— Як тільки українська армія вигнала російських загарбників з Полісся, ми з дружиною Оленою Прик поїхали туди, щоб на власні очі побачити цей край після місяця окупації, — говорить відомий краєзнавець, дослідник Чорнобильської зони Кирило Степанець з Києва. — Коли дісталися до одного з таборів, які російські загарбники облаштували в лісі поруч з Чорнобильською зоною, був вражений — це велетенське військове поселення з бліндажами, окопами, капонірами для техніки, дерев’яними халабудами. Орки навіть баню собі зробили. Довжина цього лісового табору — десь три кілометри! Там цілий місяць жили тисячі російських солдатів. Вони лишили після себе гори сміття, безжально понівечили природу. Загарбники тягли з навколишніх сіл у свій табір буквальне все, до чого діставалися їх смердючі пазурі: спустошили людські погреби з запасами продуктів, забирали навіть старезний радянський посуд. Основну частину награбованих речей увезли з собою «за поребрик», а пожитки, які вже не було куди класти, кинули в лісі. Я зняв там багато відео, змонтував фільм. Після війни ці та, певно, деякі інші польові табори орків включу в програми моїх чорнобильських екскурсій для туристів.
— В перші дні війни я підтримував телефонний зв’язок з людиною, яка лишилася в Чорнобилі й вже зранку 24 лютого зблизька бачила російську бронетехніку, — продовжує Кирило Степанець. — Від цієї людини знаю, що в той день поруч з Чорнобильською зоною сталася одна з перших трагедій нинішньої війни: ворожа колона виїжджала за межі зони відчуження і хтось з російських солдатів розстріляв з кулемета цивільний автомобіль, в якому їхали чоловік з 12-річним сином. Не виключаю, що росіяни злякалися цієї машини, яка несподівано виїхала та трасу з бічної лісової дороги. А може, солдат просто пальнув з кулемета заради садистської «розваги». Хай там як, окупанти й не намагалися доставити хлопчика і батька в лікарню. Навпаки, розчавили бронетранспортером автівку зі своїми жертвами. Це була недолуга спроба приховати злочин.
Я безліч разів бував в Чорнобильській зоні: спочатку ходив туди нелегально як сталкер, потім став офіційним провідником, до великої війни водив туди туристів. Ясна річ, мені хочеться побачити зону відчуження після того, як звідти викурили ворога. Але поки що йти туди зарано — там працюють сапери, не слід їм заважати. Тому ми з дружиною Оленою поїхали в один з районів Київщини, який межує з зоною відчуження. Це був складний шлях завдовжки десь 250 кілометрів по понівеченим дорогам, узбіччя яких в багатьох місцях заміновані. По тимчасовим переправам через річки, бо стаціонарні мости підірвано. На одній дорозі ми зупинилися, бо прямо в асфальті стирчав снаряд від «Граду» чи «Урагану», який не розірвався — просто встромився в дорожнє покриття, наче спис.
— Ми дісталися невеличкого віддаленого сіла біля Чорнобильської зони, — продовжує Кирило, — декілька днів жили в одного з місцевих, який, до речі, під час окупації схуднув аж на 30 кілограмів!
— Це тому, що росіяни «звільнили» цього чоловіка від запасу харчів?
- Саме так. Ми розмовляли з багатьма селянами, і всі вони розповідають, що попервах російські війська, які отаборилися в сусідньому лісі, взагалі не забезпечувалися продуктами — тилові служби нічого їм не підвозили. Певно, орки сподівалися захопити Київ за три дні та заволодіти там складами продовольства. Але не так сталось, як гадалось. Отримавши добрячого відкоша на підступах до столиці, путінська наволоч кинулася в окупованих селах тотально грабувати погреби й клуні, різати свиней, корів, птицю.
Читайте також: «Досхочу надихались радіацією»: з’явились фото окопів російських окупантів в Рудому лісі
В селі, в якому ми зупинилися, мешкає родина вимушених переселенців з Донбасу — втекла від війни у 2014-му на Київщину. Прочитавши в паспортах, що ці люди з Донеччини, загарбники поставились до них начебто як до своїх. Але прихильність виявляли лише вдень. А вночі приходили грабувати. Забрали у переселенців всі харчі, вкрали всіх курей. На додачу привласнили їх легковий автомобіль. Не дивно, що ця родина проклинає окупантів з такою ж ненавистю, як й інші мешканці цього невеличкого села.
