Кремль постійно вигадує нові єзуїтські приводи для вторгнення в Україну. Спроби світових лідерів зупинити божевільного диктатора, на жаль, досі не дали результату. І поки всі зосередили увагу на діях країни-агресора поблизу кордону та на окупованому Донбасі, події, що відбуваються в Чорному морі, якось відійшли на другий план, хоча вони не менш тривожні та драматичні.
Російське міноборони офіційно повідомило, що у січні-лютому проводить серію військово-морських навчань «у всіх зонах відповідальності флотів», що «вчення охоплюють акваторії морів, що прилягають до російської території, а також оперативно важливі райони Світового океану, в них беруть участь понад 140 бойових кораблів і суден забезпечення, понад 60 літальних апаратів, тисяча одиниць військової техніки та близько десяти тисяч військовослужбовців». При цьому під виглядом навчань Росія завела у Чорне море великі десантні кораблі та фактично заблокувала входи до українських портів. США назвали це зазіханням на морський суверенітет України.
Про ситуацію, що склалася, «ФАКТИ» поговорили з капітаном першого рангу в запасі, колишнім начальником розвідувального управління Військово-морських сил Анатолієм Бургомістренком.
— Анатолію Івановичу, нинішнє загострення в Азово-Чорноморському регіоні називають сценарієм війни з морського боку. Росіяни сконцентрували у Чорному морі серйозні сили. Кажуть, це безпрецедентна ситуація.
— ЗМІ пишуть, що 12.
— Насправді їх 13, але у двох є технічні проблеми.
Зараз до Чорного моря прийшли вісім кораблів 775-го проєкту, чотири кораблі 1171-го (якраз два з цієї серії в ремонті) та один новий корабель 11711-го проєкту. Вони різні за своїми тактико-технічними характеристиками і в першу чергу по водотоннажності. У сумі ці кораблі можуть взяти на борт до 2700 осіб десанту, 248 одиниць бронетехніки (БТР) плюс екіпаж.
Алгоритм був таким. Вони виходили з Балтики або з Півночі завантажені, заходили в Тартус (порт у Сирії. — Авт.), розвантажувалися і далі вже йшли в Чорне море. Потім на базі в Севастополі поповнювали запаси, брали на борт десант, виходили в море і йшли в район мису Опук (мис на узбережжі Керченського півострова, де розташований далекий полігон 810-ї бригади морської піхоти РФ. — Авт.). Зазвичай такий перехід займав 10−12 годин.
Однак ми бачимо, що цього разу після завантаження в Севастополі вони вийшли в море, і все — далі нікуди не йдуть. Десант перебуває на борту. Сам факт, що вони перебувають у морі три доби (ми розмовляли 18 лютого. — Авт.), — це вже певний дзвіночок.
Читайте також: Олег Саакян: «У Росії є можливість розв'язати війну, а вийти з неї переможницею — варіантів немає»
— Про що?
— Що вони очікують. Здається, командування щонайменше не знає, коли їх задіють. Тобто створено якесь десантне з'єднання (загоном це назвати важко). Для його забезпечення зазвичай залучають корабельні групи вогневої підтримки, протимінного, протичовнового та протиповітряного забезпечення.
— Авторитетний американський військовий експерт Філліп Карбер у недавньому інтерв'ю «ФАКТАМ» розповів, що вся територія України може бути обстріляна з російських ракетних установок не лише з суші, а й з моря, оскільки десантні кораблі, що знаходяться в Чорному морі, оснащені ракетними установками і можуть посилити ракетний удар.
— Це так. Річ у тому, що і на Чорноморському флоті є малі ракетні кораблі (у двох проєктах), які мають на озброєнні крилаті ракети «Калібр». Такі ж кораблі є й у Каспійської флотилії. У жовтні 2015 року вони завдали ракетного удару по Сирії. Щоб завдати ракетного удару по Україні з моря, не обов'язково заходити до Чорного моря, можна це зробити, наприклад, із Середземного.
— На Заході блокаду Азовського моря назвали «економічною війною проти України».
— Безперечно. Через зухвалу поведінку росіян в Азовському морі ми за останні п'ять років втратили значну частину товарообігу. Як приклад можна навести 2018 рік. Тоді російські військові оглядали судна, що йшли до портів України. Час простою при цьому становив від дев'яти до сорока восьми годин. Судновласники у зв'язку з цим зазнавали великих фінансових втрат. До кінця 2018-го кількість рейсів до наших портів зменшилася на двадцять відсотків.
