Серед понад ста волонтерів, яких 10 травня нагородили відзнаками мерії Києва та Оболонського району столиці за допомогу ВСУ з перших днів війни, була одна дитина — 12 річна Настя Брезгіна. Від початку війни дівчинка вручну розписала для наших захисників величезну кількість (скільки саме, не рахували) пряників, які на професійній кухні випікає її мама з колегами та волонтерами. Настя щодня ходить з мамою на роботу. До обіду школярка дистанційно вчиться, а потім до самого вечора розписує смаколики для бійців.
«Днями я зробила пряник для президента України Володимира Зеленського», — розповіла «ФАКТАМ» Настя. — «В центрі намалювала синьою та жовтою глазур’ю сердечко, написала на ньому „З Україною в серці“, поруч — розмістила гілку калини. Директор дитячого розважального центру, в якому працює моя мама, пообіцяв передати цей пряник президенту».
— Через декілька днів після початку війни мені зателефонував директор дитячого розважального центру (ДРЦ), де я працюю, Віталій Іванович: «Олено, якщо ви не виїхали з Києва, приходьте — будемо готувати обіди для наших захисників», — розповіла «ФАКТАМ» мама Насті професійний кулінар Олена Нагорна. — В нашому ДРЦ велика кухня з сучасним обладнання, тому нам під силу годувати багато людей. Через те, що йде війна, я не можу лишати мою 12-річну донечку саму вдома, тому беру її на роботу. Під час оборони Києва наша команда готувала 1800 обідів. Вони мають бути готові до середини дня. Тому на роботу ми з донею їхали на сьому ранку. Доводилося прокидатися о шостій. Будила Настю, а вона мені казала: «Мамо, так хочеться спаточки». Але все одно вставала і ми бігли на роботу. В перші тижні війни громадський транспорт майже не ходив. Тому часто добиралися на попутках, а іноді — пішки.
Якщо виникає необхідність, то й ночуємо на роботі. Скажімо, коли треба було приготувати на ранок десь 300 сніданків, а до середини дня ще й 1800 обідів. Щоб впоратись, я і волонтерка Ксенія Гуша лишались на роботі, й донечка — разом зі мною. Теж саме напередодні Великодня — паски ми пекли ночами, дитина спала біля кухні на пуфиках. Настя прикрашала паски разом з дорослими. Вона працювала десь до другої години ночі, потім лягала спати. А я взагалі не спала всю ніч.
— Коли росія відкрито напала в України, я перші два дні був в шоку, а на третій подзвонив в Оболонську районну адміністрацію, сказав, що можу розгорнути на кухні свого дитячого закладу приготування великої кількості обідів для бійців на передовій, — розповів «ФАКТАМ» підприємець Віталій Іванович. - У мене в запасі тоді було продуктів і одноразового посуду десь на 1,4 мільйона гривень. Я запросив Настину маму Олену Нагорну і вже з нею підбирали людей.
Охочих допомагати було дуже багато. Ми брали не всіх — тим, хто викликав підозри, відмовляли, адже готували для ЗСУ. Пильність в таких питаннях — передусім. Ми почали свій волонтерський проєкт з забезпечення обідами бійців з найближчих до Оболоні позицій — у Вишгородському районі Київщини (тоді там проходила лінія фронту). Потім стали возити обіди підрозділам, які билися за Ірпінь, Бучу, Гостомель, Бородянку. Для цього залучили кількох експедиторів, які добре знають місцевість і могли лісами безпечно доставляти обіди, які ми тут готуємо. Транспортом нас забезпечила Оболонська РДА. Ми готували навіть для президентського полку. Також — для хлопців з тероборони, які чергують на блокпостах. А ще — для біженців та місцевих пенсіонерів.
— До цієї роботи долучились лише три штатні фахівці нашої кухні, решта людей нинішньої команди — це волонтери, — додає Олена Нагорна. - Колектив підібрався прекрасний — всі працюють на совість, відповідальні. В період оборони Києва нам треба було багато робочих рук, бо доводилось перечищати й нарізати тонни картоплі, багато інших овочів. Зараз готуємо дещо менше. В нашому асортименті супи, борщі, розсольники, картопля варена або смажена, каші, курка, тушковане м’ясо, відбивні, котлети, холодець, а також пряники, які розмальовує глазур’ю моя донечка.
