Його називали серцем ресторану Rizzi у Баден-Бадені. Шеф на сторінці закладу хвалив: «Тонка душа!» 52-річний бармен, одесит Ігор Голод, з його харизмою і вмінням спілкуватися з клієнтами був фішкою ресторану, його магнітом. Дізнавшись, що бармен вихідний, відвідувачі могли скасувати візит: «Тоді зайду завтра!» Та все змінила війна. Після того як Ігор записав кілька відео проти російського вторгнення в Україну, він став в Баден-Бадені персоною нон грата. Його обізвали расистом, почали цькувати, зганьбили в газетах і викинули з роботи.
Напередодні початку судового процесу, де мав розглядатися позов про незаконне звільнення Ігоря Голода, «ФАКТИ» зустрілися з його дружиною Інною Мігас в одному з затишних кафе Баден-Бадену. Інна замовила чай. Пила його поволі. Навіть вухом не повела, коли до закладу зайшли троє чолов’яг у темних окулярах і почали зиркати в наш бік. Знаючи про те, скільки погроз вона та її чоловік отримували, як їх залякували й вимагали їхати з міста, я запитала в неї: «Ви не боїтесь?». «Я не боюсь, що мене вдарять, мені лише шкода, що не зможу вдарити у відповідь», — відповіла Інна…
— Інно, як ваша сім’я опинилася у Баден-Бадені?
— Це пов’язано і зі щасливими, і з трагічними подіями водночас. Щасливими, бо ще в Україні я познайомилась на вечірці зі своїм майбутнім чоловіком. Це було кохання з першого погляду. Ми проговорили всю ніч і більше не розлучалися. Трагічними, бо за тиждень після цієї зустрічі мою маму збив автомобіль. Після кількох днів у реанімації вона померла. Мені наче обрізали крила.
Ігор весь час був поруч. Ходив зі мною до прокуратури. Разом ховав зі мною маму. Їй було лише п’ятдесят. Винний у її загибелі уник покарання. Навіть не вибачився. Це було авто впливового чиновника. Коханий рятував мене, як міг. Я довго не могла бути для нього тією людиною, яка має бути у такого люблячого і ніжного чоловіка, як він. Ігор запропонував переїхати з України до Німеччини, сподіваючись, що новий етап життя мене розрадить. Зрештою, так і сталося.
Ми 12 років прожили у Шпайєрі. Там у чоловіка була своя фірма, але не склалося. Далі мені запропонували гарний контракт: працювати продавцем-консультантом у магазині в Баден-Бадені. Ігор також знайшов роботу тут у ресторані Rizzi. Він потрапив у свою стихію. Свого часу чоловік був досить відомим в Одесі барменом. Двадцять років працював в елітних барах. Не дивно, що в Rizzi він припав усім до вподоби. Такого профі ще пошукати. Це був фешенебельний ресторан, де збиралися олігархи, відомі політики та члени їхніх родин з різних країн, в тому числі і російські.
— Після 24 лютого атмосфера в ресторані змінилася?
— Відвідувачі продовжили пити шампанське. Вони не схрещували руки, не просили припинити війну. Як і переважна частина російськомовного населення Баден-Бадена. Люди, які ще нещодавно кричали: «Крим наш!», просто не могли цього зробити. Російські клієнти ресторану або просто не згадували про війну, як про щось далеке, негарне й нереальне. Або ж, навпаки, побачивши український значок на краватці Ігоря, під’юджували: «Ну що, ти ще не з російським прапором ходиш? Скоро наші будуть у Києві».
Читайте також: Заборона на українську символіку викликала грандіозний скандал у Німеччині, але влада Берліна не змінила свого рішення
— Як він це все витримував?
