Журналіст Сергій Лямець у «Фейсбуці» пише про те, що «ні Франція, ні Німеччина не є гарячими прихильниками України. Вони швидше роблять вимушені кроки у нестерпній ситуації війни». До такого висновку його наштовхнули статті у європейських ЗМІ, які аналізують роль французьких та німецьких лідерів у нинішній катастрофі на території Європи.
«Політика протягнутої до Москви руки йшла пліч-о-пліч з різкою критикою НАТО», — пише вона. Навіть після анексії Криму та окупації частини Донбасу Макрон був дуже налаштований до путіна.
«[Деякі політики] закликали Макрона повірити в те, що за наявності невеликої доброї волі та дружніх жестів Путіна можна привести до врегулювання шляхом переговорів. Ці консультації стали основою політики зближення Макрона, кульмінацією якої став саміт у «нормандському форматі» в Єлисейському палаці у грудні 2019 року.
«Підривна зовнішня політика Макрона», — каже авторка статті, і вона має рацію.
Як ми знаємо тепер, путін і не думав закінчувати війну — а навпаки, готувався до нової. А маневри Макрона, по суті, розв'язали руки диктатору. Давайте назвемо речі своїми іменами — напад на Україну став можливим, чималою мірою, завдяки Макрону.
Потрібно визнати, що війна протверезила президента Франції. Але не надто. Він, як і раніше, дуже стриманий у формулюваннях, хоча приєднався до санкцій проти росії. Сьогодні його більшою мірою можна назвати союзником України, ніж до війни. Макрон робить велику справу — веде лінію на відмову від російського газу, повну або часткову.
Проте ми маємо пам'ятати — найближчим часом розум Макрона зосереджений на виборах у Франції. Швидше за все, явка французів буде низькою і він знову переможе. Це означає, що Франція ще на кілька років крутитиметься вужем, аби не вступати в серйозний конфлікт із росією. Це означає, що путін продовжить користуватися млявою лінією Франції. Україна має гнути свою лінію, благо, ситуація працює на нас. Важко говорити про зближення та дружбу з путіним, коли російські солдати вбивають дітей. Підсумок: Франція — не найкращий друг України, але хоч якийсь.
-------------------------
Дісталося і німецьким лідерам. Зокрема німецьке видання Welt звернуло увагу на некрасивий факт: німецькі виробники зброї вже кілька тижнів пропонують уряду Німеччини постачати зброю для України. Але Берлін — не купує.
Німеччина є четвертим за величиною експортером зброї у світі, але й досі постачала зброю лише з мізерних запасів Бундесверу. Welt з'ясував, що процес гальмує канцелярія Шольца.
«У Берліні є 60-сторінковий список продукції, яку можуть постачати німецькі збройові компанії. Близько 280 німецьких компаній із виробництва озброєнь попросили скласти список. Krauss-Maffei Wegmann (KMW) оголосила 26 лютого, що має 50 танків Gepard для України. Найбільша німецька група озброєнь „Рейнметал“ неодноразово заявляла, що може постачати різне озброєння, зокрема й системи ППО», — пише Welt.
--------------------------
Згадали навіть попередників. Зокрема, злим словом згадали Франсуа Олланда і Ангелу Меркель, які вже пішли. Повторюся, це не мої домисли та не думки українських спікерів, а статті у провідних виданнях Європи.
Цитую той же Frankfurter Allgemeine Zeitung:
«Франція змінилася за попередника Макрона — Франсуа Олланда, який змирився з роллю молодшого партнера Ангели Меркель. У своїх мемуарах під назвою «Уроки влади» Олланд описує, як однієї довгої лютневої ночі 2015 року у білоруській столиці Меркель власноручно записувала пункти Мінських угод II на аркуші паперу. «Вона не залишила нікого, навіть своїх радників, для редагування угоди», — пише Олланд.
