Журналіст команди ТСН («1+1») Олександр Загородний — один із перших репортерів, які висвітлювали бойові дії на Донбасі з початку 2014 року. Нині він теж на журналістській передовій. Олександр одинадцять днів провів на межі війни, біля Гостомелю під Києвом. Тепер живе на каналі разом зі своїм «бойовим товаришем» — йорком на прізвисько Дімон.
— Олександре, чи могли ви — людина, яка бачила війну на Донбасі, уявити, що подібне трапиться з усією Україною?
— Однозначно, ні. Я завжди казав, що такого не може бути. А ось моя дружина казала, що може. Особливо коли інформація почала нагнітатися. Але я завжди думав, що це нелогічно, неправильно та безперспективно. Зрештою, для війни не було причини. І ось коли ми з дружиною 24 лютого побачили чотири літаки в небі, які прямували бомбити Гостомель — а ми живемо неподалік, — я зрозумів, що помилився. Фактично всі перші фази війни навколо Києва пройшли над моїм будинком. Тут літали винищувачі, згодом поряд був підрив заправки. Навколо мене артилерією розбили усі будинки сусідів, і мій також постраждав.
— Ваша родина поїхала?
— Наступного ж дня. Дружина разом із дітьми 16 годин добиралася автомобілем до Івано-Франківська. А я залишився і був удома 11 днів війни. Оскільки все відбувалося поряд із будинком, я знімав на мобільний телефон. Навіть пробував монтувати та передавати на канал. Навколо все палало, вибухало.
Була й танкова битва. Росіяни прямо на дорозі кинули танк і самі втекли — їх знайшли на другий день. Я заскочив у цей танк і, знаєте, відчуття навряд чи можна передати навіть по відео. Я відчув, що тут щойно були люди, їхня енергетика ще залишилася…
Пам'ятаю великі каравани з машин, які їхали повз мій будинок. Я знімав це, просто вставши зі свого ліжка.
— Не було страху?
— Ні. Було таке відчуття, ніби все це вже бачив у кіно. Потім з'явилися мародери, я знімав їх здалеку. Це були наші. Вони виносили з крамниці електроінструменти, навантажували на візочки. До магазину з алкоголем просто під'їжджали авто та заносили туди пляшки. Потім почали горіти величезні склади та горять досі. Уявіть — все небо в диму, немає газу, електрики. Такий постапокаліпсис.
Читайте також: «До нас у будинок у Гостомелі ввалилося 13 озброєних до зубів кадирівців», — телеведуча Юлія Панкова
— Ви могли десь сховатися під час ударів?
— Був підвал, але я в нього не спускався. Насправді, коли почалася війна, я ще лежав із ковідом. Були невеликі ускладнення з легенями. Пам'ятаю, одного разу я спустився до підвалу, але довго перебувати там не зміг — було важко дихати. Я більше туди не спускався.
Але я не був сам. На третій день війни мені написав сусід, що у нього в будинку залишився собача, щоб я сходив його погодувати. Його будинок був дуже побитий снарядами. Коли я зайшов, то побачив маленького йорка. Звичайно, я взяв його до себе.
Скільки часу минуло, а він уже зі мною спить і визнав мене своїм господарем. Ми пережили з ним разом понад тиждень на передовій.
— Він і зараз із вами?
— Так, ми тепер живемо на каналі, Дімон має навіть іменний бейдж. Жити у будинку було вже неможливо. Я пробував записатися в тероборону, але зброї не було, і я вирішив, що краще зніматиму сюжети.
— Ви знімали на Донбасі, починаючи з 2014 року, були там у період активних бойових дій. Чи є різниця між тим, як поводилися росіяни тоді й зараз?
— Тоді справді було дуже гаряче. Але все одно весь час домовлялися про якісь перемир'я. Навіть у найважчі моменти. Тепер же відчуття, що все йде «по бєспрєдєлу». І при цьому повна зневага до людського життя — скільки вбитих своїх солдатів росіяни залишають прямо на землі. Я цього не розумію. Ми інакше ставимося до своїх захисників, побратимів. Там кажуть, що ми — один народ. Ні! Ми дуже різні.
— Ви вже стали військовим експертом. Як думаєте, скоро кінець війни?
— Буде затишшя, але не кінець війни. Вже зараз росіяни переходять до оборони, вони підтягли артилерію. Але це означає, що вони не будуть просуватися далі. На жаль, знищуватимуть наші міста ракетами. Можливо, частково випускатимуть людей. Вже є відчуття, що росіяни не готові так просто вмирати. Це через відсутність мотивації, кінцевої мети. Ми так і не розуміємо, чого вони хочуть. Ця війна від початку не по правді!
— Найбільше їм хочеться прорватися до столиці.
— Не візьмуть вони ніколи Київ! Хіба що десь на околиці постоять. У росіян немає такої кількості військових, щоби захопити мегаполіс. Але можуть бомбити. Щоправда, у нас з'явилося багато протиповітряної зброї. Ворог зазнає дуже серйозних втрат. Думаю, війна розтягнеться ще на місяць, але, зрештою, ми переможемо. Я в це вірю! Прорвемося!
Читайте також: В Ірпені під обстрілом загинув іноземний кореспондент, ще двох журналістів поранено