28 березня українські війська звільнили місто Ірпінь, який понад три тижні перебував під російською окупацією. Розбомблені будинки, спалені машини, могили на подвір’ях та тіла вздовж дороги — ці моторошні кадри з міста облетіли весь світ, чим викликали невимовний біль і разом із тим злість та ще більшу ненависть до ворога. Втім, як раніше повідомляв мер міста, повертатись ще зарано, адже тривають зачистки. Як живе наразі Ірпінь та інші міста під Києвом і що найбільше вразило та болить, «ФАКТАМ» розповіла депутатка Бучанської міської ради, куди входить Ірпінь, Катерина Українцева.
— Ірпінь став справжнім форпостом, — розповідає депутатка. — Місто, яке взяло на себе весь удар і змогло відбитись. І коли на території Бучі й Гостомеля розміщуються установки, які повністю знищили це місто, то мені дуже шкода його. Я дуже дякую ЗСУ за те, що вони, не використовуючи фашистські методи, знаючи, що у цих містечках поряд є живі люди, бережуть свій народ. Я дуже сильно сподіваюсь, що українські бійці втримають позиції, тому що зараз головне — не здати місто Ірпінь. Радіти ще рано, бо треба, аби ця сволота повністю зникла з мого регіону. В мене 28 березня було відчуття неймовірної гордості за людей, які попри бойові дії залишились в Ірпені й тримаються. Виходу у них не було, евакуюватись теж не було як, бо майже як тиждень «зеленого» коридору рашисти не давали змоги провести. Всі ті українці попри все, намагаються прислати звісточку, що вони живі.
— Що вас найбільше вразило у цивільних?
— Ви не повірите, але жоден місцевий житель з Бучі, якщо є змога туди потрапити, не попросив їжі, не попросив води. Єдине, що вони кажуть: «Ми тримаємось», — і питають, що робити з померлими, де їх ховати. І це страшно, коли ти даєш поради, що слід знайти документи, спробувати сфотографувати тіло для подальшої ідентифікації, а потім ти радиш, як ховати. А ще страшно, коли в особистих повідомленнях питають люди, чим можуть допомогти і констатують, що мають мішки. А я кажу: «Добре, бо нам нема в чому ховати тіла. Мішки тут — на вагу золота». По ту сторону монітора відповідають, що мали на увазі спальні мішки…
Це я до того, якими критеріями ми почали мислити. Навіть в умовах окупації люди, котрі піклувались раніше про соціально незахищених, наразі просто об’єднались і допомагають ще й гуманітарному центру, який створений у місті. Я хочу подякувати 35 чоловікам з окупованої Бучі, які ще мають сили нас заспокоювати. Вони радіють вцілілим будинкам, вони ще якось прибирають на вулиці, хочуть, аби скрізь було чисто. Це до сліз вражає…
Я знаю точно, за кого клопотатиму після нашої перемоги про присвоєння звання «Почесного громадянина Бучі» і ордену «За мужність». Це точно будуть імена цивільних, які в тих нелюдських умовах під прицілами орків допомагають іншим і фактично виконують функції влади, не бувши такою.
— Який моральний дух у наших військових?
— Хлопці, які зазнали великих втрат і сьогодні хоронили своїх побратимів, вони нас не залишать, це точно. Щоб ви розуміли, за місяць у них після втрат своїх друзів вже такий настрій, коли вони точно не зупиняться. Вони стільки знищили ворога, що вже нічого не бояться. Так, можна було швидко і за кілька разів розбити цих орків, але наші бійці намагаються відповідати таким чином, аби зберегти наші будинки, квартири, життя. Щоб нам було куди повернутись. Спасибі військовому керівництву за таку стратегію! Все буде добре, просто нам усім потрібно бути сильними!
На жаль, російські фашисти все ще намагаються прорватися до Києва, але ЗСУ успішно контратакують. Днями українські захисники ліквідували чергового офіцера рашистської армії — начальника штабу 40 інженерно-саперного полку підполковник Олександра Корника.