Щоб ви розуміли, в Азовському морі є один судноплавний канал. Рейд йде так: вихід з Волго-Донського каналу (до нього є виходи з Маріуполя та Бердянська), потім він повертає на Керч. Але росіяни періодично закривають район поблизу цього рекомендованого шляху, тому що проводять там якісь «антитерористичні навчання» чи артилерійські стрілянини. Кожен капітан корабля ставить собі запитання: це безпечно? Звісно, ці постійні закриття проходу відлякують власників кораблів і судноплавних компаній. Ось вам і зниження товарообігу.
— Як змінилася ситуація в Чорному морі за ці вісім років?
— Починаючи з 2014 року росіяни будують там так звану зону обмеження доступу. Вона включає системи ППО, освітлення надводної та підводної обстановки, берегових ракетних комплексів, розгорнутих на бойових позиціях на Тарханкуті, в районі Севастополя, на Опуку, в районі Сочі, на Залізному Рогу (мис на Таманському півострові), вище Новоросійська в районі полігону «Раєвський». До них додаються підсистема морських засобів, ударні корабельні групи або окремі кораблі, які знаходяться в морі. Всі ці засоби щільно покривають майже всю акваторію Чорного моря. Вони довго цей комплекс вибудовували. У ньому всі сегменти пов'язані у загальну систему управління та зв'язку.
Читайте також: «Нас не злякали у 2014 році, то чому ми маємо лякатись тепер?» — командувач Сил тероборони генерал Юрій Галушкін
— Аналітики, розглядаючи найгірші варіанти розвитку подій, говорять про можливе висадження російського морського десанту на півдні. Де таке може статися?
— Цих місць декілька. Потрібно розуміти, що для висадки десанту має бути поставлене якесь завдання. Багато хто досі уявляє все, як у радянських фільмах: мета — взяти висоту і не шкодувати патронів, і пішла лавина, їх косять кулеметом, але вони йдуть. Можна і так, звісно…
Коли планують операцію, ставлять найближче завдання та подальші. Тобто командир десанту знає, що йому треба вийти на такий-то рубіж (припустимо, на Каховське водосховище), захопити мости, з'єднатися з повітряним десантом і забезпечити з портів та залізницею доставку резервів, які нарощуватимуть, щоб йти далі наступати. Треба чітко розуміти, що противник застосовуватиме повітряно-морський десант лише в тому випадку, якщо буде ухвалено рішення про початок сухопутної операції.
Читайте також: Росія готова грати в «незалежність» з бойовиками, шантажуючи цим не лише Україну, а й увесь світ, — Лев Шлосберг
Наразі вже немає поняття «морська десантна операція», є десантна операція. Вона включає два компоненти — морський і повітряний. Повітряний десант може висаджуватися двома способами — парашутним (це більш далекі відстані) та на вертольотах (тактичний десант).
Росіяни відпрацювали таку тактику, як аеромобільні батальйонно-тактичні групи. Це приблизно 60 вертольотів (як бойові, так і транспортні) та до 600 осіб. Останнім часом вони вже навчилися перекидати не лише піхоту, а й артилерію та легкі протитанкові засоби. Тобто це повноцінна батальйонно-тактична група, яка може зайняти оборону і протягом двох-чотирьох діб утримувати об'єкт чи район, доки не підійдуть основні сили.
Під час минулих навчань (зараз не знаю) в Криму створювали декілька таких груп — у районі Донузлава та у районі Жовтневого. Думаю, що зараз так само.
Ось на карті Сімферополь, ось Севастополь, ось Кримський перешийок. Розрахунок такий: ця тактична група злітає, доставляє до точки призначення десант (у неї має залишитися пальне, щоб сорок хвилин підтримувати десант, який розвертається), потім повертається на аеродром для поповнення запасів.
Якщо вони підуть у Запорізьку та Херсонську області, швидше за все, завдання їхнього морського і повітряного десанту — забезпечити умови для швидкого просування сухопутних військ з Криму, тобто захопити переправи, мости, залізничні та автомобільні вузли. Плюс, зрозуміло, влаштувати дезорганізацію у нашому тилу — паніку тощо. Мабуть, вони спланували такий сценарій і його відіграють.
— Ми готові дати відсіч?
— Упевнений, що так. Ми можемо їх там утримувати невеликими силами дуже довго та щільно.
Читайте також: Ярослав Грицак: «Зараз відбувається остаточний акт розлучення Росії та України»
— Після анексії Криму Україна втратила одинадцять кораблів і катерів, десять суден забезпечення та одинадцять об'єктів інфраструктури, в тому числі судноремонтні заводи, майстерні та виробничі об'єднання. Що держава зробила за вісім років для відновлення Військово-морських сил? Не раз чула репліки на кшталт «у нас бутафорський флот», «залишилися тільки «консервні банки».
