24 лютого, у перший день широкомасштабного вторгнення путінських військ в Україну, при захисті Харкова загинув його почесний громадянин, підполковник у відставці Олег Громадський — колишній комбат 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї бригади Збройних Сил, яка однією з перших зайшла на Авдіївську промзону й утримувала її протягом 258 днів.
Про обставини смерті легендарного комбата сповістив на своїй сторінці у Facebook його товариш Іван Діденко. «Виїжджали пізно увечері з позицій з Олегом Громадським на його джипі. Якраз поруч відпрацювали „Гради“ по ЗСУ та нам. Ми проїхали мимо підбитої техніки. Осколками були пробиті колеса. Поруч почали детонувати нерозірвані ракети. Я стрибнув направо, з пасажирського сидіння, як потім зрозумів, що влучно. А Олег стрибнув наліво, з водійського. Як потім з'ясувалося, що невлучно. Поряд сталося кілька вибухів. Я вижив, а він ні…»
— Він міг би спуститися, як інші, в метро, й пересидіти небезпеку там. Міг би просто втекти з Харкова. І тоді залишився б живим, — ледь стримує сльози молодший брат Олега Валентин Громадський, який мешкає у селі Савинці колишнього Оржицького, а нині Лубенського району на Полтавщині. — Адже був уже у відставці. Але він був патріотом України і не міг ховатися чи просто спостерігати за тим, що відбувається.
Останні записи Олега на його сторінці зроблені рано вранці 24 лютого. О 5:15: «Де оповіщення? Чого мовчать сирени? Руська Лозова і Чугуїв під обстрілом». А вже за 17 хвилин бойовий офіцер закликає через соцмережі: «В кого зброя на руках, швидко на Карбишева, 2 збираємося! О 7:00 всім бути, екіпіровка і зброя». «Немає зброї, але хочу захищати. Як бути? Служив в «Айдарі», — запитує в Олега один з харків’ян й отримує чітку відповідь: «Давай, приїжджай!» За деякий час з’являється запис: «Жопа, Чугуївський аеродром у огні, по околицях Харкова удари РСЗО («Градів». — Авт.)».
У Facebooк Олег з Іваном терміново оголосили збір теплих речей для учасників тероборони, бо багато хто поїхав зупиняти ворога легко одягненим. Під вечір завантажили товари, принесені небайдужими, в Олегову автівку й вирушили на лінію спротиву, що проходила околицею Харкова…
Підполковник у відставці Громадський не повернувся… Івана Діденка підібрали солдати ЗСУ, доставили до лікарні. Його бронежилет і каска згоріли. А вже наступного дня він знову організовував допомогу нашим народним месникам.
Тіло Олега навіть через два дні не вдалося вивезти — автомобіль, у якому воно знаходилося, потрапив під обстріл. Наразі про дату поховання героя невідомо.
У строю лишається його 22-річний син Євген, нацгвардієць. До речі, він був у числі інших молодих захисників, які у перший день широкомасштабної війни з російськими окупантами спалили 4 ворожі танки на Окружній біля Харкова. Його мама також служила в АТО, тому хлопець ріс, по суті, без батьків. Виріс таким же патріотом, як і вони.
Останнім часом, коли українці почали готуватися до можливого широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну, Олег Громадський став інструктором курсу «Не панікуй! Готуйся!». Вишкіл бойового офіцера пройшли сотні харків’ян, серед яких був і його син, майбутній військовий. Разом з іншими інструкторами він учив цивільних збирати/розбирати автомат Калашникова, стріляти з гвинтівки, працювати з крупнокаліберною зброєю і мінами, надавати першу медичну допомогу…
«Я дуже хотів би на таких вишколах бачити представників органів влади! Адже вони проводяться не для піару або галочки! Влада і народ повинні бути разом, тільки за таких умов можна дати відсіч агресору!» — залишив запис Олег Громадський на своїй сторінці у Facebooк.
Олег Громадський народився у селі Круподеринці на Оржиччині. З дитинства мріяв стати військовим. Можливо, на вибір хлопця з сільської родини вплинуло те, що дід по батьковій лінії, Михайло Андрійович, пройшов Другу світову війну й закінчив її у Берліні. Хлопчина любив розглядати його бойові нагороди, з цікавістю слухав дідові скупі розповіді про пережите.
— Пригадую, брат дуже любив грати у «війну», — продовжує Валентин Громадський. — Він був старшим за мене на п’ять років, і з нього ровесники навіть сміялися, що він грає у «війну» з меншими за себе. Після школи Олег поїхав до Саратова — вступив до військового інституту військ Нацгвардії. Повернувся у Чугуїв Харківської області, де й прослужив у військовій частині до самого початку бойових дій на сході.
Спочатку Олег Громадський був єдиним кадровим військовим у Полтавському батальйоні територіальної оборони, який пізніше ввійшов до складу ЗСУ.
— Його шістнадцятий батальйон один з перших разом з ДУК «Правий сектор» зайшов в Авдіївку. Вони добре давали ворогу по зубах, — відгукується про загиблого його бойовий побратим Сергій Плотницький, котрий сьогодні стоїть у територіальній обороні на підступах до Києва. — Комбригом тоді був Сергій Заболотний. Їхні фото, як найлютіших ворогів новоросії, тоді кругом були опубліковані мокшанами: їм заочно винесли смертний вирок.
Самі сепари називали «промку» штрафбатом. Більше як на п’ять діб їх туди не направляли. Вони несли там величезні втрати.
— Ми, бувало, по них КамАЗ боєприпасів на «ура» випускали, — пригадував в одному з інтерв’ю Олег Громадський. — Там бої були сильнішими, ніж у Донецькому аеропорті. При цьому за весь час ми мали лише 54 «двохсотих» і 250 «трьохсотих». А ворог мав разів у десять більші втрати. Ми тримали промзону, свою землю! Коли ми зайняли промзону, нам дали десантуру, ми розширилися. У мене було до тисячі людей. Гібридні війська Російської Федерації уже не могли обстрілювати околиці Авдіївки зі стрілкової зброї — не діставали туди. До міста повернулися люди: було десять тисяч, а стало тридцять. Промзона забезпечила це. Але нас щодня вибивали звідти. Говорили, Захарченко, побачивши наш прапор на промці, просто озвірів. Ми протримались 258 днів…
«Справжній комбат», «Справжній воїн», «Взірець бойового офіцера і приклад для наступних поколінь», «В Авдіївці про тебе орки складали легенди. Ти Легенда». Такі слова співчуття залишають люди під повідомленням про загибель Олега Громадського.
На Полтавщині у загиблого лишилася мама, яка все життя працювала дояркою, і брат.
— Напередодні мені було якось не по собі, — каже Валентин, який працює трактористом у Савинцях. — Дуже тривожно. Після того, як повідомили про обстріли Чугуєва і Харкова, місця собі не знаходив. Але Олегові не телефонував — у нас ще з часів, коли він знаходився на передовій, була домовленість, що він сам телефонує. Двадцять четвертого лютого я цілий день чекав його дзвінка. А вранці наступного мені зателефонувала Наташа, Олегова дружина, й повідомила страшну новину.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про масований обстріл з «Градів» спальних районів Харкова 28 лютого. Стала відома попередня кількість загиблих та постраждалих. Дані уточнюються.
Читайте також: Морський піхотинець ціною власного життя значно уповільнив пересування танкової колони ворога на Кримському перешийку
Фото зі сторінки Олега Громадського у Facebook