«Переговори з Росією та Україною у замку Бенувіль після незаконної окупації Криму та терактів на сході України. З міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським, який все ще брав участь у переговорах щодо врегулювання української кризи („Мінськ I“) у лютому 2014 року, консультації не проводилися навмисно. росіяни сприйняли заперечення Сікорського як провокацію і тому відмовилися від продовження переговорів із Веймарським трикутником. Франція не мала нічого проти бажання Німеччини вести далі переговори без поляків».
----------------------------
А ось недавня публікація у дуже впливовій Süddeutsche Zeitung. Вона називається «Вина путіна… і внесок Меркель».
Ангела Меркель 16 років працює над добрими стосунками з Росією. Вона підготувала ґрунт для війни Володимира Путіна?
«Меркель, звичайно, не успадкувала тісну дружбу з путіним від свого попередника Герхарда Шредера, але основні принципи політики щодо Росії вона успадкувала», — пише видання.
Автори згадують поведінку Меркель на саміті НАТО в Бухаресті на початку квітня 2008 року. Тоді східноєвропейці намагалися вмовити канцлера, але вона наполягла, що перспектива членства в НАТО для Грузії та України відкрита, але не відразу.
«Ввів би володимир путін свої війська у 2022 році, якби Німеччина, Франція та інші європейські країни погодилися на вступ України до НАТО у 2008 році? Чи відмова Меркель була першим з кількох промахів, які зрештою додали сміливості російському президентові реалізувати своє бачення нової російської імперії?» — запитують вони.
Перша розплата настала швидко. Вже в серпні 2008 року російські війська увійшли до Грузії. За кілька років росія анексувала Крим.
«Заговорили про санкції. То справді був глибокий поворотний момент для федерального уряду. Меркель вдалося утримати європейців разом, незважаючи на різні зв'язки із москвою. Але в той же час федеральний уряд усіма силами засмутив своїх західних партнерів, розширивши енергопостачання за рахунок російського газу — і тим самим створив залежність, яка вплине на простір для маневру уряду щодо путіна в 2022 році», — пише Süddeutsche Zeitung.
Вже після Грузії, але до України, у 2011 році було запущено «Північний потік-1». Через рік після анексії Криму у 2015 році було запущено план ще одного балтійського трубопроводу: «Північний потік-2». Крім того, Німеччина вирішила поетапно відмовитись від ядерної енергетики. Це швидко збільшило залежність від газу. Не тільки Німеччина — більшість впливових європейських країн усіма силами намагалися налагодити зв'язки з Росією.
«Саме німецька сторона вирвала у Києва бажання брати участь у політичному процесі з російськими сепаратистами. Щоб не ставити під загрозу свою позицію посередника, Меркель завжди зупиняла будь-які вимоги щодо постачання зброї до України. Протягом місяців після зустрічі у Мінську нормандський формат із Францією та Німеччиною, Росією та Україною мав просунути мирний процес — безуспішно», — констатує видання.
Важливий момент. Автори статті не звинувачують Меркель у симпатіях до путіна. Вони визнають: канцлер ніколи не мала ілюзій щодо диктатора росії. Жоден західний політик не знав поведінки путіна так добре, як вона.
«І все ж таки, вона намагалася домовитися протягом багатьох років. Прагматик-раціоналіст Меркель не могла уявити собі одного: що путін дійде до божевілля — і, зрештою, навіть поставить під загрозу майбутнє своєї країни», — резюмують автори.
-------------------------------
Додам від себе. Поведінка та фрази політиків двох країн говорять про одне: ні Франція, ні Німеччина не є гарячими прихильниками України. Вони швидше роблять вимушені кроки у нестерпній ситуації війни — і не можуть їх не робити. Але значно більше їх турбують обурення своїх громадян тим, що дорожчає комуналка. Ну і звісно — ніхто не хоче воювати через якусь там Україну.
Така поведінка несе дуже потужний ризик, що тільки-но настане мир — їх контакти з росією знову оживуть. Допустити цього — категорично не можна, бо такі послаблення — це квиток на ще одну війну".
Читайте також: Питання нашого виживання зараз — це збереження єдності: блогер про поточну ситуацію на фронтах війни
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.