— Ви ж розумієте, що я офіцер Військово-морських сил і можу говорити про флот тільки добре.
— Проте який реальний стан справ? Розроблено державну «Стратегію ВМС України-2035». Як іде її реалізація?
— Виконується вона чи ні, запитання не до мене, а до Генерального штабу та Міністерства оборони, які її завізували. Скажу одне: ми приречені бути морською державою, хочемо цього чи не хочемо, бо маємо Чорне море. Однак, якщо погляд можновладців не дуже сфокусований на розвитку флоту, про що ми можемо розмовляти?
— Кажуть, що західні партнери нам віддають мотлох.
— Треба розуміти, що саме ми беремо за зразок для порівняння. Припустимо, ті засоби, які ми в перспективі отримаємо від Великої Британії, здатні завдати істотної шкоди російському Чорноморському флоту.
Найголовніше — люди. За вісім років наш флот поповнив колосальні втрати особового складу, що сталися у 2014 році. Близько 70 відсотків (це і морська піхота, і плавсклад, і берегові частини) брали участь в АТО і зараз в ООС. У хлопців серйозний бойовий досвід.
— Що скажете про російське кораблебудування? Наскільки воно сучасне?
— Скажімо так. Вони мають декілька програм кораблебудування, але жодна з них не виконується. Згідно з документами, Чорноморський флот до 2020 року мав отримати 28 нових бойових кораблів. Проте до кінця 2021-го отримав лише 17. Середній показник введення в дію нових одиниць протягом 2019−2021 років має становити чотири одиниці на рік, фактично — близько двох.
Читайте також: Віктор Муженко: «Де місце України у глобальній геополітичній грі, ми поки не розуміємо»
— Ми про такі темпи поповнення можемо лише мріяти.
— При цьому корпуси вони можуть будувати, але є проблеми з начинкою і з більш сучасною зброєю та системами управління. Проте найголовніша проблема — дизельні двигуни для кораблів різних класів, які раніше виготовляли в Україні.
Є певні сегменти військово-промислового комплексу, де Росія значно відстає від західних технологій, — приблизно на 10−15 років. Насамперед це радіоелектроніка та системи зв'язку.
Наведу простий приклад. Сьогодні Росія створює літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-100 «Прем'єр». За проєктом це літак управління розвідки (він зможе виявляти та супроводжувати до 300 повітряних, морських і наземних цілей, а також управляти безпілотниками. — Авт.), тобто літаючий командний пункт, який може наводити високоточну зброю, ракети, літаки, забезпечувати стійкий зв'язок з різними угрупованнями військ, отримувати інформацію не лише зі свого радара, а й від космічних супутників. Це аналогія з американським AWACS (Airborne Warning and Control System — авіаційна система попередження і контролю, авіаційний комплекс радіовиявлення та наведення. — Авт.). А-100 мав з'явитися у росіян у 2019 році. Тепер вони кажуть, що це буде у 2024-му. Головна проблема — комплекс виявлення, тобто електроніка. А вона на 80 відсотків імпортна. Її закуповували у більш технологічних країн Європи та США. Проте санкції 2014 року цей процес призупинили. Тож із радіоелектронікою (напевно, крім радіоелектронної боротьби) у них прогалини, причому серйозні.
— А як зараз справи в нашому кораблебудуванні?
— Я не професіонал у цих питаннях. Знаю, що є українсько-турецький проєкт щодо будівництва серії корветів, що перший корабель ми будуємо у Туреччині, а наступні у Миколаєві. Якщо буде державна воля створити флот, ми будемо змушені запустити підприємства у Миколаєві та будувати свої кораблі. Іншого шляху немає.
— Ви корінний кримчанин?
— Ні. Доля склалася так, що потрапив на флот і опинився у Криму. Ніколи в житті не міг уявити, що доведеться воювати з росіянами. Хоча…
Я закінчив училище сухопутних військ у Києві у 1992 році, якраз на зламі. З нами навчалися курсанти з Росії. І ось, коли ми готувалися до випуску, хтось жартома спитав: «Якщо раптом щось, ми зможемо стріляти один в одного?» Один росіянин, мій добрий товариш, відповів: «Зможу вбивати, якщо це буде потрібно». Це було несподіванкою, адже ми жили п'ять років пліч-о-пліч, ділили все — шматок хліба, ковток води. І тепер отак? Той епізод став точкою відліку у зміні мого ставлення до росіян.
