоч би скільки було показів, переодягань, фотосесій, ми ніколи не скаржилися, що втомилися. Нам це подобалось. Ми заряджали один одного енергією. Бувало, брали участь у восьми показах на день, а ввечері вирушали на вечірку, щоб відсвяткувати з дизайнерами успіх. Іноді я думаю, чи зможуть нинішні моделі витримати такий ритм?
— Ти підтримуєш стосунки з Сінді, Ліндою та Крісті?
— Звичайно! Ми залишаємось близькими подругами. Ми маємо груповий чат. Ми регулярно спілкуємося в ньому. Сінді була першою, хто побачив мою дочку. Маляті тоді було лише кілька днів від народження. Крісті приїжджала до нас у гості, коли дочці виповнилося два тижні, навіть менше. З моїх подруг лише Лінда поки що не бачила малу. На жаль, вона зараз дуже зайнята справами з фірмою Zeltiq. Ти ж знаєш цю страшну історію. Лінда подала на них до суду у вересні. Вони її понівечили. Але Лінда дуже сильна жінка та смілива. Потрібно багато відваги, щоби публічно розповісти таке, розкрити правду. Я її повністю підтримую.
Читайте також: «Мене жорстоко спотворили»: одна з найвідоміших моделей 1990-х років пояснила, чому живе самітницею
— Чула, ви знімаєтесь у якомусь серіалі всі разом?
— Це документальний мінісеріал. Робоча назва «Супермоделі». Проєкт Apple TV+. У нас чудовий режисер — лауреатка премії «Оскар» Барбара Коппл. Ми хочемо розповісти про моду 90-х. А ще про наше життя, дружбу, кар'єру. Це історія про жіночі долі. І про материнство, зокрема. Ми не лише знімаємось, але ще й є виконавчими продюсерами. Разом із Роном Ховардом (відомий голлівудський режисер та продюсер. — Ред.). Знаєш, як моделі ми ніколи не мали права на наш імідж, наші образи. Так приємно усвідомлювати, що у випадку з цим проєктом ми маємо всі юридичні права. І ми можемо розповісти про себе своїми словами.
— Ти часто говориш про права жінок сьогодні. Це важливо для тебе?
— Дуже. Я виросла в південній частині Лондона і завжди була оточена жінками. Моя мама Валері Морріс-Кемпбелл була танцівницею. Вона об'їздила весь світ. Тому моїм вихованням займалися тітки і, звісно, бабуся. Вона народилася та виросла на Ямайці.
Бабуся була головою нашої родини. Вона вчила мене готувати та прибирати у домі. Я приходила зі школи додому і насамперед прала свої танцювальні костюми, чистила взуття. Бабуся привчила мене до дисципліни. Я гадаю, це важливо. Дисципліна допомагає мені організувати моє життя. Отже, я виросла в оточенні сильних жінок. Вони навчили мене самоповаги. А ще навчили, як постояти за себе у будь-якій ситуації.
Важливо ще не забувати про мій колір шкіри. Коли я розпочинала кар'єру моделі, темношкірих дівчат на подіумі практично не було. Завоювавши місце собі, я прагнула просувати інших дівчаток. Телефонувала у всі модельні агенції, редакції всіх модних журналів. Розмовляла з усіма, хто погоджувався послухати мене бодай пів хвилини. Ні, я не скаржилася. Я пояснювала їм, що часи змінюються, що колір шкіри не може і не повинен бути перешкодою.
— Що змінилося з того часу?
— Мені та іншим вдалося досягти того, що сьогодні на подіумі з'явилося багато дівчат з африканських країн, з Індії, країн Близького Сходу. Багато хто з них зробив чудову кар'єру. Якщо порівнювати зі мною, то зміни очевидні. Навіть коли я стала відомою моделлю і мене запрошували брати участь у показах провідних модельєрів, не було жодного запрошення зніматися в рекламі! Це було прикро, несправедливо, боляче. Але я не здавалася. І мені приємно усвідомлювати, що я зіграла певну роль у тих змінах, що спостерігаються сьогодні у рекламі. Провідні бренди пропонують косметику, спідню білизну, купальники, одяг для жінок з різним кольором шкіри, різними культурними та релігійними традиціями. Це стало нормою. Але попереду ще багато роботи у цьому напрямі.
