Відео, на якому 80-річна вінничанка Надія Радіонова демонструє на нозі тату зі зображенням герба та колосків, викликало неабиякий захват та підтримку серед користувачів соцмережі. Присвятила вона його рідній Україні, а втілила у життя ідею патріотичної пенсіонерки її онука Еліна. Чи довго наважувалась і чи задоволена результатом — «ФАКТИ» запитали у бабусі.
«Ніколи б не могла подумати, що за своє життя зустріну дві війни. Народилась у 1941 році у селі Ковалівка на Вінниччині. Попри те, що виросла у Радянському Союзі, я завжди пишалась тим, що українка. Я обожнюю наші пісні, наших щирих та добрих людей, рідну землю і ні на які багатства то все не проміняю, — каже Надія Радіонова. — Ба більше, я настільки принципова, що вже шість років не спілкуюсь зі своєю подругою, з якою живемо разом в одному під'їзді багатоповерхівки у Вінниці. Все через те, що якось вона заявила, що хоч і спілкується українською мовою, але все те, що пов’язано з нашою державою, ненавидить. Мене це так обурило! Адже тут ти народилась, отримала вищу освіту у Львові, ця країна дала тобі житло, тут твоя родина. Хіба можна це не любити?! Все, з того часу не вітаюсь з подругою».
За словами співрозмовниці, доля не була до неї надто прихильною, адже молодою вона поховала чоловіка, дочку, то ж самостійно виховувала онучку Еліну та онука Андрія.
«Я вже три роки як із чоловіком мешкаю у Польщі, — каже «ФАКТАМ» онука Еліна Левандовська. — А брат наразі мешкає в іншій родині, адже через поважний вік бабуся не в змозі вчити з ним уроки та нести за нього відповідальність. Але кожній вихідні брат гостює у Надії Василівни.
Після повномасштабного вторгнення рф до України бабуся не могла сидіти, склавши рук. То ж зі своєї скромної пенсії купувала солодощі, готувала чай і несла воїнам та всім нужденним на блокпости. Я за неї сильно переживала, адже сирени та обстріли негативно впливають на здоров'я, та й постійно у підвал у такому віці не набігаєшся. То ж запросила бабусю до себе в гості. Добиралась вона потягом до Перемишля, після того автобусами. Дорога далека, складна, але, на щастя, моя рідна кровиночка її подолала. Ось уже три тижні як ми разом.
У Польщі я опановую майстерність татуювань, чималий багаж знань отримала від одеситки, яка теж втекла від війни до цієї країни. Після теорії постійно маю практику. Бабуся завжди за цим спостерігала і якось попросила мене зробити і їй тату, але патріотичне. Якою була моя реакція? Приємно здивувалась, але, знаючи погляди Надії Василівни та шалену любов до України, це було очікувано.
Бабуся сама вирішила, що тату буде на нозі. Ми обрали герб та два колоски. Працювала я близько години завдяки спеціальній машинці. У перші хвилини бабуся ще казала, що боляче. Та коли я запропонувала зупинитись, вона відповіла, що не треба, терпітиме. То ж поки я наносила на шкіру малюнок, Надія Василівна співала українських пісень.
Результатом задоволені обоє. А майстриня Анастасія, яка на наступний день прийшла до мене на практику, навіть записала з бабусею щемливе відео. За її словами, найстаршому клієнту, якому робила тату, було 67 років. А тут аж 80… А ось від деяких родичів звучали нотки так званого хейту, мовляв, ми тут геть подуріли.
Відео я опублікувала в одній із вінницьких груп у «Фейсбуці». Отримали сотні позитивних коментарів на кшталт «Круто, супер».
За словами Надії Радіонової, про своє рішення зробити татуювання вона ні секунди не шкодувала:
«Після того, як вже все було готово, ми з онучкою подивились в Інтернеті, що ж саме означає таке зображення. З'ясувалось, що це символізує сильних та мужніх духом людей, одним словом — борців. Еліна каже, що це стовідсотково про мене. Зовсім скоро я повертаюсь до рідної Вінниці і з гордістю носитиму своє тату стільки часу, скільки відведено мені Богом. А ще щиро вірю, що обов’язково дочекаюсь нашої перемоги. Хтозна, може на її честь онучка зробить мені ще одне татуювання».
Читайте також: «Як не крути, ми потрібні своїй Україні»: як переселенцям почати з нуля власну справу