— Навесні 2014 року окупанти обіцяли нашим військовим гарні зарплати, посади, житло в Криму. Могли б залишитися вдома та жити приспівуючи…
— На щастя, взагалі не було таких думок. Квартира — це не означає дім. Мій дім, моя мала і велика Батьківщина тут.
Моя професія зобов'язує передбачати кроки наперед. Скажу, що ще з початку грудня 2013-го було зрозуміло, до чого йдеться. Після розгону молоді на Майдані почався рух російських військ, під виглядом антитерористичної операції вони почали посилювати захист своїх військових об'єктів.
— Чому одні люди здатні на зрадництво, а інші ні?
— Розповім один епізод. На початку березня, коли адмірал Ільїн (командувач Військово-морських сил з 27 липня 2012 року по 19 лютого 2014 року, начальник Генерального штабу — головнокомандувач ЗСУ з 19 по 28 лютого 2014 року; перейшов на бік окупантів. — Авт.) повернувся з Києва, я, оскільки залишався за начальника розвідки ВМС, прийшов до нього доповісти обстановку. Він спитав: «У вас є докази, що навколо росіяни? Ви можете мені показати відеозйомку, документування, що все так, як ви доповідаєте?» — «На жаль, таких можливостей зараз немає. Якщо треба, то я зберу». — «От ви нічого не знаєте, ні в чому не знаєтеся. Ідіть, я вас бачити більше не хочу. Хто там у вас ще лишився? Надішліть мені іншого офіцера».
Цей офіцер — Ігор Володимирович Татарченко. Він сьогодні командує батальйонно-тактичною групою російської морської піхоти на навчаннях у Білорусі. За два дні до мого виходу на материк ми довго розмовляли з ним. Я йому сказав: «Ігорю, ти що твориш? Ти ж розумна розсудлива людина. Ти ж виріс у Вишгороді. Де твій патріотизм?» Він відповів: «Я поговорив з адміралом Ільїним. Він радить залишитися». До того ж його сильно обробляли дружина та теща, вони кримчанки.
І ось я повернувся від Ільїна, сказав йому: «Ти відсьогодні виконуєш обов'язки начальника розвідки. Де моє місце у всій системі?» Він, поговоривши з Ільїним, наказав: «Їдь у якусь частину. Подивися, як там ситуація». Коротше, я комусь завадив і мене відправили подалі з очей. Приїхав до однієї з частин розвідки, вишикував людей і сказав їм декілька слів.
— Що кажуть у таких випадках?
— Якщо коротко, що війна тільки починається і йтиме вона довго. Після цього до мене підійшли курсанти з Житомира, які на той час були там на стажуванні: «Товаришу капітан першого рангу, дозвольте нам отримати зброю! Ми також хочемо захищати Крим». Отак повелися хлопці. Тоді як дорослі чоловіки переходили до окупантів.
Ще не можу не сказати ось про який нюанс. Коли ми вийшли на материк, часто чули в свою адресу: «Ви зрадники, ви здали Крим». Скільки бруду було вилито на багатьох офіцерів, зокрема на віцеадмірала Гайдука і контрадмірала Тимчука, які у найскладніший період у Севастополі залишалися в штабі, продовжували керувати флотом і показували особистим прикладом, що таке офіцерська честь. Інші, боячись відповідальності, пішли на лікарняні або залягли у шпиталі.
Читайте також: Віцеадмірал Гайдук: «Викладач Академії Генштабу у 2008-му сказав: «Україні потрібна маленька війна. Щоб зрозуміти хто ми такі»
— Про це Гайдук розповідав в інтерв'ю «ФАКТАМ». Як склалися долі тих, хто зрадив присязі? Кажуть, вони цілком непогано почуваються. Чи правда, що в їхніх особистих справах написано «схильний до зради»? Чи це байки?
— Ніде в особистій справі такого не пишуть. Там написано «інтегрований».
До речі, коли я виступав перед строєм у частині, то попереджав: «Ви розумні грамотні люди. Ви розвідники, повинні прораховувати на три ходи вперед — які будуть наслідки, що і як буде. Якщо думаєте, що залишитеся в Росії і все у вас буде добре, їстимете хліб з маслом, помиляєтеся. Поставте себе на місце російських офіцерів. Вас будуть зневажати. На вас пальцем показуватимуть. З вами відмовлятимуться сидіти за одним столом. Ви хочете з цим жити далі?»
