Є в Росії одна березнева традиція, яку і зараз не варто порушувати, — саме в цей місяць помирали найкривавіші її правителі
Розпочати наш список варто зі смерті Йосипа Віссаріоновича Сталіна. 5 березня 1953 року на 75 році життя внаслідок крововиливу в мозок, що стався 1 березня на ґрунті гіпертонічної хвороби та атеросклерозу, помер один із найкривавіших правителів — Йосип Сталін.
Існує безліч версій смерті Сталіна. На думку одних, 28 лютого 1953 року його отруїли за наказом Берії. Інші вважають, що Сталін помер через недогляд охорони: надто довго, понад півтори доби, був один після чи то інсульту, чи то серцевого нападу. Дехто звинувачує лікарів, які пізно прибули на Близьку дачу в Кунцево.
Читайте також: Про супермаркети в РФ забудуть, а ціни на ринках змінюватимуться кілька разів на день — Олег Устенко про наслідки санкцій
18 березня 1584 року відійшов у інший світ ще один кривавий правитель Московії — Іван Грозний. Довго серед експертів не могли дійти єдиної думки щодо причин смерті царя. Сучасні історики дійшли висновку, що цар помер від ганебної хвороби — сифілісу. Посмертне вивчення останків царя виявили в його тілі надмірну кількість ртуті, що потрапила в організм ще за життя. Варто зазначити, що в ті часи саме препаратами з ртуттю лікували сифіліс. На підтвердження цієї версії свідчить той факт, що, як говорили в оточенні Грозного, Іван «хвастав тим, що розбестив тисячу дів, і тим, що тисячі його дітей були позбавлені ним життя». Тоді ж пастор Одерборн стверджував, що батько зі старшим сином мінялись коханками та… коханцями. Таким чином, якщо говорити мовою медицини, Грозний входив у «групу ризику».
Павла І було вбито 24 березня 1801 року у своїй спальні у Михайлівському замку у Санкт-Петербурзі. Павло І був сином імператора Петра ІІІ та імператриці Катерини ІІ (Великої). Це справді був останній в історії Росії палацовий переворот. У ньому брала участь майже вся верхівка дворянства: віцеканцлер Микита Панін, генерал-губернатор Петербурга Петро Пален, останній фаворит Катерини Великої Платон Зубов разом із братами Миколою і Валеріаном.
Деякі історики стверджували, що про майбутнє вбивство знав навіть син Павла І — Олександр. У ті часи в дворянських колах все частіше говорили не тільки про безмежний деспотизм, а й про шаленство государя.
У Санкт-Петербурзі 13 березня 1881 відбувся сьомий замах на життя Олександра II. Саме він став фатальним — імператора підірвали представники революційної організації «Народна воля». Боротьбу з царем народовольці затіяли ще 20 років тому.
Запам'ятався цар проведенням реформ, однією з найважливіших стало скасування кріпосного права 1861 року. Хоча імператор і діяв із найкращих побажань, проте ці перетворення так і не були доведені до кінця. У результаті «звільнені» селяни отримали менше половини земель. До того ж за них мали платити викуп. Решта ж території, включаючи важливі для сільського господарства ліси і пасовища, залишилися у власності поміщиків.
У результаті в країни почався потужний народницький рух. Селяни почали бунтувати по всій Росії. Тільки 1861 року у країні зафіксували 1176 селянських повстань — втричі більше, ніж шість дореформених років.
Читайте також: «Іди з нашої землі»: Зеленський потужно звернувся до Путіна
Щодо цього царя, то у березні він помер не фізично, а політично. 15 березня 1917 року Микола II зрікся російського престолу на користь свого молодшого брата Михайла Олександровича. Це стало однією з ключових подій Лютневої революції 1917 року та історії Росії ХХ століття загалом.
А от щодо Путіна, то на жаль, у Росії з давніх-давен не заведено перевіряти фізичне та психічне здоров'я перших осіб держави, хоча часом саме такими відхиленнями пояснюються причини багатьох політичних потрясінь.