У підвалі заблокованого російськими окупантами Маріуполя, який наразі атакують збройні сили ворога, померла 91-річна Ванда Об’єдкова. Під час Голокосту вона також переховувалася у маріупольскому підвалі. Про це повідомило видання Chabad.org.
Помираючи в укритті, замерзаючи і благаючи про воду, Ванда Об’єдкова, яка пережила Голокост, хотіла зрозуміти лише одне: «Чому це відбувається?» Хвора і виснажена протягом останніх двох тижнів життя 91-річна жінка не могла навіть встати. Вона померла 4 квітня не від старості у власному ліжку, а як жертва жахливої війни XXI століття, яка охопила її країну.
Читайте також: «Були випадки, коли люди вішалися в укриттях»: страшні хроніки з блокадного Маріуполя
«Мама не заслужила такої смерті», — крізь сльози сказала донька покійної Лариса через кілька годин після того, як прибула з родиною у безпечне місце.
Вона безпорадно спостерігала, як життя її матері згасає, залишаючись поруч з нею до останнього моменту. Після смерті Ванди Лариса та її чоловік, ризикуючи життям серед безперервних обстрілів, поховали матір у парку менш ніж за кілометр від Азовського моря.
Ванда Об’єдкова та її сім’я довгий час були активними членами єврейської громади Маріуполя.
«Ванда Об’єдкова народилася в Маріуполі 8 грудня 1930 року. Їй було 10 років у жовтні 1941 року, коли нацисти увійшли в Маріуполь і почали збирати євреїв міста. Коли есесівці прийшли до родини і забрали матір Ванди, Марію, дівчинці вдалося сховатись у підвалі. Вона не могла кричати; це її врятувало, — розповіла виданню дочка Ванди Лариса. — 20 жовтня 1941 року німці стратили від 9 до 16 тисяч євреїв у ровах на околицях Маріуполя, включно з моєю бабусею та всією родиною її матері. Пізніше Ванду затримали, але прийшли друзі родини й переконали нацистів, що вона гречанка. Її батько, який не був євреєм, потім зумів помістити її в госпіталь, де вона залишалася до звільнення Маріуполя в 1943 році. Потім вийшла заміж… Мама любила Маріуполь; вона ніколи не хотіла їхати звідси».
Коли на початку березня 2022 року почалися обстріли та бомбардування, родина перебралася у підвал сусіднього магазину. Єдина допомога, яку сім’я отримувала за цей час, надходила від синагоги та громадського центру рабина. Не було ні води, ні електрики, ні тепла, і було нестерпно холодно. Лариса весь час доглядала за нерухомою мамою — Вандою Семенівною…
«Кожного разу, коли падала бомба, вся будівля тряслася. Мама говорила, що нічого подібного не пам’ятає під час Другої світової війни. Й так від розриву серця вона й померла. Воно просто не витерпіло тих жахів, — додає Лариса. — Мені дуже шкода маріупольців. Немає ні міста, ні роботи, ні дому — нічого. До чого повертатися? Для чого? Все пропало. Наші батьки хотіли, щоб ми жили краще, ніж вони, але ми знову повторюємо їхнє життя».
Читайте також: «Денацифікація» по-російські: у Харкові під обстрілом загинув 96-річний колишній в'язень Бухенвальда