— На роботі тримався, уникав політичних суперечок. Але поза нею дуже нервував. Війну в Україні переживав як особисту трагедію. Тому як форму протесту обрав відео, записані під час його пробіжок вулицями Баден-Бадена. Ігор бігає мало не щодня по 15 кілометрів. Чоловік закінчив педінститут, факультет фізвиховання. Він спортсмен-марафонець. Був у збірній Радянського Союзу з плавання. З початком повномасштабного вторгнення ми почали носити українську символіку. Також чоловік на пробіжках одягав майку з жовто-синім прапором. Під час тренувань і записав перше відео, де побажав загарбникам горіти у пеклі та говорив, що жителі росії — це стадо баранів, яке сліпо підкоряється своєму правителю…
Багато хто дорікає, що на цьому відео забагато матів. Але мало хто сьогодні думає про культуру мови, коли твою Батьківщину стирають з лиця землі. Тим більше, що «русский военный корабль», який пішов у відомому напрямку, давно легалізував мат щодо загарбників у громадському просторі…
— Я знаю, що багатьох покоробили його слова, сказані в емоційному пориві, про те, що руських полонених треба спалювати у власних крематоріях, — продовжує Інна. — В тих самих крематоріях, які привезли російські загарбники в Україну, щоб знищувати сліди своїх злочинів. Потім ці слова Ігоря навмисно перекрутили, трактуючи їх так, ніби він закликає палити й різати росіян повсюдно, а не тільки на території України, яку поливають вогнем.
Тим часом мій 75-річний тато з моєю сестрою і онукою вибирався з розтрощеного будинку під Києвом. Шанс, що вони дійдуть живими, коли все навкруги стріляло, бомбило і горіло, був п’ятдесят на п’ятдесят. Пішки йшли до київського вокзалу чотири години. Сім годин не могли сісти на евакуаційні поїзди, що прямували до Львова, бо чоловіків туди не пускали. Потім стояли 8 годин на кордоні…
Читайте також: Серед жертв 10-річна дівчинка та 92-річна бабуся: під Києвом продовжують знаходити людей, вбитих рашистами
Глуха мама Ігоря своєю чергою вибиралася з запискою в руках з Одеси через кордони. Також виїжджала й сестра Ігоря з дитиною. Нарешті всі наші рідні, всі шестеро, зібралися в нашій двокімнатній квартирі в Баден-Бадені. Разом з нами та нашими двома дітьми, спали на підлозі 10 чоловік. Нарешті ми видихнули. За цей час, поки рідні евакуювалися, і ми не знали, де вони, мало не посивіли. Було й радісно, що всі урятувалися, і болісно, що війна змусила їх полишити рідну землю. Нам так це боліло, що я можу зрозуміти чоловіка, який в наступні дні записав чергові відео, де наголосив, що росіянам ніхто не радий і що краще їм заходити у громадські місця зі словами: «Слава Україні!», щоб на них дивилися нормально.
Про війну повсякчас говорять у своїх відео і прості люди, і відомі блогери та політики. Так, як Ігор, про росіян, про загарбницьку війну Кремля, могли сказати деінде. Але тільки не в наскрізь проросійському місті Німеччини Баден-Бадені. Тут це пролунало як грім серед ясного неба. Хто посмів порушити спокій і «благодєнствіє», щось сказати проти росіян? Якийсь бармен? Українець?!! Ату його!
— Хто почав цькування?
— Імені замовника ми не знаємо. Можемо тільки припустити, що комусь з баден-баденських багатих росіян не сподобалися відеозвернення Ігоря. І проти нього запустили чорний піар. Спочатку керівництво ресторану на своїй сторінці, де було вивішено і фото Ігоря, як одного з працівників, під фотографією чоловіка оголосило його расистом. Сюди набігло біля двохсот проплачених ботів, які почали писати, що вони росіяни і цим пишаються, а Ігор зіпсував репутацію ресторану, оскільки є расистом.
— Там були страшні речі, — пригадує Інна. — Справжній шабаш ботів. З притаманною цій категорії лексикою уркаганів. Вони погрожували «порвати очко на німецький хрест Гітлера»… Називали мене «нацистською свиноматкою», а мого чоловіка «псом смердячим». Говорили, що знають, де він працює, знають його в обличчя, і краще йому тікати. Обіцяли нас поставити на коліна перед Кадировим, «якщо не закриємо свою пащу». Але найгірше було те, що керівник закладу ці кримінальні коментарі з погрозами на вебсторінці ресторану не закривав.
— Керівник — росіянин?
— Якби ж то. Тоді було б усе логічно. Він німець, який, на мій погляд, просто не хотів втратити своїх заможних російських клієнтів. І приніс одного зі своїх найкращих працівників у жертву. «Нічого, крім бізнесу», як то кажуть.
