21-річний Володимир Гордієнко з Іванкова на Київщині, який пішов на війну добровольцем, відтепер святкуватиме день народження двічі на рік, адже кілька днів тому його буквально з того світу витягнули лікарі столичної лікарні «Феофанія». Боєць отримав складне вогнепальне поранення, уламок кулі зупинився за півтора міліметри від серця, і в будь-яку мить із ним могло статись непоправне.
Починаючи надскладну операцію, медики обміркували кілька планів порятунку, але, на щастя, перший спрацював і п'ятигодинне втручання закінчилось успішно. Цивільні хірурги проводили таку операцію вперше й у прямому сенсі слова стали для військовослужбовця янголами у білих халатах.
— Наскільки мені відомо, 3 березня Володимир разом із побратимами заїхали в село, де знаходились російські військові. Їх взяли у полон, довго допитували. Після того наказали сісти у машину, на якій приїхали бійці, і сказали рухатись. А потім орки почали обстрілювати їх з вогнепальної зброї, — розповідає «ФАКТАМ» виконувач обов’язків керівника Центру інноваційної кардіохірургії лікарні «Феофанія» Євген Пристая. — Потім пролунали вибухи мін. Боєць зрозумів, що його поранили. Але оскільки це була гаряча точка, можливості евакуювати воїна не було. Тому Володимир самотужки пішов проривом… Дві доби він добирався до Малина на Житомирщині, де й потрапив до центральної районної лікарні. У бійця був стан, який називається пневмогемоторакс, тобто кров та повітря накопичились біля лівої легені. Місцеві медики надали першу допомогу, встановили трубку у плевральну порожнину та стабілізували стан. Після дообстеження з'ясувалось, що у Володимира у ділянці серця знаходиться стороннє тіло. Але сказати точно, наскільки глибоко, лікарі не змогли, адже для цього потрібні спеціальні діагностика та апаратура. Стан бійця був стабільним, тому медики не наважились чіпати те «осине гніздо». Згодом Володимира евакуювали у Житомирську обласну лікарню, там йому провели ще певні обстеження. Далі він повернувся на своє бойове чергування. Воїн знав, що щось знаходиться біля його серця, але якогось дискомфорту не відчував. Ба більше, він навіть бігав з бронежилетом. Та 1 квітня Володимира з частини направили до нас на консультацію. Коли ми переглянули комп’ютерну томографію, чесно кажучи, були вражені. Тому що уламок знаходився прямо у стінці серця і практично проникав у його порожнину, яка постійно перекачує кров. Грубо кажучи, 100 мілілітрів за секунду… Буквально міліметр-два залишалось до порожнини… Якби Володимир зазнав якогось перепаду тиску, чи сильно впав, чи щось вибухнуло б біля нього, чи травма чи банально інфекційний процес — ця відстань могла б зменшитись й куля б провалилась у порожнину серця. Наслідки цього були б трагічними… Кров в такому випадку вилилась б в «серцеву сумку» та стиснула серце ззовні, спричинивши його зупинку. Другий момент: куля могла б мігрувати у центральний кровообіг та «полетіти» в голову, спровокувавши інсульт. Або в ноги, що загрожувало б втратою кінцівки. Сумнівів щодо того, чи бійця потрібно оперувати, в нас навіть не було… Бо це б коштувало йому життя.
— Скільки тривала операція, які були ризики під час її проведення?
— Оперативне втручання складне тим, що таких випадків у літературі одиниці, тому що саме по собі поранення унікальне. Адже уламок пройшов через м'які тканини зліва від хребта, зламав 12-те ребро, викликавши забій селезінки. І пройшов між діафрагмою і серцем, ввійшов туди, і залишилось півтора міліметри до порожнини. Одним словом, Володимиру сильно пощастило! Мабуть, він народився у вишиванці.
