8 березня відбувся один із найзапекліших боїв за Макарів на Київщині. Тоді першим назустріч рашистам вирушив танковий екіпаж 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Командир Сергій Васіч і його побратими Віталій Пархомук та Олег Свинчук підбили головну машину окупантів, а інші два українських танки підтримали їх вогнем. Ворожі машини спалахнули від тих обстрілів ЗСУ. Піхота ворога злякалась та почала втікати. А наші танкісти вирушили на свою позицію.
Однак їх вирахували росіяни й залучили артилерію. Проте і тут українські танкісти почали давати гідну відсіч, вони змогли у тому бою знищити шість одиниць техніки окупанта та чисельну кількість живого складу. Ворога вдалось відкинути й таким чином наші бійці змогли закріпитись біля Макарова.
Екіпаж танку саме повернувся на місце, аби дозаправитись пальним і зарядити зброю. Й тут рашисти поцілили в танк керованою ракетою Т-64 БВ. Боєкомплект здетонував і башту зірвало. Віталій, Олег та Сергій загинули на місці… Посмертно вони були ушановані звання Герой України. Розповідаємо про кожного із цих славетних синів українського народу.
38-річний Віталій Пархомук через проблеми зі здоров'ям міг би відсиджуватись вдома, але ще у 2014 році сам пішов до військкомату. Своїм рідним він так і не розповів жодного слова про війну, а загинув, захищаючи насамперед для них мирне небо.
«Так сталось, що коли Віталію було близько двох років, його батьки розійшлись. Тато забрав його до себе, невдовзі у хлопчика з'явилась мачуха Галина, в якої теж був хлопчик. У пари потім народилось ще двоє спільних діток — син та дочка, — каже колишня дружина Тетяна Пархомук. — Після школи Віталій вивчився на майстра-штукатура й постійно був на підробітках. В армії він не служив, адже мав на хребті велику родильну пляму, і будь-яке її пошкодження могло б призвести до каліцтва.
Ми побрались і стали батьками Софійки, якій невдовзі виповниться 14 років. Але сімейне життя не склалось. У 2014 році для всіх стало шоком, що Віталій пішов у військкомат добровольцем. Служив танкістом у складі 14-ої бригади. Після демобілізації повернувся у село й взявся добудувати дім, садити дерева, сіяти поле. Але у 2019 році Віталій знову підписав контракт із тією самою бригадою та продовжив службу на Донбасі…
7 березня ми ще говорили, чоловік повідомив, що все нормально, і вони під Києвом. Просив не переживати. А вже наступного дня не вийшов на зв'язок, ми запідозрили щось недобре… Невдовзі нам повідомили з військкомату, що Віталій загинув. Той танк досі стоїть там, а місцеві приносять туди квіти і, не стримуючи сліз, дякують нашим бійцям за порятунок".
Старший сержант Сергій Васіч народився 1971 року на Хмельниччині. Він з дитинства «подорожував» різними гарнізонами, любив військову техніку, адже ріс у родині військовослужбовців у Батумі.
«Разом з батьками постійно їздив по світу по військових гарнізонах, тому армія для нього була рідною домівкою. З дитинства любив військову техніку, особливо танки. Чому? Бо його тато був танкістом. Ще у 12 років він посадив сина за кермо ГАЗ-66, і той почав їздити по естакаді взад-вперед. Тому і в танку, як раніше згадував боєць, йому було легко і просто. Сергій багато читав про військову справу, освіту отримав технічну, — каже секретарка Грицівської громади на Хмельниччині Валентина Грабарчук. — Переїхавши до Грицева, працював оператором відділенні зв’язку, одружився і виховував двох доньок.
Сергій був сильною духом людиною і завжди товаришував з сильними людьми. Оскільки він виріс в сім’ї військових, спілкувався російською мовою, але щиро любив свою Україну та свій рідний Гриців.
У 2015 році чоловік був мобілізований до лав ЗСУ і проходив військову службу в зоні ООС. За роки служби мужньо обороняв нашу країну від російського агресора, знищуючи ворожу техніку та значну кількість живої сили ворога. Як старший наставник, своїми знаннями та досвідом ділився з молодим поповненням ЗСУ".
Житель села Бережці на Волині 28-річний Олег Свинчук був наймолодшим у своїй багатодітній родині, не встиг одружитись, відчути радість батьківства.
«Родина у Олега багатодітна, крім нього, є ще дві сестри та двоє братів. Батьки колгоспники, все життя проробили коло землі. Він був найспокійнішим хлопцем в нашому класі, який складався з чотирьох дівчат та трьох хлопців, — ділиться класна керівничка Марія Козей. — Строкову службу хлопець пройшов у 2015−2015 роках. Працював за кордоном у Польщі, адже хотів допомагати не тільки собі, а й батькам. А потім раптово повернувся й заявив — хоче бути військовим.
Я навіть не знаю, що стало поштовхом для Олега йти до армії. Можливо, двоюрідний брат, який на той час працював у військкоматі. Минулого року він підписав контракт зі Збройними Силами України, пішов служити у нашу волинську 14-у бригаду, отримав спеціальність танкіста. У зону ООС він так і не встиг потрапити.
Зараз у селі тільки й мови про те, що як це ми не помічали стільки часу, що коло нас росте не найскромніший хлопець у класі, а справжній Герой! Він до останнього боровся і всього себе віддав за Україну. І саме такі молоді хлопці із таких невеличких сіл, простих родин, як наш Олег, рятують цю державу. Адже Бережці дуже близько до польського кордону, і я бачу, стільки виїхало людей з перших днів війни. Й бачила серед них здорових чоловіків призовного віку. Вони тікали. А такі, як наш Олежик, боронили. І я хочу, щоб вся наша країна і світ знали про нього".
Нагадаємо, через рашистську міну на Київщині загинув Народний Герой України, відомий науковець Андрій Кравченко. А у боях із російськими окупантами на Херсонщині загинув майстер спорту міжнародного класу, віцечемпіон Європи з кульової стрільби 36-річний Іван Бідняк.