Коли орки зжерли запаси харчів, які були у людей в навколишніх селах, почали їздити за продовольством в Білорусь. В їх лісовому таборі повно обгорток від цукерок, упаковки від чаю, кави, цукру білоруського виробництва. Ще там повно коробок від яблучного соку «Гость» — символічна назва торговельної марки для непроханих гостей.
— Загарбники знущались з місцевих мешканців?
- Поблизу лісу, в якому знаходився табір окупантів, села маленькі, молоді там мало. А далі, ближче до цивілізації, села більші. Люди розповідали, що російські солдати їздили туди, витягали з хат дівчат, заставляли їх роздягатися і вибирали наложниць.
Чим довше тривали безуспішні спроби ворога захопити Київ, тим жорстокішими ставали окупанти. Особливо лютували ті, хто, уникнувши смерті, повертався з передової в лісовий табір — ошалілі від пережитого, вимучені, голодні, брудні. Вони виміщали свою злобу й роздратування на селянах.
Люди боялися потрапляти на очі російським солдатам. Скажімо, дядечко, у якого ми зупинялися на постій, казав, що увесь місяць окупації не те що з двору, з хати майже не виходив — лячно було зустрічати грубих озлоблених «горил» з автоматами. Заповітною мрією селян було визволення. Вони розуміли, що ЗСУ дає ворогу відкоша.
Якщо на початку війни колони загарбників самовпевнено переміщалися дорогами вдень, то згодом, отримавши на горіхи, окупанти стали пересуватися виключно вночі. Їх страх проявився, наприклад, в тому, що вони з переляку розстріляли монумент співробітникам Державтоінспекції, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Декілька років тому цей пам’ятник встановили на околиці міста Чорнобиль. В основі монумента — помаранчевий з синьою смугою автомобіль «Жигулі» (на таких їздили радянські даішники). Орки побачили машину, злякалися і відкрили по ній вогонь.
Читайте також: Могли отримати шість Чорнобилів: Зеленський записав відеозвернення із попередженням для росіян
Поступово російські солдати все більш дичавіли в лісовому таборі. Це виявилося, зокрема в тому, що вони стали використовувати як туалет школу, яка знаходиться неподалік. Зараз туди гидко заходити — скрізь на підлозі екскременти, брудні папірці.
Тікаючи зі свого табору, орки намагалися якомога більше зруйнувати, пошкодити, замінувати. В тому селі, де ми були, вони підірвали дамбу ставка. Він був величезний, в ньому жило багато риби. Через руйнування дамби вода зі ставка витекла, риба загинула. В селі досі не відновлено електропостачання, мобільний зв’язок. Люди бояться поратись на городах та полях — там можуть бути міни.
— Відомо, що російська орда облаштувала свої стійбища і в самій Чорнобильській зоні, перерила там багато радіоактивного ґрунту, зокрема в Рудому лісі. Це призвело до підвищення радіаційного фону?
— Можу впевнено сказати, що в Києві через ці безумні фортифікаційні роботи фон не змінився. Безумовно, російські солдати підняли чимало радіаційного пилу і вдихали його. Це злочин командирів перед своїми підлеглими, яких мені зі зрозумілих причин ані трошки не шкода.
Читайте також: Не лише Рудий ліс: в Чорнобилі в розграбованій рашистами лабораторії знаходились дуже радіоактивні проби
— Це не легенда, що війна застала групу туристів в Чорнобильській зоні?
- Це правда. Я знаю, що ці люди зуміли повернутися в Київ, зробивши крюк кілометрів зо 200. Їм пощастило не нарватися на росіян. До речі, слід розуміти, що чимало територій на Київщині, які тоді були під окупацією, фактично не контролювалися ворогом. Наприклад, один мій знайомий, в ті дні переплив на човні Київське водосховище, бо на протилежному березі знаходиться його дача і він хотів перевірити, що з нею. На щастя, орки туди не дісталися — дача вціліла, знайомий не потрапив до рук ворога.
Щодо туристів в Чорнобильській зоні, то є інформація про те, що четверо з них (з якоїсь іншої групи) все ж таки потрапили в полон до росіян. Де ці люди, наразі невідомо.
Читайте також: Відпрацювали на ЧАЕС без зміни 25 діб: на окупованій рашистами станції провели ротацію персоналу
Фото надане Кирилом Степанцем