План операції передбачав те, що із самого початку ми готові були робити її на відключеному серці, тобто планували зупинити його за допомогою спеціального розчину, потім знекровити та на нерухомому серці вийняти уламок. Після того зашити дефект, запустити кров у серце й відновити його електричну активність і скорочення та поступово відключити серце від апарату штучного кровообігу. Така операція зазвичай більш травматична, бо вимагає переливання крові і пацієнти після неї довше приходять до тями й частіше виникають ускладнення. Але коли ми провели інтраопераційне черезстравохідне УЗД серця, розкрили грудну клітину і побачили серце, вхідний отвір від кулі, промацали її, — вирішили, що будемо робити операцію без апарата штучного кровообігу, але він у нас був зібраний, щоб у будь-який момент його підключити. Адже для збору його потрібно 30 хвилин, ще три хвилини — для підключення. Тобто ви розумієте всі ризики…
На щастя, операція пройшла без ускладнень, ми лише локально знерухомили серце, тобто оперували на працюючому органі. Зробили філігранно точний надріз, аби не пошкодити судини, та дістали уламок. Зі всіма анестезіологічними процесами оперативне втручання тривало 5 годин. Працювала велика бригада: 4 анестезіологи, три хірурги, операційна сестра, медична сестра-анестезист, молодші сестри… Я та ще один кардіохірург — Петро Семенів — асистували, а оперував мій колега Ігор Мартищенко. Просто на операційному столі забрали у пацієнта трубку апарата ШВЛ, і він самостійно дихав. Через декілька годин у реанімації він вже міг пити воду та спілкуватись з усіма. Наступного дня Володимира перевели у відділення і він вже виходив у коридор.
— Нічого собі! Досить швидко…
— Так, в нас такі підходи, що пацієнтів намагаємось якомога раніше поставити на ноги. Маємо сучасну анестезію, яка дозволяє все зробити у ранні терміни. На четвертий день після операції зробили всі обстеження, аналізи, кардіограму, УЗД серця. Стан Володимира був задовільний й на п’яту добу пацієнта за згодою виписали. Наразі він у своїй медчастині, де комісія має встановити, чи переводити воїна на штабні роботи, чи відпустити додому. В принципі Володимир може виконувати офісну роботу, а ось для легких фізичних навантажень слід носити корсет, аби зрослась кістка. Враховуючи вік Володимира і те, як минула операція, у майбутньому з ним все має бути добре!
Читайте також: Бачила лише розмиті силуети: у Польщі врятували зір українці, яка майже осліпла через обстріл окупантів
— Хто за дверима лікарні палати молився за Володимира?
— Дядько, який мешкає у Києві. Батьки, на жаль, не змогли дістатись, адже після деокупації їхнього села не було тоді ще налагоджено нормальної інфраструктури. Тому вони переживали за сина вдома. А він своєю чергою називає нас своїми «янголами-охоронцями». Приємно, що у нас все вийшло, я понад усе хотів, аби цей воїн був живим та здоровим. Зараз ось врятували бійця територіальної оборони. Йому 29 років, куля потрапили у живіт та грудну клітину. Втратив багато крові. Слава Богу, життю вже нічого не загрожує.
— Вам вже вдалося встановити, з якої зброї саме стріляли у бійця?
— Оскільки я спілкувався з правоохоронними органами, коли передавав стороннє тіло, мені сказали, що це може бути бойовий вражаючий елемент міни. Хоча сам пацієнт стверджує, що це сталевий сердечник кулі від АК-12 калібру 5.45. Але в будь-якому випадку балістична експертиза буде розбиратись і буде остаточний висновок.
— Наскільки мені відомо, лікарня «Феофанія» завжди рятувала життя цивільних…
— Але після вторгнення рф ми стали на військові рейки, приймаємо як цивільних, так і військових. Усіх, хто потребує нашої допомоги. Перед початком війни ми з дружиною, яка за професією теж лікар-хірург, зібрали тривожну валізку. Ранком 24 лютого в нас не було сумнівів стосовно того, що ми будемо робити. Ми приїхали у «Феофанію», щоб допомагати пораненим. З часом, коли ситуація стабілізувалася, я продовжив займатися лікувальною роботою, а дружина стала займатись волонтерством — допомагала своїм батькам, містянам, бійцям ТРО та ЗСУ, які перебували у Чернігові в оточенні. Мріємо, як і всі українці, аби якнайшвидше запанував мир і ми здобули перемогу у боротьбі з ворогом.
Читайте також: Наче 300 спартанців: українські воїни розповіли, як під Києвом вдалося стримати ворога на одному із напрямків
Рідна земля допомагає: ЗСУ показали відео сутички українського броньовика з танком ворогів