Але ж були й інші офіцери, які виїхали без сімей, залишили в Криму житло. Вони були готові битися, воювати, вмирати. А тут об них витерли ноги, бо вони начебто потенційні зрадники.
Мій товариш — розумний, грамотний офіцер, який займався інформаційно-психологічною боротьбою, не здав зброю росіянам. Він її вивіз і сховав. Коли росіяни зрозуміли, що зброї немає, його заарештували. Вони вибивали з нього зізнання, схиляли перейти до них, шантажували сім'ю, пресували підлеглих. У результаті підлеглі були змушені цю зброю віддати. Тиждень він просидів у в'язниці. Потім випустили.
— Він вийшов на материк?
— Так. Але коли він сказав: «Я готовий воювати, готовий працювати», почув натяки, що йому не вірять: «Ви ж сиділи у в'язниці, з вами працювали ефесбешники». І це сказали патріоту, який був готовий за Батьківщину багато чого віддати.
— Повернемося до головної теми розмови. Зараз може статися щось катастрофічне?
— Подивімося трохи під іншим кутом. Така ситуація вигідна і Росії, і Заходу — і ті й інші у накладі не залишаються. Кожен переслідує свої цілі та підвищує градус. За логікою, вони мають сісти за стіл переговорів і торгуватися далі. Ми ж розуміємо, що обидві сторони затягують час.
— Або падишах помре, або ішак здохне.
— Так. У такому разі зможемо уникнути великої війни, яку всі бояться. Хоча війна зараз йде, тільки гібридна.
Сьогодні економічна інтеграція країн настільки всеосяжна і щільна, що початок справжньої війни Росії та НАТО з танками, літаками та ракетами призведе до катастрофічних наслідків багато економік та світ у цілому. Держави-лідери не можуть собі дозволити велику війну.
Уявімо, що накладуть заборону або обмежать продаж російських енергоресурсів. Але близько 40−50 відсотків енергоресурсів Європейського союзу — російські. Чи може Європа піти на такий крок? Думаю, ні. І американці це чудово розуміють.
У 2014 році склався дуже зручний момент для Російської Федерації. Але тоді вони чомусь дали задню і зупинилися лише на Криму та Донбасі, хоча мали гіпотетичну можливість піти далі. Росіяни стратегічно прорахувалися — ми не продалися, як сьогодні Лукашенко.
Кремль, окрім глобального проєкту «Новоросія», мав проєкти «Троя» (це Запоріжжя), вони хотіли Одесі «допомогти», коли там все вирувало, були якісь інші проєкти. На них не шкодували грошей, було задіяно агентуру. Але вони не врахували, що у нас з'явилася патріотична національна свідомість, хоч вони на неї постійно намагалися вплинути. Так от, той час вже не повернути, ситуація докорінно змінилася. Якщо Росія сьогодні почне агресію, її людські та економічні втрати будуть такими, що вона може не витримати.
Змоделюймо ситуацію. Ось Путін почне ракетами стріляти по Харкову, Запоріжжю, Одесі. Ті, хто у 2014 році волали: «Россия, приди!», зараз сидять дуже тихо. Ніхто з них не візьме в руки зброю та не піде воювати. А патріоти підуть. Де ця «вата» буде, коли у неї влучить снаряд?
Читайте також: Тривога повільно накопичується: що говорив Євген Марчук про Україну, Росію і Мінські переговори
І ще. Уявіть, що BBC покаже, як жінка зі слов'янською зовнішністю несе вбиту російською ракетою дитину. Відразу виникне питання: то де ж порятунок «братів»?
Якось розмовляли з одним американцем про те, чому Росія так ставиться до своїх солдатів. Запитав його: «Що таке Друга світова війна для Америки?» Він замислився: «Це втрати, смерть людей». — «А для росіян це перемога. Вони війну бачать лише через призму перемоги. На цьому виховувалися покоління». Ось я зараз запитую: якщо Росія завтра почне агресію в Україні, чи буде це для неї перемогою? Не буде. Ось одна із основних причин.
Думаю, що вони відкрито не полізуть. Але війна (у такому стані, як зараз) триватиме ще десятиліття. Врятувати може лише одне — внутрішні проблеми Росії та її розвал, якщо він станеться. Але тоді звідти до нас полізе всяка погань, це теж слід зважати. Загалом нам потрібно завжди бути готовими давати відсіч.
— Все у такий вузол затягується.
— Сказав би, що він вже затягнутий. Просто питання в тому — його розрубають, він розв'яжеться або лусне від напруги.
Фото: https://ua.depositphotos.com/