Спочатку господар ресторану попросив Ігоря закрити соцмережі, де були викладені ці відео. Ігор закрив, хоч соцмережі — це приватне життя, яке не має стосунку до роботи. Після став вимагати, щоб мій чоловік вибачився, і на цьому конфлікт буде вичерпано. Ігор відмовився. Але… на кону стояло існування нашої сім’ї і ще шістьох родичів-біженців, які ще не отримали соцвиплати та повністю залежали від нас. Ігор прийняв соломонове рішення, яке мало б задовольнити обидві сторони: написав у соцмережах пояснення, що він переживає складний час і просить пробачення, що, можливо, своїм болем зробив комусь боляче.
Але наступного дня, коли він прийшов на роботу, йому вручили… документ про звільнення без будь-якої компенсації і можливості отримувати допомогу з безробіття. Звільнили у скрутну хвилину, коли він приймав родичів-біженців, коли потерпала його країна.
— Разючий контраст у порівнянні з тим, що Німеччина прихистила десятки тисяч українських біженців…
— За 10 хвилин по тому керівництво ресторану запостило на своїй сторінці повідомлення: «Приходьте, дорогі гості, у нас дуже велика солідарність і толерантність. Винного і расиста ми звільнили». Коментарі не відключали три дні. І три дні боти цькували мого Ігоря, обіцяючи бойкотувати усі заклади, де ми надалі працюватимемо.
На дверях ресторану з обох боків дирекція повісила оголошення, що расиста звільнено, тому хай гості приходять, як і раніше. Водночас в той же день, 17 березня, в місцевій проросійській газеті вийшла замовна стаття про «українця-расиста» з заголовком про ескалацію расизму в Баден-Бадені. Наступного дня це підхопила інша газета та її примірники рознесли по всіх магазинах. Прізвище Ігоря не повідомили, але поставили розмите фото і сказали, в якому закладі він працює. Тож зрозуміло, про кого йшлося.
Вони вирішили знищити не тільки репутацію мого чоловіка, який за сім років не мав жодного нарікання від ресторану, а і його майбутнє. Адже де б він тепер не шукав роботу, на ньому вже стояло б тавро расиста. Це був виклик, демонстрація того, що Баден-Баден живе у Німеччині по своїх законах. «І не треба тут нічого про війну!..» На додаток в одній з газет директор повідомив, що був колективний лист від росіян з претензією до Ігоря за розпалювання ненависті. І що на нього з цього приводу подаватимуть в суд.
— Розправа по повній програмі! А що колеги Ігоря?
— Там інтернаціональний колектив. В приватних розмовах вони з ним солідарні. Проте коли керівник почав на них тиснути, щоб вони у себе в соцмережах надрукували пост про расизм і звільнення колеги-расиста, все ж половина працівників це зробила. Боялися втратити роботу. Далі піарники закладу переможно розмістили на сторінці закладу, в сторіз, фото російського колеги Ігоря з російським прапором, символізуючи перемогу добра над злом. «Злом» був, звісно, Ігор, показово звільнений «за расизм».
— Магазин, де ви працюєте, теж орієнтований на багату публіку?
— В Баден-Бадені все орієнтовано на багату публіку. В моєму магазині нерідко траплялися інциденти, коли відвідувачі, почувши мій український акцент, провокували конфлікти, намагалися принизити. Поводирі, що ходили зі своїми багатими клієнтами навіть вимагали, відповідаючи на запитання «Ви звідки?», не зізнаватись, що я киянка, щоб, бачте, «клієнти не ображалися»… Та я не збиралася відмовлятися від свого походження на чиюсь вимогу. Я уміла їх ставити на місто так, щоб і їх не образити, і своє обличчя не втратити. А втім, один із конфліктів закінчився тим, що зараз у мене лежить заява до поліції про один такий скоєний покупцем напад на мене. Саме через мою національність. Покупець обізвав мене «українською твариною». Я не стала мовчати та ковтати образу.
— Боти після історії з Ігорем, напевне, і вам намагалися зашкодити?
