Полковник Сергій Котенко з Вінниччини віддав армії більше половини життя й про кожного солдата піклувався, як про рідного сина. Йому пропонували службу у тилу на вищих посадах, але він до останнього залишався командиром 9-го батальйону «Вінницькі скіфи». Після повномасштабного вторгнення Сергій Котенко обороняв країну біля кордону з окупованим Кримом. А 9 березня комбат з позивним Ратібор загинув у бою у Запорізькій області, саме завдяки його мужнім діям та особистій рішучості було знищено кілька колон ворожої техніки, за що потім військового нагородили званням «Герой України».
«Після школи тато вступив у Кам'янець-Подільське вище інженерне училище. Після перерозподілення він разом із мамою вирушив на службу у містечко Мирне в Якутії. Було досить складно, адже там постійний холод, снігові замети висотою до трьох метрів. Невдовзі народився я, а через рік — мій молодший брат Тарас, — розповів „ФАКТАМ“ син загиблого Ростислав Котенко. — Після розпаду Радянського Союзу татові запропонували вибір — залишитись росії чи повернутись. Він обрав останнє та перевіз нас до Гайсина, але специфічна та рідкісна спеціальність „інженера військ“ не давала змогу знайти роботу за фахом. У місті була військова частина, де проходили службу строковики і вивчали навчально-матеріальну базу на моделях літаків. Одним словом, готували обслуговуючий персонал на аеродроми. Там батько став командиром взводу, потім очолив навчальний курс, мав підлеглих понад 200 солдат. Ви знаєте, попри офіцерську роботу, батько не був із нами строгим, навпаки, із ним було весело, він мав гарне почуття гумору, та йому можна було довірити всі секрети. А ще він був досить справедливим і не любив, якщо хтось порушував закон. Якось під час обледеніння він помітив чоловіків, які на вулиці викрадали дроти зі стовпів та стали тікати. Тато догнав їх, затримав та передав мародерів поліції. Я завжди захоплювався мужністю та професійністю батька, саме тому і теж став військовим…»
Читайте також: «Федорович завжди був поруч з кожним солдатом», — орки вбили легендарного командира 24-ї «залізної» бригади
За словами Ростислава, його тато був досвідченим воїном та завжди рвався на передову. Саме тому, маючи 22 роки вислуги, покинув посаду голови Гайсинської районної державної адміністрації Вінниччини і повернувся до війська. Воював у складі окремого мотопіхотного батальйону «Вінницькі скіфи», що увійшов до складу окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Невдовзі очолив героїчний батальйон, брав участь в Антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на сході України, мав серед побратимів заслужений авторитет справжнього бойового командира, у травні 2019 року отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня…
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Сергій Котенко із воїнами були на кордоні зліва від Криму.
«Накривали їх саме кадирівці. Окупанти кілька разів намагались взяти батальйон батька у кільце, а це означало б, що полягли б усі. Тому він прийняв рішення поділити батальйон на частини й з боєм прориватись до бригади. Але так сталось, що російські війська прикрили цей прохід і тато зі своєю частиною батальйону пішли у напрямку Мелітополя. Вони мужньо тримали оборону, знищили чимало ворожої техніки окупанта. В той час молодший брат батька Олександр підписав контракт і теж долучився до служби. Але 7 березня він загинув під ворожим вогнем окупантів, тато важко переживав цю втрату. Вже коли ми прощались із дядьком, дізнались, що 9 березня поліг батько. Сталось це у Запорізькій області. Він саме пересувався по позиції, і за метр від нього впав снаряд 152-міліметрового калібру, від отриманих поранень він загинув. Поховали ми його разом із братом. Звання Героя України він заслужив, бо до останнього беріг своїх підлеглих і мужньо боровся з ворогом».
Під час церемонії поховання, стоячи перед закритою труною батька, у присутності сотень земляків-гайсинчан син Ростислав поклявся захищати Україну і виховати свого сина справжнім патріотом, яким був його дід.
Читайте також: За десять днів мама втратила двох синів — загинули рідні брати з Львівщини