— Як ти все встигаєш?
— Нельсон Мандела одного разу сказав мені: «Відіспимося після смерті». І я запам'ятала ці слова. Я маю намір працювати доти, поки дихаю, поки в мені є хоч крапля енергії.
— Але ж тепер у тебе є дочка!
— Те, що я стала матір'ю, змушує мене працювати ще більше. І намагатись робити більше. Я всіма силами підтримую будь-які прогресивні ідеї, будь-які проєкти, які здатні зробити цей світ трохи кращим. Я роблю це заради моєї дочки, тому що вона має жити в цьому світі. Я завжди знала, що настане день, коли з'явиться дитина. Але я й уявити не могла, яке це щастя!
— Скільки годин ти спиш за добу?
— Знаю, що мало, але мені вистачає. На моїй працездатності це не позначається. Обставлю будь-яку 20-річну! Дитина додала мені сил, енергії. І я говорю всім своїм подругам — не зволікайте, не сумнівайтеся, народжуйте дітей якнайшвидше!
— Ти сказала, що дочка всюди мандрує з тобою, я правильно зрозуміла?
— Так. Різдво ми провели на півдні Франції. Новий рік зустріли у Катарі. Звідти на кілька годин заскочили до Лондона і відразу вирушили до Лос-Анджелеса. Там були у справах кілька днів і полетіли до Парижа, де я брала участь у показі нової колекції чоловічого одягу від Louis Vuitton.
— А де ви мешкаєте постійно?
— Ми з дочкою громадяни світу! Але я розумію, що незабаром наша свобода закінчиться. Це станеться, коли моє маля піде до школи. Тоді наші подорожі вже не зможуть бути такими спонтанними.
— Тобі хтось допомагає з дитиною?
— Няня. Вона чудова жінка. І вона з нами з першого дня життя доньки. Я їй дуже вдячна.
— Важко було знайти таку няньку?
— Мені пощастило. Не довелося витрачати багато часу на болючі співбесіди з претендентками. Я найняла нашу няню за рекомендацією близьких друзів. І це найвищий стандарт професіоналізму та душевних якостей.
— Як поява доньки змінила твої погляди на життя?
— Вона тепер на першому місці. Все, що я роблю, роблю для неї. Все просто. А ще мені подобається дивитись на світ її очима. Я знову почуваюся дитиною. Співаю дитячі пісеньки, колискові, граю з нею. Вражена тим, скільки нових чудових іграшок з'явилося сьогодні! А ляльки! Я про такі навіть мріяти не могла.
— Які іграшки найбільше подобаються дочці?
— Вона дуже любить музичні шкатулки. А ще щоб іграшки були яскравими, різнокольоровими, поєднували в собі різні матеріали. Вона їх мацає, пробує на смак. Так пізнає світ і себе у ньому. А ще вона любить вбрання. Її гардероб росте швидко. Ось хто мій головний конкурент! Незабаром за кількістю вбрань обжене маму. Це й не дивно. У мене стільки друзів та подруг серед дизайнерів та моделей. І всі надсилають дитині гарний одяг. Ми не встигаємо навіть усе поносити. Діти так швидко ростуть!
— Боюся, що наша година добігає кінця, і зв'язок ось-ось перерветься. Останнє запитання — хочеш ще дітей?
— А чому ні? Чому ні? (Сміється)".
Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Sarah Harris/Vogue)
Читайте також: Дженніфер Лопес: «Після трьох розлучень і кількох невдалих романів я все ще вірю в долю»
Фото Vogue