— Так. Намагалися зобразити мене нацисткою, очорнити репутацію, щоб теж добитися звільнення з роботи. Писали на ґуґл-сторінку мого магазину. Я тривалий час маю складне захворювання. Зараз знаходжусь на лікарняному. Якісь найманці приходили до магазину, шукали там мене. Чіплялися до моєї колеги, бо не знали, як я виглядаю. На той час справа набула величезного розголосу. На наш захист встали журналісти, українські групи в Штутгарті, в Карлсруе, українці по всьому світу, провідні німецькі ЗМІ, в тому числі Bild та Spiegel, не кажучи про низку українських видань. Користувачі з усього світу, що узнали про цю історію, закидали сторінку ресторану фотографіями наших зруйнованих міст і убитих дітей, нагадуючи про те, що росія топить Україну в ріках крові, підтримуючи таким чином антивоєнний протест Ігоря.
На щастя, дирекція мого магазину не стала брати участь у ганебній справі цькуванні моєї сім`ї. Тим більше, що на наш захист стало МЗС України. Воно забезпечило нас необхідною консульською допомогою. На своїй сторінці у фейсбуці МЗС Дмитро Кулеба нагадав про тисячі загиблих мирних українських громадян, сотні вбитих дітей та написав: «Rizzi, ви в Баден-Бадені переживаєте за свою репутацію в очах російськомовних клієнтів. А мали б зрозуміти, що саме зараз вашій репутації настав кінець». Він сказав, що українська держава не дозволить нікому кривдити своїх громадян. Ані в Україні, ані за кордоном. Та МЗС буде жорстко реагувати на випадки неповаги.
— У березні в одному з інтерв’ю ЗМІ власник ресторану сказав: «Мені це здалося расизмом, тому що він використав такі гучні слова». Додав, що й російські гості, і німці вважають такий расизм неприпустимим.
— Ресторан наполягав, що Ігор ще й шкодив репутації ресторану: начебто ображав і не пускав до нього російських відвідувачів. Такого не було. І це твердження треба ще довести. Воно фальшиве. А фальшиві свідчення — це стаття. Щодо слів про расизм. Ви відчуваєте, як відбувається підміна понять? Ненависть до ворога, який знищує Україну, бомбить міста, вбиває мирне населення називають расизмом. Тобто Україні та українцям, де б вони не жили й працювали, не тільки треба «перестать сопротивляться», як того вимагає росія, але й не сміти ненавидіти своїх ворогів… Інакше тебе назвуть расистом… Яка викривлена логіка!
— Після того як про вас дізнався мало не увесь світ, риторика ресторану почала змінюватися?
— Потроху. Нам написав приватного листа син господаря ресторану, який пропонував помиритися і нагадав, що всі клієнти обожнювали Ігоря. У тій же газеті, яка випустила замовну статтю про те, що ми расисти, та й в інших містечкових виданнях дирекція ресторану написала, що, напевно, вони зробили помилку, треба було якось по-іншому питання вирішити, відправити Ігоря у відпустку. Напевно, малося на увазі, відпустку на той час, коли він допомагав в евакуації рідних або ж у перші дні війни, коли мозок не був спроможний упоратись з тим, що бомблять твої міста…
Керівництво в інтерв’ю виданням хоч і зізнається, що заклад «надто гостро реагував», однак зазначає, що «подальшого працевлаштування не буде, надто багато відбулося, це вже не повернути назад». Завтра ми йдемо на перше засідання суду, щоб довести незаконність звільнення…
Напередодні виходу статті я подзвонила Інні. Вона не розголошує подробиць першого судового засідання. Зізнається, що вони з чоловіком відчувають емоційне вигорання.
— Після суду ми в дуже поганому стані, в депресії, — говорить моя співбесідниця. — Адже чоловік зостався без засобів існування. Не знаємо, як далі буде. Але боротися не перестанемо. І Україну захищати будемо, де б не були. Правда за нами. Нам пише і допомагає багато українців. Стали впізнавати й німці. Нещодавно Ігор був у місті. Один літній чоловік вийшов з машини. «Це ви бармен з Rizzi? Дайте потиснути руку. Дайте я вас обійму. Які ви молодці. І ви, і ваша жінка». Після суду нам теж тиснули руки українці та німці, які прийшли нас підтримати. Це додає нам сил…
Родина Ігоря Голода потребує допомоги для оплати послуг адвокатів. Кошти можна надіслати на рахунок PayPal: Igor Golod, krest70. ig@gmail.com
Читайте також: Ворожнечі кінець: Зеленський запросив Штайнмайєра та уряд Німеччини в Україну
Фото у заголовку Аnne-Sophie Stolz, газета Die Zeit