— В перші дні роботи волонтерської кухні наша команда робила для бійців чимало порцій піци. Настя нам в цьому багато допомагала, — продовжує Олена Нагорна. — Коли вона розмалювала пряники для хлопців з блокпоста, повз який ми щодня проходили дорогою на роботу, наш директор сказав: «Треба ж і інших бійців пригостити». Так Настя почала розмальовувати великі партії пряників. Попервах вона не була впевнена, що впорається. Адже, скажімо, для солдатів президентського полку треба було розписати десь 280 пряників. Але як сіла до роботи, то здужала.
— У Насті є мрія — щоб пряник «З Україною в серці», який вона розписала, скуштував президент України Володимир Зеленський, — зауважив Віталій Іванович. — Я дружу з багатьма народними депутатами, тому взявся допомогти втілити Настину мрію. Я певен, що це зроблю.
— Як сталося, що ти захопилася розписуванням пряників? — питаю у Насті.
— Біля нашого будинку знаходився блокпост, — відповідає юна волонтерка. — Коли одного дуже холодного березневого ранку ми проходили повз нього, я сказала мамі: «Людям, які тут чергують, привозять їжу, але їм все одно хочеться чогось смачненького». Так виникла ідея почастувати їх пряниками, розписаними глазур’ю. Коли ми добралися на роботу, мама напекла пряників, приготувала глазур (свіжа вона м’яка, тягуча). Заливаєш глазур в кондитерський мішечок (корнетик) і розписуєш за його допомогою пряники. Наступного ранку ми з мамою подарували ці гостинці бійцям з «нашого» блокпосту. Подружилися з ними й стали через кожні декілька днів пригощали їх смаколиками та ковбасками. На Великдень принесли цілу коробку пасок, які я прикрасила. Ми і зараз допомагаємо цим бійцям.
— Хочеш стати кондитером, як мама?
— Ні, буду майстром манікюру. Починала вчитися робити манікюр разом з моєю найкращою подружкою Машею. Їй ця справа згодом набридла, а мені — ні. Напередодні війни я наростила Маші нігті за допомогою спеціального гелю і зробили на них дуже красивий манікюр. Останній нарощений ніготь відпав у подруги в машині, коли вона з мамою їхала з Києва на початку війни. Зараз вони в Німеччини, Маша каже, що дуже хоче до мене на манікюр. Для цієї роботи треба багато речей — лаки, гелі, спеціальні лампи, витяжки, фрезер для нігтів, тощо. До війни ми з мамою дещо з цього встигли придбати, але коли зможемо купити решту, не знаю.
Зараз волонтерський центр Віталія Івановича продовжує безкоштовно готувати обіди для бійців територіальної оборони, біженців та пенсіонерів.
— Я вам вже казав, що на початку війни в мене був запас продуктів та одноразового посуду на 1,4 мільйона гривень, — продовжує Віталій Іванович. — Протягом місяця ми витратили все це на приготування та фасування обідів. Але після цього не зупини роботу кухні, бо необхідними продуктами нас стала забезпечувати райадміністрація. Щодня о 14 годині до нас приходять десь 500−600 пенсіонерів Оболонського району та біженців, ми безкоштовно видаємо їм обіди.
Читайте також: «Я вважаю Україну своїм домом»: американець у Черкасах плете маскувальні сітки та допомагає ЗСУ
Кореспондент «ФАКТІВ» поспілкувався з одною з сімейних пар вимушених переселенців, які прийшли за безплатним обідом.
— За допомогою Червоного хреста ми з чоловіком з чималими труднощами змогли евакуюватися 6 квітня з окупованого ворогом Бердянська Запорізької області, — розповіла Алла (вона просила не називати її прізвище). — Двісті кілометрів до Запоріжжя важко згадувати: загарбники виводили людей з автобусів, змушували роздягатись — шукали якісь татуювання. У всіх перевіряли телефони. Напередодні ми з чоловіком стерли зі своїх смартфонів всю інформацію. На одній з ділянок шляху водій нашого автобуса спробував об’їхати міни, що лежали на дорозі. Так росіяни відкрили вогонь. Дуже стресова була дорога по окупованій території. На щастя, благополучно дісталися Запоріжжя. Там нас прекрасно зустріли, але ми поїхали в Київ, бо наші родичі дозволили поселитися в їх квартирі, а самі вони виїхали в Мукачево. Ми отримуємо від держави по 2 тисячі гривень на місяць на кожного. Цього вистачає лише на ліки та оплату комунальних послуг. Доводиться приходити за безплатними обідами.
Читайте також: «Я пішла б воювати, але мені лише 16»: школярка з Коломиї шиє для військових спорядження
Фото надано Оленою Нагорною